Молитва – це не лише тоді, коли спілкуємося із Богом за допомогою слів. Особливо у храмі, коли по-особливому переживаємо те чи інше Богослужіння, важливо, щоб лунав спів, який спонукає нас до самозаглиблення і водночас є найбільш щирою молитвою. У листопаді 2014 року хор «Ставрос» Львівського ставропігійного братства святого апостола Андрія Первозванного УАПЦ відсвяткував своє п’ятнадцятиріччя, а нещодавно став переможцем міжнародного фестивалю колядок у Польщі. Про історію, концепцію та місію колективу розповідає художній керівник хору, заступник Львівського ставропігійного братства святого апостола Андрія Первозванного Юрій Федів.
Історія «Ставросу»
Історія зародження колективу співзвучна із історичними етапами відродження УАПЦ у Львові. З початку 90-их і до сьогодні центром віднови духовного життя є храм Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Руській. З 1989 року при храмі було відновлено братську мирянську організацію. Так було створено Всеукраїнське братство святого апостола Андрія Первозванного, хоча все ж львівська громада була найбільш активною. Наприкінці 1997 – на початку 1998 року з ініціативи Львівського ставропігійного братства виникла ідея започаткувати міжпарафіяльний хор, який би був також каталізатором розвитку парафіяльного життя Церкви і водночас душею спільноти. За ініціативи братства та з благословення Патріарха Димитрія (Яреми) розпочалося творення співочого колективу. Першою старостою хору була Люба Хмелюк, а регентом – Іван Кушнір. Впродовж тривалого часу колектив мав дуже довгу назву – хор Львівського ставропігійного братства святого апостола Андрія Первозванного. Проте близько року назва змінилась на більш коротку – «Ставрос» («незалежність»).
Склад хору, репертуар і фестивальне життя
«Ставрос» представляє собою різноманітність у віковій категорії учасників та їхній соціальній спрямованості. Хор складається із 21 учасника. Наймолодшій хористці – 17 років, найстаршому – 70. Хор є виключно волонтерським і місійним явищем, тому поза співом у більшості учасників є ще також основна професія, тому серед учасників фінансисти, бізнесмени, няні, люди пенсійного віку, викладачі, державні службовці. У колективі всього троє професійних музикантів. Також учасники «Ставросу» є прихожанами 8 львівських парафій УАПЦ, а одна учасниця належить до Української греко-католицької Церкви. Четверо хористів із всього складу співають впродовж 15 років діяльності колективу.
За словами художнього керівника хору основний напрям діяльності – розвиток духовної музичної спадщини України. Репертуар складається із музики композиторів, які мали дотичність до УАПЦ: Миколи Леонтовича, о.Якова Яциневича, о.Кирила Стеценка, Патріарха Димитрія. Окрім того, є твори о.Михайла Вербицького. Крім церковних пісень, хор виконує народні пісні на слова Тараса Шевченка, композиції, присвячені Матері. «Наша Церква переживала і переживає складні часи, проте діяльність хору засвідчує багатство і єдність нашої громади, представляє надзвичайну музичну спадщину», – наголосив Юрій Федів. Ще один штрих діяльності – це підтримка української діаспори. «Ми регулярно їздимо у Польщу, Румунію. Цього року вперше відвідали Мюнхен, автокефальну діаспору у Німеччині. Учасники хору самі оплачують собі за проїзд. Також допомагають львівські парафії. Зокрема парафія Покровського храму, що на вул. Щтрецькій. Традиційно 13 січня розпочинаємо колядою новий рік в Успенському храмі, на Богоявлення колядуємо у Покровській церкві на Південному, а між тим провідуємо різні парафії, адже Церква – це центр життя», – зазначив керівник «Ставросу».
Хор також традиційно бере участь у різноманітних заходах, які є загальноміськими чи суто церковними: фестивалі «Великодні дзвони» (Преображенська церква) та «Прощання з Колядою» (храм Івана Хрестителя УГКЦ), Богородичний фестиваль (Успенський храм), фестиваль духовної лемківської пісні (Покровський храм). Також є ініціатива започаткувати фестиваль у Винниках на честь святих Кирила і Мефодія.
Цьогоріч хор переміг у міжнародному фестивалі у місті Тісна. У 1951 році місцевість передана, як і усі місцевості Бескид (частина Дрогобицької області), Польщі у рамках обміну території. Усі місцеві мешканці були примусово депортовані у степи України. Натомість порожні оселі заселили люди із цілої Польщі. У селі існувала церква, яка на даний час розібрана, на її місці стоїть пам’ятний хрест. Проте, місцеві мешканці шанують українське і сприяють поверненню української коляди у бойківську частину Карпат. Колектив приїхав на цей фестиваль вперше і зразу ж завоював прихильність глядачів. «Коли ми заспівали колядку «Тешуть теслі…» на слова Богдана-Ігоря Антонича, у багатьох на очах з’явились сльози, адже це їхнє, рідне. А після того, як більш, ніж половина присутніх віддала свій голос за наш колектив, ми були приємно здивованими», – ділиться враженнями Юрій Федів.
Проте одним із ключових щорічних заходів , у якому бере участь «Ставрос», є фестиваль «Прощання з колядою», започаткований у 1997 році Патріархом Димитрієм. На міський рівень фестиваль вийшов лише 6 років тому, до того часу це був внутрішній захід для церковної громади. Цього року відбудеться 18 фестиваль, який вже п’ятий рік поспіль – міжнародний, оскільки у ньому беруть участь представники діаспори з Румунії і Польщі. Ідею заходу підтримало духовенство Кам’янко-Бузького і Золочівського деканату УАПЦ, які організували подібне дійство у себе на парафіях. До слова, на цьогорічне «Прощання з колядою» громада УАПЦ запрошує всіх охочих 1 лютого о 15.00 у приміщення Органного залу. Дійство розпочнеться із молитви за Україну. У заході візьмуть участь 12 колективів, серед яких вперше хор парафії святого Володимира з міста Кіровограда, співачка Наталя Половинка. Також прибуде офіційна делегація з міста Сатумари (Румунія). Одна із важливих цілей фестивалю – збір коштів для поранених воїнів і тих, які перебувають сьогодні безпосередньо в АТО. Минулого року організатором вдалося зібрати 15 тисяч гривень, які пізніше отримали постраждалі від пожежі у Будинку профспілок та сім’ї загиблих Героїв Небесної Сотні.
Цінності і внутрішня атмосфера «Ставросу»
«Для мене духовний спів – це той, який лине від серця. Можна співати по нотах, але не вкладати душі. На мій погляд, уся українська музична спадщина – це духовний спів, адже у кожну із композицій люди протягом століть вкладали своє серце», – вважає Юрій Федів.
У колективі всі живуть однією великою родиною – всі між собою знаються, ходять у гості, відзначають спільно родинні чи церковні свята. Серед учасників є навіть такі, які через знайомство завдяки співу у хорі пізніше створили сім’ї. На думку художнього керівника, Юрія Федіва, у колективі важливо втримати позитивний мікроклімат, якщо при виборі репертуару певна кількість учасників відмовляється виконувати композицію, то її варто прибрати. «У атмосфері нашого колективу ми плекаємо християнські цінності: любов до ближнього (якщо у когось з учасників нема коштів, щоб оплатити дорогу, коли їдемо за кордон, то хтось з колективу обов’язково запропонує допомогу), взаємопідтримка (якщо диригент з якихось причин не прийшов на репетицію, то це нічого страшного, адже хористи з музичною освітою зразу ж його підміняють у диригуванні чи виборі репертуару). Також нашим пріоритетом і цінністю є знову-таки місійна діяльність – любов до України і пісні, підтримка громад у діаспорі», – каже Юрій Федів. Тому, на думку художнього керівника, впродовж 15 років колектив має певні досягнення: професійний ріст, запис першого диску, розвиток парафіяльного життя, адже разом із братством «Ставрос» став живим містком і водночас платформою творення церковної громади.
Юліана Лавриш
Повязані записи
