Не часто ми розглядаємо святині як символ і частину технологічного прогресу. Однак, храм св. Ольги і Єлизавети у Львові (раніше костел св. Єлизавети) – це саме така історія. Будували його поруч із головним вокзалом міста в час, коли павутина залізничних шляхів переплітала галицькі терени. Місце для зведення нового костелу обрали не випадково – це був район компактного проживання залізничників, досить шанованої й престижної у імперії Габсбургів професії. Не даремно саме залізничні вагони, колія та пара були чи не головним уособленням прогресу у той час. Відтак храм також будували для залізничників, хоч не лише для них. У цю технологічну симфонію пари, металу й шуму святиня мала вдихнути душу, спокій та гармонію. Так часто як залізниця у контексті сучасного храму Ольги і Єлизавети згадують хіба слова австрійський та Сісі. Чому так? Дивимось нижче!
…et artibus. Політехнічні сторінки храму
Навіть поверхневий погляд на сучасний храм св. Ольги та Єлизавети у Львові навіює враження, що перед нами ідеальний архітектурний оркестр, що складається із дивовижно допасованих один до іншого елементів готики і не лише її. Водночас, вигляд святині міг бути зовсім іншим, адже у конкурсі за право споруджувати костел змагалися аж 19 проектів. Нинішнім виглядом святині ми завдячуємо комісії, яка все ж обрала роботу професора Львівської політехніки Теодора Тальовського. Останній відзначався пристрастю до готичної архітектури і саме в стилістиці останньої побудував більшість своїх відомих робіт. Так само і з костелом св. Єлизавети у Львові: високі гострі шпилі, які врізаються у хмари, великі вікна з вітражами, портал з трояндою, гігантські скульптури і ін.
1903 році, дорогою на маневри кавалерії у Комарно, імператор Франц Йосиф заїхав і до Львова. Відтак він був присутній на церемонії закладення першого каменя під храм. Будували цю святиню впродовж 1904 – 1911 років. Фінансовий ресурс формувався шляхом збору доброчинних внесків – від залізничників і інших доброчинців. Храм планували на 2200 осіб, серед яких 500 сидячих місць. Будівельні роботи виконувала фірма інженера Кароля Ріхтмана. До виконання різних робіт на цій площадці було залучено таких знаних майстрів як Казимир Сіхульський, Петро Войтович, Тадеуш Блотницький, Людомил Дюркович, Вавжинець Дайчак, Ядвіга Городиська і ін. У 1911 році храм освятили, а до 1913 року тривали роботи з оздоблення інтер’єру. Сума, витрачена на зведення святині, вдвічі перевищила ту, що закладалась на початку будівництва у проекті.
Навіть після перших богослужінь продовжувалися роботи з благоустрою храму. Так, у 1926 році у костелі встановили один із найбільших органів у ІІ Речі Посполитій. Його було виконано знаною фірмою братів Домініка й Вацлава Бернацьких. Трохи згодом додали необароковий амвон, також головний вівтар та вітражі, упорядкували підземні приміщення й крипти.
Львів, Відень, Баварія…
Не менше за цісаря у Львові, як і в імперії загалом, любили його дружину – Єлизавету Баварську, більш знану як Сісі. Саме тому трагічна смерть останньої, що мало місце наприкінці ХІХ століття, стала справжнім шоком, хвиля якого докотилася навіть до найвіддаленіших провінцій. Єлизавета відпочивала на Женевському озері і мала сідати на пароплав до міста Монтре. У той момент на її оточення було здійснено напад, в результаті якого поранили імператрицю. Через якийсь час вона померла, а анархіст, який вчинив атаку, зазначив, що йому залежало на вбивстві особи з найвищого оточення. Хто саме це буде, особливого значення для нього не мало. Гостроти та драматизму події додавало те, що в відносинах між Францом Йосифом та Єлизаветою на той час була не найяскравіша сторінка, хоч пізніше цісар і зізнавався, що дуже кохав дружину.
Зрозуміло, що у Львові також приєдналися до загального трауру. Складовою цього прийнято вважати і посвяту новозбудованого костелу св. Єлизаветі, але у пам’ять про Єлизавету Баварську. Св. Єлизавета вважалась опікункою цісаря.
Найглибші рубці на скрижалях історії храму і на його стінах
Майстри не встигли завершити всіх запланованих робіт у костелі св. Єлизавети, коли розпочалась Велика війна, знана сьогодні як Перша світова. Відтак самими австрійцями одразу ж було конфісковано для військових потреб три дзвони цієї святині, кожен з яких важив сто і більше кілограм. Перша світова у нашому регіоні плавно перейшла у українсько-польський конфлікт за володіння Львовом. Бої відбувалися прямо на вулицях Львова, що не могло не впливати на обличчя міста. Тоді храм також було пошкоджено під час артилерійських обстрілів, про що можна прочитати навіть на стінах святині.
Однак найбільш складні сторінки в історії храму все одно залишалися попереду. Так, у 1939 році біля святині розірвалась бомба, уламками якої було пошкоджено вежі та стіни. Десь тоді було втрачено і оригінальні розписи та вітражі на мисливську тематику, виконані за проектом Казимира Сіхульського. Згодом розібрали унікальний орган. У 1946 році, після утвердження у місті радянської влади, храм взагалі закрили. Частину цінних реліквій перевезли до Любачева, щось до храмів інших міст, з веж позрізали хрести. Тим самим святиню занурили у царство безладу та забуття, що тривало до закінчення радянського періоду. Святиня використовувалась як склад. Спочатку сільськогосподарської продукції, коли до середини буквально заїжджали вантажними машинами, а від 1970-х років як склад кондитерської фабрики “Світоч”.
Святих Ольги і Єлизавети
У 1991 році при храмі знову відкрили парафію – цього разу Ольги і Єлизавети УГКЦ. У 1990-х та 2000-х роках у святині проводились відновлювальні роботи: перекрили дах, засклили вікна, відновили хрести, інтер’єри. Попри всі зусилля, перші вечірні богослужіння відбувалися при свічках, адже храм на той момент не було електрифіковано. Сьогодні двері святині знову відкриті для вірних, а ще – для численних туристів, які хочуть подивитись на Львів з висоти веж даного храму, що останнім часом набуває особливої популярності.
Більшість жителів Львова та відвідувачів нашого міста добре знають зовнішній вигляд храму Ольги та Єлизавети, але не так багато людей впізнають інтер’єри святині. Однак це даремно, адже в середині на всіх зацікавлених також чекає багато вартісного. До прикладу, у 2016 році художниками Юрієм Павельчуком і Олександром Личком у цьому храмі було встановлено перший в Україні вітражний іконостас. Також у храмі можна бачити багато тканих хоругв, що є дипломними роботами випускників коледжу ім. І. Труша. З автентичного збережено декілька скульптур, які виконував Петро Войтович. Більшість же з них є сучасним відтворенням колишніх оригіналів. До збережених елементів відноситься і скульптурна група Христос з пристоячими авторства П. Войтовича, яка височіє над головним входом. У вівтарній частині бачимо сучасні вітражі.
Серед головних реліквій храму копія ікони Львівської Богородиці, оригінал якої зберігається у Львівській галереї мистецтв.
Також є ікони св. Миколая, св. Йосафат, св. Ольга. У наші дні реалізовується ідея з вітражами у вікнах на сюжети великих празників.
Храм св. Ольги і Єлизавети пройшов шлях від найбільш залізничної парафії до справжньої візитівки та знаного туристичного магніту Львова, який першим зустрічає більшість гостей міста. При цьому, в його історії були досить різні сторінки: він зазнавав руйнувань та пошкоджень в ході військових дій, був заковтнутий забуттям і використовувався як склад. Водночас, дбайлива людська рука знову повернулася сюди і після тривалих відновлювальних робіт, дзвони святині знову сповіщають вірних про це джерело світла, тепла та любові. З нагоди сьогоднішнього свята можна завітати до цієї унікальної святині й відчути піднесену атмосферу, яка тут панує.
Євген Гулюк текст, фото з Інтернету та Оксани Бабенко
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Бойко О. Пл. Кропивницького, 1 – церква св. Ольги і Єлизавети (кол. костел св. Єлизавети) // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/st-yelyzavety-church/
- О. Іван Галімурка. Храм святих Ольги і Єлизавети у Львові. Історичний нарис. – Львів: Мета, 2011.
- Budowa kościoła św. Elźbiety we Lwowie // Nowości Illustrowane. – Krakόw, 1904. – № – S. 7.
- Smirnow J. Kościόł św. Elźbiety // Kurier galicyjski, 2008. – №19. – 18 – 19.
Повязані записи
