Німецька військова пісня «Dergute Kamerad», яка більш відома як «Ich hatt ein kameraden» для німецького диктатора Адольфа Гітлера була чимось на зразок життєвого кредо. Історики стверджують, що Гітлер був свято переконаний у своїй незнищенності, а цю пісню сприймав, як пророцтво особисто про нього.
Виглядає, що для теперішньої московитської еліти пісня затятої московитської шовіністки Жанни Бічєвської (доречно звернути увагу на її «типово» московитське прізвище) «Куліково полє» відіграє таку ж саму роль, як для Гітлера «Ich hatt ein kameraden». У пісні, написаній 1998 року, виставлені претензії не тільки на Севастополь і Крим, але й на Боспор, Константинополь і Єрусалим. Це все – їхнє, русскоє.
Для більшості галичан такі претензії можуть видатися дивними, дикими і незрозумілими. Але це не пісня якоїсь маргінальної ресторанної співачки. Це – пісня виконавиці, яка має шалену популярність серед московитів, а особливо серед військових та політиків. Це – пісня співачки, яка на свої твори має благословення самого Московського патріарха. В реальності пані Бічєвская у своїх піснях відверто говорить про те, чим московити марять як коликтивітет. Її пісні – відвертий вираз московитського месіянізму.
Мало відомим широкому загалу є той факт, що «святий» Ніколай ІІ розв’язав І Світову війну (так, так, «палій» війни, німецький кайзер Вільгельм ІІ просив його не вплутуватись у розборки між австріяками і сербами, оскільки це викличе загальноєвропейську війну) не тільки з метою підім’яти під Московську імперію всіх слов’ян, але й щоб завоювати Константинополь і Єрусалим. Адже у головах московитів їхній цар – законний наслідник Візантії і самого Риму.
Ніколай ІІ, як Гітлер, пізніше хотів рятувати Європу і цілий світ від жидомасонів. Тепер московитській месіянізм вилився у те, що називають путінізмом чи рашизмом – московитський шовіністичний імперіялізм.
Адольф Гітлер хотів рятувати Європу від жидомасонів, хотів рятувати білу расу від ліберального виродження, пропагував консервативні цінності, критикував несправедливості капіталістичного укладу життя. І багато європейців у ньому бачили дійсно рятівника Європи від комунізму та загнивання. До чого цей рятівник привів світ добре відомо. Особливо нам, галичанам, – адже другі і треті москалі (перші були 1914 р.) – прямий наслідок діяльності Гітлера. Знищений уклад галицького традиційного життя – містечка, були розбомблені, зникла єврейська компонента галицької культури, змінено етнічний склад галицького населення.
Тепер Путін, який не стільки накидає московитському суспільству свою волю, як заграє з найтемнішими закутками «загадкової» московитської душі, збирається рятувати світ від гегемонії США, пропагує традиційні європейські цінності, як і колись Гітлер, прагне відновити велич імперії. Московитська пропаганда відроджує старий царський антисемітизм, антизахідництво і антикатолицизм.
Духовне коріння московитського імперіалізму не має нічого спільного з християнством, хоча християнством й прикривається. Немає воно нічого спільного ні з імперським Римом – попри всі негаразди і недосконалості Рим був правовою державою, де панував диктат закону. Навіть римський фасціо – пучок різок з сокирою – символ влади в Римі був виразом того, що закон один для всіх.
Духовне коріння московитського імперіалізму – це монгольське шаманістське поганство, яке наказувало монголам дійти до «останнього моря» і всюди встановити закони найвищого духа Тенґрі, закони Яси.
Гітлера пов’язують з окультним товариством «Туле». Члени цього товариства мали своїх шаманів-медіумів, які їм передавали волю духів. Путін є вихідцем з КГБ, яке теж вдавалося до дослідження в царині окультизму.
Окультизм в своїй основі є не тільки і навіть не стільки духовним феноменом, скільки світоглядом. Світоглядом, який пропагує вищість одних людей над іншими і «право» вищих силою володіти нижчими. А це і є фундаментальна основа московитського месіянізму, в які б принадні шати він не вбирався.
Можна багато і справедливо закидати ідеологові українського інтегрального націоналізму Дмитру Донцову. Зрештою, він був, справді, далеким від правдивого розуміння християнства, а в політичних та суспільних поглядах був повністю дитиною свого часу, часу домінування тоталітаристських політичних систем. Але в одному він таки мав рацію: з московізмом (який тепер набув форми рашизму) можна боротися тільки після духовної перемоги над ним.
Без духовної перемоги над демонами рашизму важко зможемо осягнути процвітання нашого народу. Наскільки б це видавалося неймовірним, але мусимо молитися за духовне звільнення московитів, але перед тим необхідно докладати усіх духовних зусиль для визволення нашого народу з рабства будь-якої форми окультизму, зла і гріха.
о.Орест-Дмитро Вільчинський
Повязані записи
