Mitteleuropa

DSC_0953Mitteleuropa, Серединна Європа, Середзем’я Старого світу, в чомусь близька і в чомусь далека від Толкінівського Middle-earth-у. Чарівний світ легенд і казок, передань і сказань, світ слави і боротьби за свободу, світ культури, кав’ярень і цукерень, вина і пива. Суміш вишуканостей Середземнемор’я і героїки Півночі. Дарма, що все це надгризене, ні зубом часу, а Морґотових та Суронових посіпак, що часто приходять сюди не тільки у вигляді орківських навал зі Сходу – моголів, турків, більшовиків, але й у личині «мудрих» ліберальних Сауронів, чи техно-капіталістьских західних Саруманів. Край героїчно оборони і край безкрайніх внутрішніх чвар манить своїм чаром, сонливою красою своїх не надто високих гір і величною течією своїх поважних багатоводних рік. Щось є такого у Серединній Європі, чого навіть павук глобалізації, Богу дякувати, поки що не зумів виссати з неї. Хто зна скільки ще тому «чомусь» тому майже невловимому залишилось існувати.

Чи довго ще протягне її толерантний традиціоналізм?
Чи не прогнеться він під тиском Брюссельського EU монстра?
Чи толерантна відкритість серця Європи не буде замінена холодним торгівельним розрахунків самозакоханих політичних маклерів?

Майбуття цього чарівного світу викликає більше запитань ніж дається прогнозувати.

Серединна Європа не дається позбавити свого серця – свого католицького християнства, байдуже, що воно часто не виходить за рамця фольклорного традиціоналістичного прив’язання до Церкви предків. І власне в католицтві ховається ця не вловима поверхневому погляду сутність, яка пов’язує Відень і Будапешт, Краків і Прагу, Львів і Братиславу, Загреб і Любляну, Венецію і Варшаву. З легкістю сюди би можна було віднести і Воєводину, і Трансільванію і преспокійненько назвати усе це продуктом габсбурського католицизму. Хоча без південних католицьких німецьких земель Бадену, Баварії і Вютенберґу та півночі Італії Серединна Європа не матиме своєї логічної завершеності. Тому і їх потрібно брати до уваги. І знову ж таки, при всій відмінності й місцевій самобутності кожного краю червоною ниткою тягнеться через усі ці терени життєрадісне, повне енергії католицтво. Живий калейдоскоп германських, слов’янських, романських, єврейських та мадярських первенів, вдало преплетений і вплетений у католицтво тішить око і радує душу. Це не сіро-біро-малиновий еклектичний сплав націй, рас, культур, вір, переконань, а живий пазл серединної європейської душі – серце Європи, яке поки що б’ється.

Якби комусь вдалося розкатоличити Серединну Європу вона би стала чисто географічним, а не цивілізаційно-культурним поняттям. Дарма, що б залишилося кам’яне мереживо її міст та предивовижна ідилія її сіл, її сині горді гори, її тінисто-таємничі ліси, її величні ріки, її гонорові замки і фортеці, запах кави і грайливе золото її пива, її м’які запашні вина і розкішна кухня, її люди… Вона би моментально перетворилася на холодний труп, від якого в скорому часі залишилися б лише меланхолійні спомини.

Багато чого уже не повернеш… Багато чого змели дві світові війни. Щезла, зметена нацизмом багатюща єврейська спадщина, комунізм суттєво применшив етнічне різноманіття… Та пори все Серединна Європа усе ще жива. І житиме. Житиме доти доки залишатиметься, принаймні, формально католицькою…