«Історія народження Богородиці пронизана молитвою…» – о. Василь Рудейко

Про історію встановлення свята Різдва Пресвятої Богородиці та особливості його піснеспівів нижче в інтерв’ю розповідає о. Василь Рудейко, доктор богослов’я.

Отче Василю, Різдво Пресвятої Богородиці вважається дуже давнім Богородичним святом. Чи відомо, коли воно було встановлено?

Історія приписує встановлення свята Різдва Пресвятої Богородиці імператору Маврикію (візантійський імператор). Це припадає приблизно на кінець VI – початок VII століття, хоча відомо, що вже Роман Сладкоспівець писав піснеспіви, зокрема кондак, що є  церковною піснею,  в якій оспівується подія народження Пресвятої Богородиці.

Основний комплекс літургійних текстів цього свята був створений у VIII столітті двома визначними поетами, які були родом із Єрусалима, – Андреєм Критським та Йоаном Дамаскином. Завершилося формування піснетворчості цього свята в X – XI столітті в монастирі студитів в Константинополі. Можна стверджувати, що в VII – на початку VIII століття це свято було перейняте Західною Церквою і навіть частково піснеспіви празника були перекладені з грецької мови на латинську. А це свідчить про те, що свято було запозичене. Тому, я  б не датував його виникнення пізніше ніж VI століттям.

А як можна пояснити те, що, встановлюючи це свято ще в IV столітті (як вказано в деяких джерелах), Церква послугувалися «Протоєвангелієм Якова» (II століття), яке вважається «релігійною легендою»?

У Новому Заповіті – не знаю чому – дуже мало відомостей про Богородицю. Досить скупо євангелисти описали її життя (євангелисти зосередилися на таїнстві народження Ісуса Христа). Священикам іноді навіть важко вибрати євангельський уривок, який можна було б прочитати під час Літургії на Різдво Богоматері. Зазвичай священики використовують два євангельські уривки: так звану Пісню Богородиці, що вміщена на початку Євангелія від Луки, або ж розповідь про Марту та Марію, яка дотична до Богородичних свят.

Рання Церква мало уваги приділяла Пресвятій Богородиці. До Ефеського собору (431 рік), на якому наголошувалося на культі Пречистої Діви Марії,  Богородичних свят як таких не існувало. Деякі науковці намагаються датувати виникнення Богородичних свят IV століттям. Проте, насправді, у нас немає про це жодних відомостей.

Скоріш за все Богородичні свята почали розвиватися з кінця V – початку VI століття, першим із них було Успіння Пресвятої Богородиці. Лише після цього розвинувся цикл цих свят, як постфактум Догмату про Богородицю, прийнятого  на Ефеському і Халкідонському (451 рік) соборах.

Церква, розвиваючи ці свята, звичайно, використовувала апокрифічну літературу. Проте рання Церква ставилася до неї не так, як ми сьогодні. Церква сприймала такі тексти як «Протоєвангеліє Якова», який справді є апокрифом II століття, як християнську літературу. Апокрифи,  звичайно, не прирівнювалися до Євангелій, які коригують  інформацію в апокрифічній літературі. Вони вважалися християнською літературою і багато священиків черпало із них відомості для своїх проповідей.

У випадку Богородичних свят, зокрема про початок життя Марії, зокрема Введення у храм, основним джерелом є «Протоєвангеліє Якова». Потрібно  просто усвідомити, що апокрифічні тексти дають багато літературної інформації для того, щоб заповнити «білі місця» у Євангеліях.

Із тексту того ж таки «Протоєвангелія Якова» ми дізнаємося про те, якими були батьки Марії – святі Йоаким та Анна. Відомо, що Йоаким був нащадком царя Давида, Анна ж була донькою священика. Вони були заможним подружжям, проте мали велику проблему. У них не було дітей…

Образ неплідної жінки в старозавітному біблійному середовищі представлений не для того, щоб показати, що Бог когось не любить. Ми знаємо багато випадків, коли неплідність стає для Бога можливістю вказати на благословення певної сім’ї. Згадайте історію Авраама та Сари, які були в подібній ситуації і отримали дитину-благословення Ісаака. Те саме можна сказати і про батьків Богородиці – Йоакима та Анну, які були знатними і побожними. За «Протовангелієм Якова», вони ділили весь свій прибуток на три частини: одну віддавали Церкві, другу частину – бідним, а третю залишали собі. Це набагато більше, ніж вимагав старозавітний Закон. За цим Законом, потрібно було віддавати Церкві десятину прибутку, а вони віддавали третину. Крім цього, як бачимо, батьки Богородиці були ревними в молитві. Взагалі, уся історія народження Богородиці пронизана молитвою. Анна ревно молилася. Інколи, молячись, вона звинувачувала Бога, кажучи, що звірі, пташки і земля родючі, а вона – ні. Анна, таким чином, заохочувала Бога діяти в її житті. І Бог подіяв! Він «із неплідної народив родительку життя нашого», як кажуть літургійні тексти. Так само Йоаким молився, постив і чинив діла милосердя. А це три аспекти духовного життя юдеїв, людей Старого Завіту. Таке духовне життя Йоакима вважалося своєрідним ідеалом. І відповіддю на цей ідеал є Боже діяння в житті цієї святої сім’ї.

Напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці (20 вересня) у всіх храмах відправляється Всенічна з читанням трьох паремій із литією. Знаємо, що  паремії – це тексти із Святого Письма, які розповідають про певне свято…

Звичайно літургійний день починається звечора. Вечірня з литією – це практично не передсвяття, а початок свята Різдва Пресвятої Богородиці.

Справді, на Вечірні читають паремії. У випадку свята Різдва Пресвятої Богородиці, хоча в Євангеліях знаходимо обмаль образів з її життя, зате святі отці знаходили багато прообразів Богородиці у Старому Завіті. Вона «і храм єрусалимський», «і посудина», в якій зберігається манна, що є образом Христа, і «розквітлий жезл Арона», і «брама, звернена на Схід», через яку повинен прийти Христос. Отже, існує цілий спектр різноманітних старозавітних прообразів, які вказують на Богоматір. І ці прообрази використовують у піснеспівах візантійські піснеписці. Зокрема, вони прославляють Богородицю як «Матір життя, яка народжується з неплідної».

У літургійних текстах завжди є своєрідний парадокс. З людської точки зору, те, що в них оспівується, дещо незрозуміле, неймовірне і неможливе. Але саме з цього неможливого Бог робить імовірне спасіння. Піснеспіви свята Різдва Пресвятої Богородиці передусім прославляють богоотців Йоакима та Анну за їхню молитовну ревність і Богородицю як відповідь на неї (ідеться про Вечірню і Утреню). Тому це свято в нашому обряді відкриває літургійний рік. Богородиця є відповіддю Бога на Його прокляття землі. Неплідна земля, що порівнюється з матір’ю Пресвятої Богородиці Анною, зроджує ту, яка дасть життя всім і народить Життєдавця. У такому дусі – більшість піснеспівів цього свята.

А наступного дня під час святкової Літургії співається тропар – головна пісня свята…

Не можна сказати, що тропар – це головна пісна. Просто він притаманний для всіх без винятку богослужінь. На Вечірні чи Утрені є багато інших цінних піснеспівів, які краще, ніж тропар розкривають суть свята. Тропар – це один із найдавніших піснеспівів, присвячених святу Різдва Пресвятої Богородиці, тому і центральний.

На іконі цього свята відтворена тепла домашня атмосфера. На ній зображені Марія-немовля, святі Анна та Йоаким, служниці, купіль… Думаю, це наближає людей до розуміння таїнства народження Богородиці.

Ця ікона, з одного боку, давня, а з іншого – досить пізня. Давня в тому сенсі, що в такий спосіб ще в дохристиянські часи представляли народження дитини: породіллю підтримують служниці, які приносять їй їжу та пиття. Завжди присутня і купіль, щоб обмити дитинку після народження, і колиска.

Сюжет ікони Різдва Пресвятої Богородиці натхнений певною мірою іконою Різдва Христового. Між ними можна провести багато паралелей: на першій зображені породілля, дитинка і три служниці, які є начебто трьома волхвами, котрі щось приносять новонародженій. Різниця між іконами полягає в представленні центральної постаті. На іконі Різдва Христового Ісус лежить при Богородиці і Він є головною особою. А тут Богородиця залишається в тіні, вона не є центральною постаттю, хоча всі погляди зосереджені на ній. У цьому прихований богословський зміст. Діва Марія на іконі Різдва Пресвятої Богородиці так само,  як і в Євангеліях є важливим, але не головним персонажем. Вона не привертає до себе уваги.

Ікона свята показує, що народилася та, яка народить Бога. На цій іконі центральним є Бог, хоч Він і не зображений. Бога можна розгледіти в німбі Марії, а вона, як я вже сказав, залишається збоку. І це є образом життя кожного християнина. Ми також покликані, як і Богородиця, не бути центральними особами в духовному житті, але в нашому німбі (наших ділах, словах) люди повинні бачити Бога.

Наступного після Різдва Пресвятої Богородиці (22 вересня) дня Церква вшановує пам’ять Святих і праведних богоотців Йоакима та Анни. Напевно, це невипадково, адже відомо, що  в міру того, як розвивався культ Богородиці, так і розвивався культ її батьків. Знаємо, що вже в IV столітті в Єрусалимі була зведена церква Святих Йоакима та Анни.

Насправді, як ви зауважили, багато свят, таких як Різдво Пресвятої Богородиці і, зокрема, вшанування Святих і праведних богоотців Йоакима та Анни, починалися з будування і освячення церкви. У випадку Різдва Пресвятої Богородиці це була церква в Єрусалимі, біля овечої купелі, де, за «Протоєвангелієм від Якова», мешкали батьки Марії і де Вона провела своє дитинство.  

Незаперечним фактом є те, що становленню культу богоотців Йоакима і Анни посприяв імператор Юстиніан (кінець VI століття), за якого це свято стало загальним для всієї Візантійської імперії.

Відеоверсія

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело: http://news.ugcc.ua