Львів вирізняється своєю красою з-поміж інших міст України. Всі знають, що Львів – це європейське та стародавнє місто України, наша гордість та наш трофей. Кожна вуличка міста Лева пронизана запахом кави та має свою особисту історію, кожен камінчик береже щось таємниче та старовинне. Як сказав актор театру Олеся Курбаса, Олег Цьона: «Львів є носієм естетики, художності. Бути банальним у цьому просторі якось елементарно не випадає».
Відомо, що Львів також славиться красою своїх величних церков та храмів. Яскраві кольори та архітектурні стилі вражають своєю різноманітністю. Неможливо не помітити таку красу, коли вона біля тебе. Однак є деякі храми Львова, про які знають не всі. Зовнішньою красою вони не вирізняються, та й помітити їх важко, адже вони не настільки відомі, як храми, які стоять на центральних вулицях. Це протестантські храми. Вони водночас є, і їх немає. Про них майже нічого не чути. Бо хто буде спостерігати за життям непримітних, «таємних» будівель, захованих в різних куточках міста? Саме про один з таких храмів (або ще можна сказати, про одну таку церкву) сьогодні буде йти мова.
Церква «Нове Життя» (вул. Максима Залізняка) розташована недалеко від вулиці Героїв УПА. Цю церкву неможливо помітити неозброєним оком. Вона знаходиться у дворах, недалеко від старих напівзруйнованих приміщень. Будівля непримітна, та і одразу не можна було би зрозуміти, що це церква, якби не вивіска з назвою біля входу. Незважаючи на те, що сама церква непримітна, кожної неділі туди збираються люди, щоб почути Святе Письмо та знов понуритись в атмосферу Божої присутності.
Кожен храм у Львові має свою захоплюючу історію. Хтось пережив страшні часи війн та руйнувань, хтось і зовсім не знає, що таке жити в період смерті. При цьому кожен має чим поділитись. Історія цієї спільноти трохи незвичайна. Церква «Нове життя» у Львові виникла з тюремного служіння. Сталось це десь наприкінці 1980-х. Пастор Церкви Кеньо Михайло розповідає: «Коли з’явився фільм «Ісус», і з фільмом на невеличкому проекторі ми вперше отримали дозвіл зайти у славнозвісну в’язницю суворого режиму ВЛК 30 у Львові. Фільм тоді переглянула велика кількість в’язнів. Після перегляду деякі з них спілкувалися з нами та віришили присвятити свої житті Ісусу Христу. Через деякий час в цій в’язниці було звершено перше водне хрещення, яке приймали 18 в’язнів. Протягом тих років Господь дивним чином діяв в цій колонії. І за час служіння у в’язниці, яку ми відвідували по 4 рази на тиждень, Господь в майбутньому зробив собі надійних служителів, які закінчили семінарії та різноманітні духовні заклади. Зараз вони є пасторами, мають церкви та реабілітаційні центри як по всій Україні, так і в Росії та Європі».
За цей час спільнота «Нове Життя» суттєво розширила тюремне служіння. Служителі встигли відвідати ще 5 тюрем та дві дитячі колонії. Більш ніж сотня в’язнів, що виходили з тюрем, отримували притулок в «Новому Житті», знаходили собі нову сім’ю в цьому домі. Багато колишніх злочинців адаптувалися до нормального життя на волі, декотрі жили в будівлі церкви більше року. Розуміючи, що служіння розвивалося, приходили нові люди, доводилося орендувати квартири в різних районах міста для їхнього проживання. В цих квартирах почали займатись безпритульними «дітьми вулиці»: годували, мили, прали одяг, одягали, навчали. Дітей набралось на той час десь до півсотні. Звісно ж, виникла проблема: де взяти приміщення, щоб збиратись? Людей ставало все більше і більше. Тоді пастор церкви вимушений був розлучитися зі своїм «бізнесом». Він продав і викупив приміщення на збанкрутілому заводі, яке на той час було в жахливому стані. Це приміщення в подальшому часі служило для багатьох і «рідним домом», і школою, і готелем, і церквою. Приміщення з «руїни» – руками тих, які ніколи нічого не вміли робити як тільки красти, грабувати та колотись – тепер поволі трансформувалось в церкву. Сьогодні ті, що були в минулому в’язнями, несуть тюремне служіння в тих колоніях, де колись самі увірували.
Людині завжди хочеться слідувати за тим, хто показує реальний приклад жертовності. Результати завжди виглядають красиво. Ось і сама церква не стоїть на місці. Кожен, хто хоче себе реалізувати, у кого є певні дари та таланти, зможе втілити їх у життя. Служінь в церкві завжди достатньо: театральний гурток, недільна школа для дітей, дитячо-підлітковий клуб «Ask», «Fusion», молодіжні зустрічі Upstream, швацький гурток, тюремне служіння, благодійне служіння тощо.
Окремо з цього списку хочеться виділити Fusion. Багато хто може запитати: «Що таке Fusion?». Відповісти можна дуже коротко: Fusion – це сім’я. Адже кожен зможе знайти собі веселих друзів та час. Якщо говорити більш широко, то Fusion – це музичне інтернаціональне служіння, яке направлене на підлітків та молодь. Аматорський рок-поп хор вже має свою особисту історію як в рамках церкви, так і за її межами. До цього дня в нашому суспільстві ми стикаємося за проблемою зайнятості для молоді. Їх майже нічим не можна захопити! Fusion є певним вирішенням цієї проблеми. Ви хочете навчитися грати на музичних інструментах? А може диригувати цілим хором? Може ви хочете співати? Як вам ідея поїхати за кордон і виступити перед тринадцятьма країнами світу? Звучить більш, ніж цікаво. Це було здійснено у 2016 році. Україна є 13-тою країною Європи, де є Fusion. З 29 квітня по 1 травня 2016 року в чеському містечку під назвою Фридлант-над-Остравіці проходив міжнародний фестиваль Fusiondary, куди зібралися 13 країн Європи, де є Fusion. Кожна країна підготувала окремий виступ, який демонструвала на великій сцені. Окрім виступів, кожен міг обрати декілька тренінгів з великого списку, який би хотів пройти. Були найрізноманітніші теми: від того, як навчитися слухати партії в піснях до того, як скерувати цілий хор/бенд тощо. Кожен міг обрати те, що йому до вподоби. В додаток до цього, кожен може поїхати у літній табір Fusion та придбати веселих друзів, і не тільки з України, адже в таборах Fusion завжди є хтось з іншої країни.
Історії бувають різні. Кожен сам обирає, як йому жити та що робити в своєму житті. Історія цієї протестантської спільноти не яскрава. Вона проходила свої труднощі, свої випробування, йшла вперед, не дивлячись ні на що. І мало хто знає про це, але церква живе і рухається вперед. Як говорить народне прислів’я: «Рух – це життя, а життя – це є рух».
Підготував Родіон Кадацький
Фото: надані Родіоном Кадацьким
Повязані записи
