Багато невіруючих людей, дивлячись на несправедливість цього світу, запитують у священиків: «Де ж ваш Бог? Чому Він це допускає? Чому Він мовчить з приводу таких жахливих подій та ситуацій?» Часто такі запитання переростають у небезпечні думки: «Може Бога взагалі немає? Можливо атеїзм все ж – істина?!» У кого виникає така думка, той повинен прийти в жах: адже було б страшно, якби Бога насправді не було. Тоді б люди стали не́людами, бо були б залишені один на один із моторошним матеріальним світом та його викликами – жадобою, кров`ю і блудом. Тоді б ми були, як заблудлі діти, які не в змозі знайти дорогу додому. Бога немає? Це звучить зловісно. Люди навіть не уявляють, що висловлюють цією тезою! Це веде в порожнечу… Людина залишена на саму себе. Нікого немає страшніше для людини, ніж сама людина, чи не так? У древніх римлян було прислів’я: «Людина людині – вовк». Жахливо!
Одного священика запитали: «Чому Бог допускає беззаконня? Чому Він відповідає мовчанням на все це?» На що отець смиренно відповів: «Вибачте, я не знаю чому Творець мовчить? Я не особистий секретар Бога, Він мені не звітує і не довіряє своїх планів. Ми, люди, не можемо зрозуміти Бога. Господь, якого я міг би зрозуміти, в крайньому випадку, міг би бути єпископом або настоятелем собору. Їх я ще можу зрозуміти. Але той, кого я дійсно міг би зрозуміти, Богом бути не може. У Священному Писанні Господь говорить: «Мої думки не ваші думки, Мої шляхи – не ваші шляхи» (Іс.55:8). Це дуже переконливо. Нам слід ухилятися від хибних тез і тверджень. Але чому ж все таки Бог мовчить? Дійсно, часто Творець мовчить, і Його мовчання – найсуворіший вирок для нас! Про це дуже яскраво говорить біблійна історія. Вона розповідає про два населених пункти: Содом і Гоморру. Це були міста високої культури з витонченою цивілізацією. Бога вони не відкидали, Його просто не сприймали всерйоз. У Содомі жив праведник на ім`я Лот. Час від часу він говорив землякам: «Так не можна поводитися з Богом! Не обманюйте себе. Бог осміяний бути не може! Що посіє людина, те й пожне!» Люди його не слухали і не зважали на його зауваження. Але ось одного разу на світанку сталося так, що Бог пролив на ці міста дощ з вогню та сірки.
Один священик порівнює вогонь і сірку Содому і Гоморри з військовим бомбардуванням: «Але Бог може це зробити без літаків. Уявіть собі, як люди схоплювалися зі своїх ліжок, і кричали: У підвали! Але в підвалі стає жарко, як у печі. Вже неможливо терпіти. Нові крики: На вихід! І кинулися назовні. Але ззовні всюди ллє дощ із сірки й вогню. Безпорадні люди! Вийти вони не можуть, а у підвалах вони, напевно, задихнуться. Про це нам розповідає Святе Письмо. Не можливо собі уявити різноликість натовпу людей, що знаходилися разом: молода світська дама, яка до сих пір була байдужа до Бога, вважаючи Його таким собі добрягою; літній пан, який міг кожну марку вина розпізнати за смаком. Він теж нічого не мав проти Бога, але був до Нього повністю байдужий. Такі типи були там в підвалі разом: славні, порядні люди, чесні громадяни, справні платники податків. Всі вони мали свої таємниці, як і зараз кожна людина. У погребі стає все спекотніше. Вони хотіли б вийти, але не можуть, тому що навколо бушує смерть. І тоді їх охоплює жах. Раптом огрядний пан каже: Люди, а Лот, казав правду: Бог справді живий! А молода світська дама каже: Тоді тільки одне допоможе: зараз потрібно молитися! Але хто ж може молитися ?! І ось піднімаються руки в молитві, які до сих пір ніколи не піднімалися. Раптом лунає: Господи, помилуй! Ми згрішили! Ми знехтували Тобою! Але Ти ж люблячий Бог! Та Він мовчить… Тільки чути рев і тріск вогню. Тоді розпростерті руки опускаються і стискаються кулаки: Боже, чому Ти мовчиш?! Але все тихо! Чути лише рев вогню. Вони можуть зараз молитися, лаятися – Бог більше не відповідає!»
Буває час, коли вже «запізно»: ми вчимо іспити за ніч перед екзаменом; ми лікуємо печінку, коли вже цироз; ми починаємо молитися, коли «перебігли» всіх екстрасенсів і відьмаків. Ми живемо так, ніби нам не прийдеться колись помирати. Дорогі мої, слід запам`ятати, що Бог – це не остання надія, а єдина! Дуже захопливою та повчальною є цікава подія з життя німецького молодіжного проповідника. Якось він проходив повз велику площу. Однин шахтар, страйкуючи, стояв на високому ящику і гучно звертався до людей, які стояли навколо нього. Він, закликаючи до непокори, говорив про голодних дітей, низькі заробітки та масове безробіття. Раптом він побачив молодого проповідника і почав кричати: «Ось священик! А ну, йди сюди!» Натовп розступився і священик підійшов до оратора. Навколо нього скупчилося близько сотні шахтарів. І служитель Бога, не на жарт, злякався. У семінарії не вчили, як поводитися в такій ситуації… І протестувальник почав: «Послухайте-но, отче! Якщо Бог є, про що я не знаю; але можливо Він існує, то тоді я, якщо помру – постану перед Ним і скажу», – і протестувальник закричав: «Чому Ти допустив шматувати людей на полях битв? Чому Ти допустив вмирати від голоду дітям, коли інші викидали їжу, тому що у них були надлишки? Чому Ти допустив чахнути людям від раку? Чому?! Чому?!» І ще я Йому скажу: «Ей, Боже – забирайся геть! Геть!» Так кричав цей розлючений шахтар… І тут священик теж крикнув: «Абсолютно правильно, геть такого Бога! Геть цього Бога!» Навколо всі затихли. Оратор здивовано промовив: «Хвилинку! Ви ж служитель Бога! Вам же не слід кричати: геть цього Бога!» А той відповів: «Слухай! Такий Бог, перед яким ти так виступаєш, перед яким ти смієш розкрити свого рота, який повинен перед тобою звітувати, як обвинувачений перед суддею – такий Бог існує тільки в твоїй уяві. Такому і я можу сказати: геть цього Бога! Геть цього «лжебога», якого створила собі наша сучасність; якого ми можемо, в міру потреби, звинувачувати, усувати або повертати! Такого Бога не існує! Але я хочу сказати тобі щось інше: існує інший, справжній Бог. Перед Ним ти станеш, як обвинувачений, і тоді ти навіть рота не зможеш відкрити, бо Він тебе запитає: Чому ти Мене не поважав? Чому ти не молився? Чому ти жив в нечистоті? Чому ти брехав? Чому ти нена́видів? Чому ти сварився? Чому ти…? Так Він буде тебе питати. Тоді у тебе слова застрягнуть в горлі! І ти з тисячі ні на одне питання не відповіси! Такого Бога не існує, якому можна сказати: геть! Але є Святий, живий, істинний Бог, який одного разу може нам сказати: Геть від Мене!»
Згодіться, що ситуація дивна і бурхлива. Але часто так буває, коли ми звикли тільки критикувати і осуджувати. А нам, Homo sapiens, потрібно запитати себе – чи дотримувався я Божих заповідей? Творець суворий по відношенню своїх заповідей, тому – ми обвинувачені, але не Бог! Ми, християни, повинні назавжди запам`ятати і записати на скрижалях свого серця наступне – існує межа, через яку жодна людина, жодне місто, жоден народ переступити не може – це межа байдужості живого Бога. З цієї пори Бог більше не чує або не відповідає! Так, це жахливо! Адже мовчання Господа Бога було страшним вироком для Содому і Гоморри.
Чому Бог мовчить? Його мовчання – найсуворіший вирок для нас! Ми впевненні, що є пекло. Але воно не зовсім таке, яким ми його уявляємо. Насправді, пекло там, де не чути голос Творця; коли Богу більше нічого сказати людям. Тоді вони будуть кликати, молитися, кричати, а Він їм більше не відповість! Письменник і філософ Федір Достоєвський якось сказав: «Пекло – це таке місце, на яке Бог більше не дивиться». Мовчання Бога – найстрашніше, що може бути з нами… це Його вирок розбещеному і вгодованому людству. Таким чином, дорогі друзі, пекло починається вже в цьому житті, коли Бог мовчить.
прот. Діонісій Буренко
Повязані записи
