Невід’ємним і найважливішим елементом християнського храму є престол – місце, де звершується Євхаристія, розміщений у святилищі, вівтарній частині церкви. Проте у римо-католицьких храмах можна побачити дуже багато менших, бокових престолів. Яке їхнє призначення?
Ми дізналися походження і роль бічних вівтарів у одній з найвідоміших львівських церков – храмі святих апостолів Петра і Павла, знаного також як «костел єзуїтів», який сьогодні виконує важливу функцію гарнізонної церкви УГКЦ.
Престол – нерухомий чотирикутний стіл у центрі святилища храмів візантійського обряду – православних і греко-католицьких, на якому служать літургію та звершують Таїнство Євхаристії. В західному обряді його називають вівтарем, що має кам’яну основу, покриту плитою – менсою. В престол при його освяченні закладють частинку мощей святих, адже це – найважливіша вимога, без якої літургії служити не можна.
Проте чому ж у храмах західного обряду є не один, а багато менших престолів? І чому в греко-католицькому храмі святих Петра і Павла вони збережені? Чи служать на них літургію у наш час і яка їхня історія? Про це «Духовній величі Львова» розповів священнослужитель Гарнізонного храму о. Андрій Кобилюх.
Як відомо, храм Петра і Павла – це колишній костел Ордену єзуїтів. Він був зведений у 1610-1630 роках, і протягом кількох століть тут молилися в латинському обряді. Однією з особливостей цього обряду аж до літургійної реформи було те, що за одним престолом можна було звершувати тільки одну літургію на добу. Оскільки з часом в храмах збільшувалася кількість священників, які молилися літургії в окремих наміреннях, для цього споруджували менші бокові вівтарі. «Центральну літургію звершували за центральним престолом, а всі інші – за бічними. Тому в будь-якому католицькому храмі ви знайдете дуже багато бічних вівтарів, які зараз свою сутність, можна сказати, втратили, тому що тепер навіть римо-католики звершують літургію за одним центральним престолом, як і ми, греко-католики», – зазначив о. Андрій Кобилюх. «Але то не означає, що ті бічні престоли є померлими, адже фактично кожен бічний вівтар був присвячений якомусь святому».
Священник розповів: коли в 2011 році було відчинилися двері Гарнізонного храму, то більшість бічних вівтарів були зруйновані. Деякі з них вдалося відновити, деякі ж довелося написати просто з нуля, тому що деяких ікон не було взагалі. Кожен із них має свою особливу історію.
Вівтар святих апостолів Петра і Павла
Праворуч від святилища храму в глибині правої нави розміщено вівтар, увінчаний іконою святих верховних апостолів Петра і Павла.
«На тому місці, де зараз ви бачите покровителів Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, мала знаходитися ікона Станіслава Костки*. З історії відомо, що мінялися періоди, приходила різна влада; коли єзуїти звідси йшли геть, вони ікону Станіслава Костки забрали зі собою, і вона зараз знаходиться в Польщі. Тож на цьому місці не було нічого. Ми прийшли і зобразили ікону апостолів Петра і Павла», – розповів о. Андрій.
Цю ікону, а також ікони інших відновлених вівтарів, створив український митець, художник Олександр Войтович в 2014 році. Святі апостоли зображені на вулиці Театральній, за їхньою спиною –Гарнізонний храм. «Ця ікона стала символом цього храму, тому що ми її на всіх образках зображаємо, багато де її можна побачити – на буклетах, книгах», – зазначив священник.
Перед вівтарем розміщена фігура Ісуса Христа, який лежить у гробі, датована приблизно 1904 роком. Її після відкриття храму знайшли на хорах і відреставрували. Таку фігуру в латинському обряді зазвичай виставляють для почитання у Страсну п’ятницю. У східній традиції цього дня вшановують Плащаницю, тож у Гарнізонному храмі скульптуру Спасителя не використовують за прямим призначенням, проте вірні протягом усього року можуть помолитися біля неї.
Вівтар святого Ігнатія Лойоли
Ікону святого Ігнатія Лойоли разом з вівтарем відреставрували у 2016 році. На її вершині можна побачити ініціали згромадження Ісусівців – логотип і герб єзуїтів.
Святий Ігнатій Лойола є засновником єзуїтського Ордену. Він був іспанцем, що цікаво – військовим чоловіком, генералом; побував на війні, був поранений і фактично після того заснував цей Орден. Отець Андрій зазначив, що єзуїти знані розвитком навчання; це відобразилося і на історії їхнього львівського осередку, адже тут в першу чергу була збудована саме єзуїтська колегія, а вже згодом – храм. «Це є патрон єзуїтів, тому логічно, що він знаходиться в цьому храмі», – підкреслив священник. Крім того, ікона збереглася на своєму первісному місці.
Вівтар Розп’яття Ісуса Христа
Розп’яття у середньому боковому вівтарі – одна з найвідоміших і найцінніших реліквій Гарнізонного храму, що збереглася тут у чудесний спосіб. До Першої світової війни цю фігуру називали «фігурою чорного Ісуса», тому що вона є виготовлена з ебенового дерева, яке росте на Мадагаскарі, в Африці, в Індії і була також дуже темною. Це розп’яття старіше за сам храм – воно датується 1616 роком. Його цікавинка в надзвичайно детальному анатомічному зображенні розп’ятого Ісуса – історики навіть свідчать, що колись львівські лікарі приходили до храму і за цією фігурою вивчали анатомію тіла людини.
Друга важлива річ, пов’язана із цим вівтарем – саме тут було засновано Товариство доброї смерті, створене в час епідемії чуми. Львів’яни приходили на молитву до цього храму, адже зовсім неподалік розміщувався цвинтар – тут просили в Ісуса зцілення від недуги і організували товариство, що пригадувало про смерть. На вівтарі зберігся напис латинською мовою, що свідчить про цю спільноту.
До слова, з цим історичним фактом перегукується домовина XVII століття зі словами «Memento mori» – «Пам’ятай про смерть», розміщена неподалік від цього вівтаря. Колись її також виставляли у храмі в Страсний тиждень, але в наш час її можна побачити у правій наві постійно – і невипадково: саме в цій частині храму відбувається сповідь, а молільники готуються до Таїнства Покаяння.
Сама ж історія збереження скульптури у цьому вівтарі – унікальна.
«Коли прийшла радянська влада, то більшість храмів було розграбовано, понищено. Коли вони прийшли сюди, то побачили це розп’яття і хотіли його забрати до Ермітажу. Це розп’яття реально врятував блаженної пам’яті пан Борис Возницький*, який їх переконав, що воно ніякої цінності не має. Я вважаю, що це думка прийшла від Святого Духа – Святий Дух не захотів, щоби та фігура звідси поїхала. І в такий дійсно чудодійний спосіб ми її залишили, ми її маємо тут зараз», — розповів о. Андрій.
Це розп’яття в Гарнізонному храмі вважають чудотворним. Зокрема, молитися до нього приходить багато воїнів. Молитва тут триває щороку протягом цілого червня, а щоп’ятниці, о 18:45 після вечірньої літургії біля розп’яття звершують молебень до Христа Чоловіколюбця.
Вівтар святого Миколая
Найближче до входу з правої сторони можна побачити ікону святого Миколая, яку також у 2014 році написав Олександр Войтович. На ній святитель стоїть на центральній частині теперішнього проспекту Свободи – за його спиною зображено Гарнізонний храм та Латинську катедру. «Миколай у всі часи є одним з найбільш шанованих святих серед католиків і православних; це є улюбленець всіх дітей – тому логічно, що в будь-якому храмі ви побачите зображення святого Миколая – чи фігуру, чи ікону», – зауважив священник.
Це зображення також має особливу історію. В 2019 році Центру Опіки Сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ передали приміщення Дому Милосердя святого Миколая на вул. Бобанича, 7 (колишня вул. Короленка). Це рішення було прийняте всупереч різним перешкодам. «Коли міська і обласна рада вели між собою дебати, то наш тодішній ще настоятель, о. Степан Сус, прийшов сюди і тут молився акафіст. І поки він молився його, рішення прийняли і той будинок передали нашим капеланам – для дітей-сиріт. Тому це теж є дуже особливе місце – святий Миколай, можна сказати, почув наші молитви, тому що цей будинок був дуже був потрібний для того, щоби приймати дітей-сиріт, а зараз, з війною, він став ще особливішим, тому що, на превеликий жаль, їх стало набагато більше», – розповів священник.
Ця подія відбулася в четвер, тож кожного четверга о 12:00 на згадку про неї тут моляться акафіст до святого Миколая Чудотворця. «Миколай завжди про дітей дбає і їх благословляє, бо то їх найулюбленіший великий святий», – підкреслив о. Андрій Кобилюх.
Вівтар Архистратига Михаїла
У лівій наві прихожан храму зустрічає престол з іконою Архистратига Михаїла. Це зображення створене також після відкриття храму. Отець Андрій зазначив, що після років закриття храму цей вівтар був знищений – у ньому не було ікони, тому вирішили зобразити саме воєначальника небесного війська.
«Архистратиг Михаїл – це, в першу чергу, покровитель усього війська, а це ж військовий Гарнізонний храм. На цій іконі він долає списом зло, так само, як наші воїни зараз боряться з окупантами, знищують їх. Це є їхній покровитель, до якого вони моляться, разом зі всіма своїми небесними силами», – підкреслив священник.
Саме в лівій наві Гарнізонному храмі вже багато років є осередок молитви за воїнів – тут розміщені фото полеглих Героїв, різноманітні пам’ятні реліквії, пов’язані із роками війни. А особливість ікони у вівтарі в тому, що, за цікавим співпадінням, її автор зобразив Архистратига при вході до храму – на площі, що зараз називається площею Ангелів. «Символічно, парадоксально, що коли пан Олександр писав ту ікону до цього бічного вівтаря, ще тоді це не була площа Ангелів – це була площа Яворницького. Проходить час, повномасштабна війна, вторгнення, смерті; в 2014 році Росія вперше заходить до України, окуповує Україну, далі в місті перейменовують ту площу; і тепер ми дійсно бачимо, що святий ангел на площі Ангелів долає зло, перемагає зло і також нас закликає, щоб ми не опускали руки, а вірили і молилися, бо світло завжди перемагає темряву», – наголосив о. Андрій.
Вівтар Андрія Первозванного
Посередині лівої нави розміщується вівтар, присвячений святому апостолові Андрієві Первозванному. Зобразили його тут вже в теперішній час і також символічно – як того, хто, за переказами, після Зіслання Святого Духа відвідав київські пагорби і благословив їх.
«Ми можемо тут побачити якраз ті київські пагорби і річку Дніпро – як символ нашого християнства, яке тягнеться з тих київських пагорбів, тому ми як послідовники і учні Христа, також є ними, завдячуючи, зокрема, апостолу Андрею – за його проповідь, за те, що приніс нам живого Ісуса, його ікона також є встановлена тут, у цьому храмі», – зауважив о. Андрій Кобилюх.
Вівтар святого Франциска Ксав’єра
Найближчим до Святилища з лівої сторони є вівтар святого Франциска Ксав’єра – одного з найбільших святих-єзуїтів, великого проповідника, що своїми проповідями та своєю постаттю навертав багато людей.
«Ікона святого Франциска Ксав’єра написана в 1843 році, автор – Алоїз Рейхан. Ця ікона збереглася, вціліла, ми її відреставрували, тому вона є на тому самому місці», — зазначив о. Андрій.
Каплиця Матері Божої Утішительки
Завершує ліву наву ще один вівтар, який радше є окремою каплицею, відокремленою від храму металевою огорожею. На вході до неї зображена корона – це символ чудотворної ікони Богородиці, яку вшановували тут. Втім, сама реліквія у храмі не залишилася. За словами о. Андрія, правдоподібно, що тут була ікона Пресвятої Богородиці Утішительки, проте її, виїжджаючи, забрали зі собою єзуїти, і зараз вона зберігається в Польщі. Зараз на стіні каплиці є бронзовий медальйон Діви Марії. Проте тепер тут почитають іншу ікону – триптих, в центрі якої є зображена Марія з Ісусом, а по боках – пророки. Вона має цікаву особливість.
«Коли ми прийшли сюди, то знайшли цей унікальний триптих Пресвятої Богородиці, який так само вважається старішим за Гарнізонний храм, початку XVII ст.», – розповів о. Андрій. «Раз в рік ми цю ікону закриваємо, тому що на зовнішніх, зворотніх дверях зображена сцена Благовіщення, де архангел Гавриїл з’являється Пресвятій Богородиці. І раз в році, увечері, коли ми починаємо з Вечірні з Литією святкувати подію Благовіщення, ми ці двері закриваємо, і вони цілий день впродовж того свята є закритими, а люди мають можливість молитися до ікони Благовіщення».
Осередки особливої молитви
Всі сім бокових вівтарів та каплицю зусиллями парафіян і священників Гарнізонного храму було відреставровано ще до початку повномасштабної війни. Зокрема, відновили і великі скульптури янголів, покриті сусальним золотом, що прикрашали кожен із вівтарів. Проте після початку вторгнення довелося вжити заходів, щоб зберегти унікальну спадщину. Янголів заховали, а окремі елементи вівтарів також закрили, аби убезпечити від руйнування.
Проте ці бокові престоли не втратили свого значення. Звісно, зараз на них вже не звершують божественних літургій, втім щоденно багато львів’ян чи гостей міста зупиняються тут на молитву в різних наміреннях.
«Місця, де найбільше люди моляться – це є цей триптих Пресвятої Богородиці і це є розп’яття Ісуса Христа. Це дуже особливі місця у цьому храмі», – зазначив о. Андрій. «Один важливий великий нюанс: ви бачите – коли би ви не прийшли, в будь-яку пору року – дуже багато квітів біля Марії і біля Ісуса Христа. Відколи ми прийшли до храму – ми тих квітів ніколи не купляємо, люди завжди самі приносять. І навіть коли був коронавірус, коли храм був закритий, люди не мали можливості приходити, то все одно хтось та й квітку приносив. Зима – не зима, холод – не холод, війна – не війна, а завжди люди квіти приносять, жертвують і дарують. Це теж є дуже символічно».
Таким чином, з відкриттям у 2011 року Гарнізонного храму святих Петра і Павла історичні вівтарі отримали друге життя – тут моляться до святих опікунів Львова та всього українського народу. Щоденно взяти участь у богослужіннях можна за графіком на сайті храму, а крім того – на власні очі побачити унікальну пам’ятку львівського середмістя, історія якої триває вже майже 400 років.
* Станіслав Костка — польський послушник Ордену єзуїтів, що помер у 17-річному віці у день Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. За декілька днів до смерті передбачив її. Визнаний католицькою церквою святим, вважається одним зі святих покровителів Польщі, покровителем молоді та міністрантів, а також покровителем міста Львова.
** Борис Возницький – український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), почесний громадянин Львова. Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам’яток культури українського народу. За неповними підрахунками, у радянський час Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 000 творів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев’яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Рятівну діяльність Возницького нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття.
Повязані записи
