Французький письменник Оноре де Бальзак сказав: «Вірити в Бога – означає постійно сумніватися в Ньому». Часто саме сумніви, моральні, духовні та наукові пошуки спонукають нас розширювати свій кругозір, руйнувати стереотипні межі мислення. Проте, трапляються й випадки, коли сумніви перекреслюють усю внутрішню силу духу людини, затьмарюють її мислення і заводять до краю моторошної прірви розчарування.
Споконвіків (починаючи від язичництва і завершуючи християнством) невід’ємною частиною менталітету українців була велика релігійність, довіра позаземному авторитетові вищих сил та віра у свій рід, свою сім’ю і в самих себе. З часом світ і наша країна змінювались – і не завжди на краще. Криваве XX століття завершилось, але нова доба принесла Україні й нові випробування – революції, війну, непереборне бажання не просто вижити, але й стати вільними по-справжньому. Сьогодні кожен шукає Бога у свій персональний спосіб: хтось у Церкві, інші ж люди стають заручниками сект, часто деструктивних.
Чому так трапляється, і чи може сучасна Церква, незалежно від конфесії, стати тим храмом, де кожне віруюче серце, насамперед молодих людей, знайде мир і опіку, щоб не вирушати у мандрівку, з якої не завжди зможе повернутись?
Своїм професійним поглядом щодо цієї проблеми із «Духовною величчю Львова» поділився Андрій Васьків, експерт в області релігії, канд. істор. наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені І. Франка: «Якщо ми говоримо про молодь, то справді небезпека потрапити під вплив релігійної секти велика. Саме в юному віці у людини починає формуватись індивідуальне релігійне «Я». І на нього здійснюється потужний вплив на різних рівнях: економічному, політичному тощо. Часто молодь, та й старше покоління теж, потрапляють в поле зору деструктивних релігійних течій. Ці нові течії надзвичайно оманливі та привабливі. Користуючись продуманою стратегією, вони маніпулюють на соціальних та психологічних негараздах й страхах людини, відчуваючи її приховане бажання заховатись чи ізолюватись від своїх проблем, знайти моральну опору, пропонують ту опіку, яку людина не може або не знає як отримати від традиційної Церкви. Бо часто Церква в силу обставин не вповні здійснює свою душпастирську місію. Тому такі секти легко знаходять своїх адептів, розчарованих в житті. Додам, що секти – це зокрема камерні спільноти, де у кожної людини є фіксоване членство. В такій спільноті людина відчуває себе важливою, причетною до чогось великого, не байдужою іншим. Керівники сект або «ловці душ» починають спілкування з такими людьми із щирої розмови, допомоги, а потім впливають на психіку настільки витонченими методами, що їхні жертви готові віддати не просто своє майно, а й ціле життя присвятити служінню цьому культові. Таке собі «brain washing» («промивання мозку»). Варто сказати, що не всі секти є негативними. Деколи вони насправді допомагають людині, яка втратила себе. Забороняти чи критикувати секти не завжди доречно, адже кожна людина – вільна і має право вибору – вступати чи ні в цю організацію. Проте слід вивчати такі організації, якщо ж секта справді є деструктивною, переступає життєвий ореол існування людини, заважає суспільству і негативно на нього впливає – з таким явищем слід боротись. Сьогодні, в час війни та державної кризи, ці організації мають шанс ще більше посилити свій вплив на людину, яка не знаходить душевного затишку та відповідей на філософські світоглядні питання в традиційному релігійному середовищі».
Статистика стверджує, що палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та Церкви в суспільному і громадському житті нації. Слід зауважити, що в такій ситуації традиційні Церкви сприймалися певною частиною суспільства, зокрема молоддю, як структури далекі від самої людини, її потреб та негараздів. На жаль, така тенденція не виняток й тепер.
Коли людина вважає себе «непроханим гостем» у класичному Храмі Господньому, то відразу починає шукати альтернативу. Натомість нетрадиційні релігії зацікавлюють новизною, оригінальністю вірувань, інтригують екзотичністю обрядів і молитовних відправ.
Взагалі-то сама класифікація неорелігій в нашій державі умовна. Наприклад, нехристиянські рухи на загальнохристиянській основі (Міжнародна християнська місія, Християнська місія «Еммануїл», Армія спасіння, Лівобережна церква Христа, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Християнська церква «Калварі Чапел», Євангельська церква США, Біблійна баптистська церква тощо), релігії орієнталістського напряму (вони переважно репрезентовані неоіндуїзмом – «Товариство Свідомості Кришни», Місія
«Світло душі», Товариство Шрі Ауробіндо, Товариство ведичної культури, Міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія» тощо), езотеричні об’єднання (Реріхівське товариство, Асоціація «Живої етики», послідовники Олени Блаватської, Данила Андреева, Олеся Бердника), неоязичництво (РУНвіра, рідновіра, Великий вогонь), синтетичні неорелігії (Віра бахаї, Велике Біле братство, Церква об’єднання Муна), сайєнтологічні рухи (Діанетика-фонд Хаббарда, АСТІКА, «Вогненна квітка» В. Калінаускаса, система Порфирія Іванова тощо). Найнебезпечнішою із усіх вищевказаних сект можна назвати «секту Догнала», адепти якої радше схожі на зомбі із американського фільму-хоррору, аніж на віруючих людей.
Загалом сама стратегія сект і розроблений ними принцип маніпуляції на людину дуже простий: вони позиціонують себе як дисиденти, як борці з середньовічним устроєм традиційних Церков, які постійно принижують й ігнорують кожного індивіда, як захисники людської гідності у суспільстві та державі. Секти часто прикриваються ідеями екуменічної єдності, модерного переосмислення офіційних церковних доктрин. І не дивно, що за умов міжконфесійних конфліктів синкретизм та універсальність неорелігій стають певною мірою привабливим чинником для віруючих усіх християнських конфесій, а часом й для представників інших релігій.
Цікаво, що особливістю впровадження нетрадиційних релігій в Україні можна вважати й те, що майже всі неорухи прийшли на терени України через посередників: не з батьківщини релігійного руху, а з інших країн, не від гуру (вчителя), а від його західних учнів. Поки що поява майже всіх неорелігій в Україні є вторинною, не «апостольською». Та невдовзі ця тенденція може змінитись на негативну. Часто українські ЗМІ: як світські, так і релігійні, не повноцінно висвітлюють цю проблему, не співпрацюють заради її вирішення і не надають достатньо інформаційного простору і часу, щоб провести своєрідну пізнавальну профілактику серед населення.
«Вважаю, що ЗМІ – не просто «четверта влада», а й духовна влада також. На жаль, журналісти нерідко переходять недопустимі норми етики, ставлячи перед собою головним завданням здобуття високих рейтингів, а не справді пізнавального, морального впливу на людей, виховної функції тощо. Маніпулюючи читачами, глядачами за допомогою асоціацій, а не незнання, використовуючи злободенні інстинкти людей, вони реалізують свої амбіції, але не допомагають, а часто й шкодять людям. Недопустимою є позиція багатьох світських ЗМІ, які ігнорують духовний авторитет церковних лідерів. Наприклад, якщо журналіст звертається до Блаженнішого Любомира Гузара, предстоятеля УГКЦ: «Пане Любомире!», обґрунтовуючи це тим, що він ставиться до нього насамперед як до мислителя, філософа, а не духівника, то це теж можна вважати проявами неповаги. Думаю, позиція ЗМІ щодо проблем виникнення сект має бути зрозумілою й продуманою до найменших деталей. В матеріалах працівників ЗМІ, які стосуються цього питання, має бути представлена авторська позиція, підкріплена об’єктивними чинниками – думками експертів у цій тематиці, статистикою, науковим підґрунтям тощо. Адже говорити про неорелігії повинні саме науковці, академіки. Ні священики, ні адепти таких сект не можуть критично та повноцінно дати оцінку їхній роботі. Журналіст має писати фахово, цікаво, використовувати науковий плюралізм. А головне – не плутати засади екуменізму та релігійної багатогранності світу із руйнівним впливом деструктивного сектантського мислення», – наголошує Андрій Васьків.
Крім того, у наш час існує ще один цікавий феномен – виникнення релігійних течій та сект, спровоковане мотивами сучасних художніх творів. Наприклад, дудеїзм (фільм братів Коенів «Великий Лебовські», 1998 р.), джедаїзм (фільм «Зоряні війни» Джорджа Лукаса, 1977 р.), Ельфійська магія («Володар Перснів», автор Дж. Толкін) тощо. Але особливого «поклоніння» зазнає «вампірська» тематика. З виходом культової саги «Сутінки» (2008 р.) цілий світ, а особливо США, охопила манія «гламурного» вампіризму. Чи можна вважати це явище новою релігією для молоді або ж воно має іншу назву?
Ось що про цю проблему думає Андрій Васьків, наш експерт: «Я переконий, що все, що ви зараз описали – це не нові релігії чи секти, а радше – «хвороба росту». Точніше – прояви субкультури. Для усіх прихильників та фанатів цих книг-бестселерів чи модних фільмів таке захоплення – часто данина молодості, яка не має ані релігійного, ані трансцендентного підґрунтя. Звісно, субкультура володіє певним сакральним підтекстом, але це не секта. Людей, які до неї належать варто характеризувати аналогічно із прихильниками якогось музиканта, футболіста чи актора. Тут ми бачимо чітку межу, яка нерідко пояснюється нестачею внутрішньої культури, недозрілим духовним потенціалом. Не тільки у наш час, але й раніше спостерігались такі випадки. Згадаймо ейфорію, коли світ заполонила «бітломанія». Забороняти людині читати історії про Гаррі Поттера чи дивитись «Код Да Вінчі» – означає тільки підігрівати її інтерес. Знаємо, що заборонений плід – найсолодший. Натомість, батьки, педагоги можуть і навіть повинні тактовно корегувати знайомство дитини із такими художніми творами. Якщо обмежувати свободу молодої людини в плані її пізнання цієї літератури та кіно, то ви автоматично провокуєте створення ореолу переслідування для творців цього жанру, робите їх кумирами своїх дітей. Молода людина максималіст по своїй природі, вона завжди бунтуватиме проти того, що їй забороняють. Запам’ятайте найважливіше – якщо сім’я, в якій виховують дитину, має традиціне тверде релігійне підгрунтя, така дитина буде завжди захищеною від впливу сект і в юному, і в дорослому віці. Можна сказати, що саме з молоком матері людина отримує сприйняття та розуміння своєї релігійної ідентичності. Якщо цього не зробить сім’я, виховання з любов’ю та розумінням, то ані Церква, ані школа, не зможуть врятувати людину від небезпеки впасти в оману, опинитись в епіцентрі інтриги, створеної сектою. Адже священик не завжди може зауважити всі підводні камені руйнівного впливу на свідомість дитини, школа не може навернути її до Бога – тільки показати, що Бог є Добро, а не зло. Сім’я ж має колосальний вплив, щоб захистити серце дитини від шкідливого зазіхання на його територію».
Американський письменник і філософ Річард Бах повторював: «Ніколи не говоріть собі: «Я не можу». Цим ви позбавляєте себе могутності». Людина з вірою і присутністю духу перемагає навіть у найважчих справах, але варто їй піддатися найнікчемнішому сумніву, і вона загине. Звісно, ніщо не вічне, крім Бога, який є живим уособленням Любові, що вирує в нас і перетворює нас на цілий Всесвіт. Ми можемо шукати, запитувати, навіть губитись, але якщо будемо вірити в Бога, – ніякі руйнівні сили сект не зможуть затьмарити наш шлях.
Лідія Батіг
Повязані записи
