Сестра Антонія Зоряна Шелепило належить до греко-католицької спільноти Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя (Редемптористки). Їй 34 роки, з яких 16 вона живе в монастирі. Багато-хто знає її за дописами на сторінці «Плани на завтра». Однак цього разу на своїй особистій сторінці у Фейсбуці вона розповіла про переваги та недоліки монашого життя.
«Цей допис – не реклама монашого життя, просто раптом ви хотіли щось спитати, як ми живемо і нашо воно нам», написала сестра Антонія Зоряна. «Ми живемо без чоловіків і дітей, і це ок. Живемо кожна у своїй келії, щоб мати достатньо особистого простору. В нас є емоції, хвороби, кризи, радості, смутки. В нас є люди, яких блокуємо, від яких тримаємося подалі, бо Бог не казав, що зі всіма маємо дружити».
Отже, які «плюси» монашого життя, згідно з особистим досвідом сестри-редемптористки:
- Монаше життя. Спільнота, в якій разом можна перейти усі труднощі. Сестри, які можуть стати найкращими друзями. Об’єднані однією метою навколо особи Ісуса.
- Мт 19:29: «І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину».
- Завжди є час на молитву.
- Ніколи не знаєш, куди тебе пошлють, тому живеш у постійній пригоді.
- Знаєш, що одягнути. Головне, аби габіт був попрасований.
- Цікава робота – з людьми, дітьми, дорослими, місії, реколекції, і до цього всього постійно готуєшся, навчаєшся і зростаєш.
- Постійна формація: є сестри, які тебе від першого дня ведуть, формують, навчають, виводять з кризи, (якщо є бажання вийти з неї).
- Щорічні реколекції – 5-9 днів тиші, молитви, вимкненого телефону і духовного проводу
- В монастирі не буває нудно.
- Вже не питають: коли заміж, коли діти і т.д.
- В нас є відпустки, коли ми їдемо на відпочинок. Ми часто відвідуємо батьків і друзів.
- В кожному монастирі почуваю себе як вдома. Монашество – дуже дружній народ, особливо до братів і сестер у покликанні.
Також читайте: У Львові презентують особливу книгу роздумів монахині
Фото: facebook.com/zoriana.mni
А які ж «мінуси»:
- Постійно переселяють (може, то тільки в мене так).
- В кожної з нас інший характер, і не завжди легкий.
- Молитва може стати рутиною, якщо не поглиблюєш свого духовного життя.
- Інколи треба йти, куди не хочеш, з тими, з ким не дуже легко.
- Кожна з нас чергує на кухні, а завжди є хтось, хто чогось не їсть.
- Люди дають багато дурних запитань:
Чого не вийшла заміж?
Хіба Бог не казав розмножуватися?
Не хочеться дітей?
За що ви живете?
А що, в сім’ї не можна служити Богові?
Вам можна малюватися/носити сережки?
У вас не буває спокус?
«Ми – люди, які обрали свою дорогу з Тим, з Ким добре. Бо щастя для мене виглядає саме так: бути монахинею», – підсумовує свої роздуми та спостереження сестра Антонія Зоряна Шелепило.
Також читайте: С. Антонія (Шелепило): “Ми не самі у труднощах. Лише Бог і любов є вічними”
Ігумен Крехівського монастиря: «Мій тато сказав: то тут нормальні хлопці, можеш залишатися»
С. Антонія Шелепило: “Книга “Enter” – це роздуми, які народилися під час розмов із Богом”
Повязані записи
