Для мене доволі символічно згадувати початок подій у Києві. Коли розпочиналась Революція Гідності, я був у Москві. Це були духовні вправи для священиків у Кафедральному соборі. Мені тоді сказали про побиття студентів, початок мітингів. Я відчував стривоження і занепокоєння, було цікаво поспостерігати за реакцією тих людей, що там перебували. Реакція була дуже позитивна. Тому перший імпульс про Майдан я отримав від росіян. Тоді для всіх вже було велике свідчення: треба відстоювати боротьбу за правду. Тоді ж я сів у поїзд і направду не знав, що відбувається вдома. Перше, що зробив у Києві, з вокзалу пішов до Майдану пішки. Вже там, спостерігаючи за подіями, зрозумів, що Майдан – це місце, яке потребує особливої молитви. І це зрозумів не тільки я, але священики різних конфесій. Для себе прийняв рішення не входити у політичні виміри Майдану. Як священик, монах, францисканець мав бути там, де люди. Майдан дав нам як Церкві у глобальному значенні певний імпульс, що ми не є відірваними від реального життя, від реального світу. Коли я приїжджав на Майдан, не мав на меті організовувати публічні молитви. Просто бути і молитися. Одного разу, стоячи кілька годин, я дуже замерз. Біля нашого стягу на Майдані є підсвітлення на землі. Я став собі на одну із тих ламп, щоб зігріти ноги. Мене підсвітила ця лампа, а я просто стояв і молився. І ось до мене підходить особа зі Сходу України і каже: «Отче, я не вмію говорити українською, моя рідна – російська; але дуже хочу з вами порозмовляти». І ця розмова перейшла у Таїнство Сповіді. Я зрозумів, що перебування священика на Майдані вкрай потрібне. І, на щастя, там я бачив велику кількість священиків. Одного разу, гріючись у молитовному наметі, побачив людину у капюшоні, що також гріла ноги. Придивляюсь ближче – це владика Венедикт (Алексійчук). І коли я намагався говорити з владикою, він показав жестом бути тихо, щоб не відволікати увагу на себе. Варто сказати, що цей молитовний намет під стеллою Незалежності – це було серце Майдану, з якого виходив мир, любов, натхнення. Перебуваючи у наметі у неділю ввечері, ми вже зі співбратами хотіли виїжджати у Бориспіль. Виходячи з того намету, до нас підійшли представники івано-франківської спільноти УГКЦ і кажуть: «Отче, є можливість провести загальну молитву зі сцени». Я почав відмовлятись, бо не був готовий, ще й в мене польський акцент. Проте ці люди сказали, що це все неважливо, вони просто потребують священика. Миряни повели священика на сцену, бо якраз була невелика перерва. Це недільний вечір, я мав коротке слово про те, яке місце займає молитва, наскільки вона важлива. Потім ми молилися вервицю у східному обряді. Те, що я досвідчив, перебуваючи там, – дар Божої єдності для людей. Там не були важливими твої позиції чи конфесійна приналежність. Сьогодні багато людей говорять про Майдан з розчаруванням, бо не все вдалося зробити у політичній чи економічній площині. Але Майдан, без сумніву, став платформою для персональних навернень. Ми відчували себе особистостями, а не масою, з гідністю. Тому Майдан спонукав нас народитися у цій свідомості, що ми є Божими дітьми; маємо право на гідне життя, на свободу. Мабуть, це також плід молитви, що була на Майдані. Я був захоплений великою кількістю священиків, що постійно перебували там. Я мав певний комфорт, оскільки жив у Борисполі біля Києва, мав можливість поїхати, відпочити, зігрітися, проте не всі мали такі зручності. Часом брав хлопців з Майдану до себе. Ця постійна молитва на Майдані була своєрідним імпульсом для натхнення. Небесна Сотня, за яку ми молились спочатку, – це мученики. Їхня жертовна смерть – це також плід молитви, оскільки ці люди ризикували своїм життям, щоб когось врятувати. І це, певно, наслідок переміни, що відбувалася у їхньому серці. Хоча фізично Майдан закінчився, проте духовно він і надалі триває. І це для нас всіх є великим завданням – не зупинятися, мати цю майданну свідомість. Мабуть, кожна Церква має сьогодні задуматись про молитву, яка ще більше могла б допомогти нам у цій переміні, що розпочалася на Майдані. Бог дав нам цей момент народження, проте ми потребуємо дальшого розвитку. А ця переміна буде лише відбуватися за умови молитви – індивідуальної та колективної. Святий Василій Великий говорив: «Людина багато знає, проте вона не знає, що відбувається між нею та Богом». Майдан дав чітко усвідомити кожному, що відбувається між ним та Богом. Важливо, щоб не переставати змінюватися, не переставати перемінювати свою країну на краще, не припиняти молитися.
Єпископ Едвард Кава, єпископ-помічник Львівської Архидієцезії РКЦ (виступ під час відкритої дискусії «Церква Майдану. Що змінилось?» від 22.02.18)
Повязані записи
