5 серпня Римо-католицька церква святкує річницю освячення римської базиліки Матері Божої Сніжної. Ця святиня Вічного міста, що носить таку незвичайну назву, має свою «сестру» і у Львові.
Історію першої й найбільшої римської базиліки, присвяченої Божій Матері, розповідає сайт Римсько-католицької церкви в Україні. Вона розпочинається 352 року, коли, за переказами, Діва Марія одночасно явилася Папі Ліберієві й патрицію Йоанові з проханням побудувати храм на її честь на тому місці, яке Вона вкаже. 5 серпня на пагорбі Есквілін сталося чудо: мешканці Рима побачили сніг, що був визнаний знаком від Богородиці. Тому невеличку святиню, зведену тут, відтак назвали іменем Матері Божої Сніжної.
«Традицію вшанування впровадив Папа Сікст ІІІ (432–440), який ґрунтовно перебудував храм на честь завершення Ефеського Собору (431), де проголосили догмат про Боже материнство Марії й надали їй титул Богородиці – “Theotokos”. Ця римська святиня була одною з перших, де Марію офіційно вшановували як Матір Бога. Згодом Понтифіки дедалі більше розбудовували церкву, а її значення для вірян зростало», – розповідають у РКЦ. Невеличкий храм з роками виріс до однієї з чотирьох головних базилік Рима, яку тепер називають «Са́нта-Марі́я Маджо́ре» – Пресвятої Діви Марії «Більшої», підкреслюючи її першість між усіма храмами, присвяченими Богородиці.
Тут перебуває чудотворна ікона Матері Божої Сніжної, написана в східному стилі й належить до іконографічного типу «Одигітрія» («та, що вказує шлях»). «Ікона має папські корони, а вірні знають її під назвою “Спасіння римського люду”, адже вона, за переказами, не раз рятувала місто від катастроф: був звичай під час небезпеки проходити вулицями Рима з іконою й молитвами. Образ Матері Божої Сніжної став прототипом багатьох ікон, присвячених Богородиці», – зазначають в РКЦ
Матір Божу Сніжну вшановують як покровительку вагітних жінок, людей з хворобами очей, спортсменів і туристів.
А Львів серед численних своїх храмів має власну святиню імені Діви Марії Сніжної. Цей костел, що тепер носить назву храму Матері Божої Неустанної Помочі, – один із найдавніших храмів міста, збудований німецькими колоністами у XIV столітті на місці давнішого дерев’яного з XIII століття. Сніжною дотепер називається і вулиця, де був зведений цей костел, перші письмові згадки про який датовані 1344 і 1352 роками.
Також читайте: П’ять львівських храмів, що збереглися від княжих часів
Ряд дослідників припускає, що церква збудована ще у XIII столітті, початково дерев’яна, а з 1350 року – вимурувана з каменю. 1359 року храм уже мав статус парафіяльного. За даними Івана Крип’якевича, був храмом німців Львова, при ньому діяла перша парохія РКЦ у місті. 1415 року парафію перенесли до Латинської катедри, а церква стала філіальною. Храмом опікувався один із катедральних вікаріїв, а пізніше — каноніків.
У XIV—XV століттях Львів оточено оборонним муром, а церкву, що опинилася за його межами, обнесено власним муром товщиною 2 м. Храм двічі відбудовували храм після пожеж 1623 та 1683 років. 1685 року з проханням про передачу занедбаної церкви до магістрату звертались щойноприбулі іспанські тринітарії, однак рада і капітула виступили проти, і монахи самостійно заклали свій монастир у середмісті.
У 1750—1751 роках Станіслав Строїнський зробив фрескові розписи. Тоді ж у храмі оновлено усе оздоблення у стилі бароко. 1763 року Львів із передмістями був поділений на шість парафій і костел став центром однієї з них. До парафії віднесено північну частину Краківського передмістя, а також села Клепарів, Голоско і Брюховичі.
У 1888—1892 роках храм перебудували за проєктом Юліана Захаревича. Дерев’яне склепіння замінено на муроване, добудовано плебанію із невисокою вежею, власним окремим входом та огорожу від вулиці Сніжної. Прибудови виконано у неороманському стилі із нетинькованим цегляним муруванням. Під час перебудови усунули старі вівтарі та виготовили нові, у вікна вмістили вітражі, на головному вході – металеві ґрати. На хорах встановили орган львівської фірми Яна Слівінського. 1893 року живописець Едвард Лєпший виконав 7 картин у неоготичному стилі, що імітували мозаїку. Сюжети взяті з Євангелія: «Зустріч Марії і Єлизавети», «Благовіщення», «Принесення дарів трьох королів Дитятку», «Втеча в Єгипет», «Стрітення», «Ісус навчає в храмі», «Пієта».
Під час Першої світової війни храм не постраждав, однак 1916 року австрійська влада реквізувала на військові потреби три з чотирьох дзвонів. Реставрацію костелу і плебанії виконано 1929 року за участі Вітольда Равського та Міхала Лужецького.
Після Другої світової війни храм продовжував діяти. 12 квітня 1951 року його було зачинено, а парафію ліквідовано. Частину внутрішнього оздоблення знищено, а частину — передано до інших храмів, а також Музею релігії та атеїзму та Історичного музею. У храмі влаштовано склад. У 1960-х знищено скульптуру Матері Божої, що стояла перед входом, авторство якої ряд мистецтвознавців приписує Іоану Георгію Пінзелю. Від 1988 року тут знаходився музей фотографії.
1995 року храм передали редемптористам Української греко-католицької церкви як церкву Матері Божої Неустанної Помочі. Тут провели ремонт Проведено ремонт, реставрацію вівтарів та іконостасу, на фасаді над входом встановили рельєф із зображенням Матері Божої Неустанної Помочі. Із Преображенської церкви повернено ікону (образ) XIX століття «Небовзяття Богородиці до небесної слави», який перебував тут до Другої світової війни.
Нині храмом Матері Божої Неустанної Помочі опікуються капелани УГКЦ, зокрема він став осередком молитви за сиріт та допомоги їм. У храмі звершують богослуження і катехизацію, є в нього і ютуб-канал. Центр Опіки Сиріт Львіської Архиєпархії УГКЦ запрошує долучатися до молитовного життя цієї святині, історія якої сягає початків історії нашого міста, а її ім’я пригадує чудесний знак Богородиці, Яка сам обрала місце для свого храму.
Повязані записи
