Князь Володимир Великий по праву вважається одним з найвидатніших правителів Київської Русі. За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя, він зміг не лише побудувати сильну державу, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.
Про постать святого Володимира Великого та його внесок у багатовікову історію нашої держави розмірковує Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій:
«Дивний Бог у святих Своїх діє недосяжним для нас провидінням у обраних людях. Він знаходить можливо найогидніших, таких, що занепали у гріхах своїх, щоб підняти з багна і прославити, як великого Свого угодника. Саме таким виявився правитель Руси, рівноапостольний князь Володимир, пам’ять якого святкуємо 28 липня.
Аґіограф святих митрополит Димитрій Туптало звертає увагу на дохристиянське минуле Володимира Святославовича. Не дивлячись на те, що його виховувала рівноапостольна Ольга, бабця і християнка, син її Святослав не дав їй дозволу охрестити своїх синів Ярополка, Олега і Володимира. Тому майбутній просвітитель Руси зріс у «незнанні Бога і безвір’ї». Про братовбивство й кровопролиття, про звитяжність та численні битви, про бісослужіння і жоношаленство Володимира розповідає нам Нестор Печерський у Літописі.
Відтак князь Володимир після своїх довгих роздумів та невдалої язичницької релігійної реформи, «зажадав серцем і загорівся духом, щоб собі стати християнином і землю свою до Христа навернути».
У такому бажанні князя Володимира, після того, як він охрестився, було загладжено всі його гріхи і знецінене все його погане минуле. Не стало вже Савла, а явився Павло, не стало вже язичника Костянтина, а народився Костянтин Великий. Не стало вже опоганеного Володимира, а явився новий Василій. Загубилася пристрасть минулого, а знайшлася коштовна перлина.
Особисте хрещення князя Володимира у Херсонесі увінчалося династійним шлюбом з візантійською принцесою Анною. Незабаром у Києві до купілі нового нетлінного життя було приведено дванадцять синів Володимира — Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, Святополка, Вишеслава, Святослава, Станіслава, Бориса, Гліба, Брячислава і Судислава.
Через півстоліття київські книжники зарахували просвітителя Руси Володимира, як рівного до святих апостолів. Митрополит Київський Іларіон Русин у своєму «Слові про Закон і Благодать» виголошує одну з перших прослав великому князю: «Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо від них увірувала в Ісуса Христа, сина Божого; Азія, й Ефес, і Патм – Іоана Богослова; Індія – Фому; Єгипет – Марка… [ми ж] хоч малими похвалами прославимо того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира».
З хрещенням Руси 988 року завершився процес Київського державотворення. Модель візантійського християнства об’єднала і зцементувала всі прошарки суспільного життя Володимирової держави. На колишньому капищі язичницьких богів 996 року князь збудував першу кам’яну церкву Руси – Десятинну. Як великий державотворець, рівноапостольний Володимир став молитвинником за усю Русь: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди Свої! Дай же їм, Господи, узнати Тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на Тебе і на Твою силу, одолів я підступи його!».
У чисельних милосердницьких вчинках та християнському благочесті князь закінчив свій земний вік 28 липня 1015 року. Його канонізація відбулася приблизно у ХІІІ ст., про що свідчить давня аґіографічна та літургічна література».
За матеріалами Фейсбук-сторінки Митрополита Димитрія
Повязані записи
