8 листопада Церква східного обряду вшановує постать святого Димитрія Солунського. Постать святого по-новому переосмислюється сьогодні, особливо у важкий час релігійних протистоянь, пригадуючи недавні події у Ніцці та Відні. Напередодні празника у православних храмах відправляються заупокійні богослужіння, які складають основу Дмитрівської поминальної суботи. Про велич постаті святого Димитрія, актуальність його подвигу для сьогодення, традиції та звичаї Дмитрівської поминальної суботи говоримо із Високопреосвященним Владикою Димитрієм (Рудюком), Митрополитом Львівським і Сокальським ПЦУ.
Владико, у неділю, 8 листопада, ми пригадуємо постать Димитрія Солунського. Наскільки ця постать є важливою для сучасного християнина?
Святий Димитрій Солунський, мироточець надзвичайно велична і шанована у християнському світі постать. Хто був у Салоніках (сучасне місто Греції) і не відвідав храму, де спочивають його мощі, той фактично не побував у цьому прекрасному місті, в якому зустрічалися колись грецький та слов′янський релігійні й культурні світи. Багатий, добрий, вродливий, усіма шанований, юнак Димитрій жив в ІV ст. і займав військову посаду начальника військ у Фессалії та проконсула Еллади. Все для Димитрія в цьому земному житті складалося добре, але він жив у епоху гонінь на християн і змушений був перед сильними світу цього відкрито сповідати свою Христову віру. Його стратили язичники, а християни таємно поховали у Салоніках, де згодом вже у VI ст. над його могилою була збудована церква. Святий Димитрій дуже шанується жителями Фесалонік, його мощі до цього часу мироточать. Неодноразово через його небесне заступництво Бог зберігав місто від ворогів, землетрусу та всілякої смертоносної зарази. Якщо відповідати на другу частину вашого запитання, то слід відзначити, що через своє таке поширене шанування святий великомученик Димитрій Солунський надзвичайно відомий у всьому християнському світі. Він є покровитель воїнів. Особливо шанується день «святого Дмитра» в Україні й, як правило, багатий на народні традиції, про які ми також забувати не можемо. Тільки людина з пустою, згірклою душею може глузувати над тим простим добрим народним звичаєм чи обрядом. Багато хто покликає, то не потрібно, то темне, простяцьке і не християнське, але ж народ знав, що з днем святого великомученика приходили в Україну холодні дні і тоді десь напевно в нашому прикарпатському чи карпатському селі співали:
У святого Дмитра труба із срібла…
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Та й покрив зимков усі гори біло…
День «святого Дмитра», так казали в народі, нагадував про наближення «пилипівки», різдвяного посту і сезон весілля закінчувався, тому незасватані дівки ходили з похмурими головами, а старші люди казали: «До Дмитра дівка хитра (перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри». Пробачте, що я, духовна особа, так багато вдаюсь до народних звичаїв, але мені інколи здається, щоб про них треба пам′ятати і згадувати в нашому тепер «цікавому» все більш без Бога світі, бо й навіть весілля справляють хто коли, і в піст, і в заборонені для цього дні.
На честь святого великомученику Димитрія Солунського збудовано чимало храмів, особливо сільських, адже це ще й осінні празники, храмові дні. Шанують святого великомученика і через Дмитрівську поминальну суботу – суботу напередодні 8 листопада, дня його пам′яті. В житті великомученика розповідається про його тверде сповідання віри. Мені здається, що цей приклад є гідний наслідування, особливо в наш безбожний і такий духовно змарнілий час. Але щоб цією постаттю більше пройнятися, потрібно почитати кожному християнину життя святого Димитрія Мироточивого.
Святий Димитрій був боронителем християнства, зрештою помер за віру. Сьогодні, зважаючи на події у Франції та Австрії, «релігійні війни» тривають і надалі. Чому так відбувається?
Ваше запитання могло б скласти ціле інтерв′ю і дуже є серйозним на відміну від такого милого та духовного першого. Я відповім так, де-хто волів би питання «релігійних війн» в сучасному секуляризованому світі не піднімати, або ж говорити про це обережно. Натомість ми бачимо, що навколо нас творяться жахливі вбивства з релігійних мотивів, які пов′язані з образою ціннісних почуттів віри. Чому я наголошую на обережності висловлювань думок з цього приводу? Мені інколи здається, що у морі сьогоднішньої світової політичної та соціальної нестабільності, дехто хотів би посіяти надзвичайно небезпечний чинник релігійного розбрату між віруючими різних вір. Більш ясніше сказати хотів би релігійний конфлікт ще більш загострити. Ми ж повинні розуміти, що на кожний необдуманий крок з образи тих чи інших релігійних почуттів знайдеться маса провокаторів, які все це ще більше будуть підігрівати. Ті події, які відбулися у Франції та Австрії і докотилися до наших очей та вух, спричинені поширенням апостасійності та байдужості до цінностей віри. Такому світу даний сигнал, що не всі послідовники духовних цінностей, пов′язаних з вірою будуть це терпіти, а з другого боку ми відстоюємо свободу поглядів та думок. Тому сучасним віянням світу цього і укладам теперішніх земних тимчасових благ потрібно задуматись над тим, чи є цьому всьому суспільстві постправди якась межа, або якісь кордони, за які не можна переступати? Чи всім все повинно бути дозволено? Світова історія раніше знала приклади жахливих релігійних війн і мені здається, що світова цивілізація, зробивши відповідні історичні висновки, мусіла б над цим застановитися, бо сили зла не дрімають і диявол не спить.
Напередодні дня пошанування святого у Православній Церкві є батьківська поминальна субота. Варто зазначити, що впродовж церковного року є дві такі поминальні суботи – Троїцька і Димитрівська. Чому Церква виділяє саме ці дні для вшанування померлих? Чому аж двічі на рік є така можливість?
Я б відзначив ці поминальні суботи найбільш відомими серед християн. Хоча за дуже давньою церковною традицією в нас встановлені ще м′ясопусна поминальна субота перед початком Великого посту та три суботи другого, третього і четвертого тижня цього посту. В українській християнській православній традиції поминальним днем є Усікновення глави Іоана Предтечі та Михайлівська субота, яка йде відразу за Дмитрівською, але не всюди вірні її дотримуються. Мені здається, що в Україні раніше знали поминальну Михайлівську суботу, яку з часом замінили Дмитрівською, але оскільки з народних поминальних звичаїв це стерти важко, то подекуди в Україні до цього часу пам′ятають і про Михайлівську суботу – суботу напередодні дня Собору святого Архистратига Михаїла 21 листопада. Я б тут відзначив, ще один такий факт, що Троїцька поминальна субота і великопостові – це суботи встановленні для поминання померлих Давньою Церквою, тобто дійшли до нас з глибини первісних християнських часів. А ось інші поминальні дні, наприклад Дмитрівська субота, встановленні порівняно недавно і пов′язані вони з історичними подіями, які до нас, до нашого народу та історії мають опосередковане відношення. Вірні про це мало знають і Синод Православної Церкви України вирішив про це мирянам нагадати. Нещодавно на черговому засіданні Священного Синоду була винесена постанова такого змісту, що богослужбова традиція російського православ’я поминати всіх від віку спочилих у суботу напередодні дня пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, встановлена князем Димитрієм Донським після битви на Куликовому полі. Практика звершувати в цей день заупокійне богослужіння зберігається і в Православній Церкві України без зв’язку зі згаданою подією. А в нас нещодавно склалася своя українська поминальна традиція Щороку в четверту суботу листопада звершується церковне, державне і громадське поминання всіх, в Україні голодом заморених. Також у листопаді на вшанування важливих українських історичних суспільних подій відзначається День Гідності та Свободи. Тут я зараз цитую постанову Священного Синоду від 21 серпня цього року. Тому було вирішено, знову цитую, «визначити підставами для Дмитрівської поминальної суботи – звершення поминання всіх від віку спочилих отців, братів і сестер наших у суботу напередодні дня пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) згадування пам’яті всіх, в Україні голодом заморених, вбитих під час Революції гідності та загиблих внаслідок агресії Російської Федерації на Сході України».
Ось такі нові рішення були прийняті нашою Церквою, для того, щоб віряни Православної Церкви України розуміли український поминальний контекст Дмитрівської суботи. Однак, в нас в Україні, направду, Дмитрівська субота обросла досить цікавими поминальними народними традиціями, про які варто тут сказати кілька слів. В матеріалах до етнології, том XV, ми знаходимо такі свідчення, що Дмитрову суботу називали «родинною», або «дідовою». Наголос тут ставився на осінні поминки усіх померлих. Після парастасу у церкві десь надвечір по хатах відбувалися поминальні трапези з великою кількістю яств. За обідом з кожної страви відкладали по ложці в посудину і ставили на ніч на покуття. Це народне вірування було пов′язане з тим, що нібито мерці вночі піднімалися з могил і йшли по своїх родичах на частування. Взагалі кожна субота щотижня вважається поминальною, а поминати померлих це наш християнський євангельський обов′язок.
Які традиції поминальної суботи? Чи має вона щось спільне із святом всіх святих, яке у Католицькій Церкві відзначається 1 листопада?
У поминальну суботу йдуть до церкви, а потім по можливості на цвинтар. Чому по можливості? Бо родичі можуть бути поховані далеко від місця вашого проживання, тому храм це те місце, де ви можете помолитися зо спокій душ ваших рідних та запалити свічку. У нас в Галичині весь місяць листопад можна назвати поминальним і дійсно для католиків він починається з першого дня цього місяця. Традиції поминати померлих є різними, але духовний християнський зміст їх однаковий, ну майже однаковий, бо з богословської точки зору у католиків і православних є тут розбіжності щодо вчення про чистилище. Однак, це стосується загробної участі душі і її проходження на тимчасовий Суд. Для кожного християнина важливо знати, що померлих потрібно пам′ятати і згадувати їх у молитвах, щоб Господь прийняв їхні душі до осель праведних. За вченням Церкви, той хто потрапляє до раю, до місця вічного блаженства, – є святим, бо нічого скверного не може увійти до Царства Божого. Отже, ті померлі, які відійшли у вічність і наслідували Царство Боже, звичайно є святими. Але ми не знаємо про загробну участь кожної людини, тому й молимось своєю молитвою та церковною, соборною за їх душі.
Юліана Лавриш
Світлини надані Митрополитом Димитрієм
Повязані записи
