Відома блогерка Наталія Сиротич поділилася особистою історією як за молитвами до блаженної Йосафати вдалося народити здорову донечку, попри прогнози лікарів.
Це було просто 20 листопада. День нашого весілля. День, який був вихідним. День, який влаштовував нас обох.
Та, насправді, це було не просто 20 листопада. Тільки ми тоді про це ще не замислювалися…
ІІ.
Це було просто 20 листопада. День, коли, за підрахунками лікарів, мала народитися наша друга дитина.
У той час в нас вже був прекрасний 2-річний син, і я добре знала, що таке легка вагітність. Звісно, з токсикозом і емоційним дисбалансом, але, загалом, легка і безтурботна. До 9 місяця з гітарою на плечах, з мандрівками зі Львова до Києва, і навпаки. На другу вагітність мала такі ж світлі плани, але…вона була іншою…
З відчуттям, неначе постійно наздоганяєш землю, яка втікає тобі з-під ніг. Зі страхом, тривогою, розпачем. І багатьма неочікуваними станціями-зупинками у гінекологічних, інфекційних, ЛОР-відділеннях. Між обстеженнями, пункцією, крапельницями, операцією чула, як нашу дитину називають “ще ембріоном”, “плодом” і “чимось, що можна собі завести й народити ще раз”. Мене переконували, що видалити цей “плід” з життя так само просто, як видалити файл на комп’ютері. Бо тоді точно виживу я. А так, не відомо, хто з нас.
У такі миті маєш бути дуже сильною мамою. Горіти у вірі та надії! Але, якщо відверто, здавалося, що часом, окрім любові, у мені не горіло нічого. Навіть слова молитви наче застрягали у горлі. І саме тоді відчула, що інколи хтось може вірити й надіятися замість тебе. Роздмухувати твоє полум’я, що тліє. Роздмухувати й пильнувати, аби не згасло від вітру труднощів. Хтось може на коротких дистанціях молитися твоїми вустами, вірити твоїм серцем…
…Усю вагітність сестри-служебниці молилися за нашу дитину до Блаженної Йосафати Гордашевської. Щодня, роздмухуючи полум’я віри у серцях багатьох людей…
Дев’ять місяців молитви моїх дорогих сестер-служебниць! І турботи багатьох прекрасних лікарів! Дев’ять місяців, які тоді здавались дев’ятьма роками, але тепер дивлюсь на них, як на мить незабутньої дороги. Дороги на руках у Господа!
…На тому шляху казали мені чекати викидня, бо дитина сама не витримає такої кількості стресу й ліків. Але те, що казали, не ставалося. Казали чекати нездорової дитини, але й цього не трапилось. Казали, що просто плід. А, виявилось, – Людина. З першої секунди свого життя! Людина!!! Важлива маленька Людина, за яку на Небесах Блаженна Йосафата молилася безупинно.
Пологи ставили на 20 листопада. Не просто…20. Бо це День Блаженної Йосафати Гордашевської…Той самий, у який ми одружилися. Той самий, у який мала народитися наша Йосафата (та народилася третього – лікарі трохи швидше витягли малечу, хвилюючись за мій стан здоров’я). Той, у який ми охрестили доню – День її народження як християнки.
ІІІ
Сьогодні особливий день – День Блаженної Йосафати Гордашевської. День святої, присутність якої невимовно відчувається, коли звертаєшся до неї. Святої, яка допомагає завагітніти, виносити й народити маленьких прекрасних Людей!
Нині той День, коли не відчути Божого милосердя неможливо. День, в який усі наші прохання до Блаженної Йосафати загортаються нею в барвисті пакунки й несуться до Господа. Він розгортає їх і перетворює на дива. А Йосафата усміхається. Ніжно так, як вміє тільки ця свята…
Не просто 20 листопада…
Блаженна Йосафато, молися за нас!
Фото ілюстративне
Повязані записи
