Православні видавництва, які видають літературу українською мовою, можна порахувати на пальцях однієї руки. Поміж них виділяється видавець Наталія Бадікова зі Львова. Вже понад 10 років вона перекладає і видає православні книги невеликого формату, глибокі за своїм змістом і доступні за ціною. Наталія Бадікова – не монахиня, не працівниця церковних структур, і навіть не дружина священника.
Що запалило вогонь віри в серці цієї жінки зі Львова? Чому замість того, щоб жити за кордоном, вона обрала Україну і започаткувала свій видавничий проєкт? Та як їй це вдалося без особливої підтримки зі сторони? І як одного разу їй простягнув руку допомоги Патріарх Філарет?
Про духовний шлях Наталії Бадікової, про принципи, за яким діє її видавництво, про те, чому духовна література українською має стратегічне значення для майбутнього Православ’я в Україні, «Духовна велич Львова» дізналася від самої Наталії Бадікової.
Андрій Толстой: Пані Наталіє, Ваше видавництво має прізвище?
Наталія Бадікова: Це тому, що я була зареєстрована як ФОП, а не ТзОВ. І я повинна була ставити своє прізвище. Це була виключно юридична формальність. Я би хотіла назвати своє видавництво «Слово», але, здається, таке вже є, і, окрім того, не було юридичної можливості мати назви видавництва. Так воно і залишилося.
Коли Ви започаткували видавництво?
Перші спроби були в 2012-2013 роках. Але на той час я ще не визначилася, чи залишуся в Україні, бо я тоді жила у Франції. І була на роздоріжжі міграції в Канаду. Серед перших моїх спроб у співпраці з моєю тіткою вийшла книжка, до речі, також у партнерстві з Львівською міською радою — «Мандрівки мишки-гризикнижки по Львові». Зрештою я вирішила залишитись в Україні і розпочати видавничу справу.
На той момент у мене було двоє малесеньких дітей, і я помітила, що дитяча християнська література не дуже розвинена. Але з часом я зробила акцент на духовні книги для дорослих.
Чому вирішили розпочати саме з книги про мишку-гризикнижку?
Ця книга була написана ще в 1934 році. Її видав історик Антін Лотоцький під іменем Ярослава Вільшенка. Цей автор мав багато псевдонімів. Про неї я почула від однієї емігрантки, яка покинула Львів, коли їй було ще сім років. Але вона все дитинство виростала на цій книзі.
Я приїхала в Україну, пішла в бібліотеку, знайшла один примірник на Винниченка. Але мені його не дали навіть пофотографувати, не знаю, чому. Я повернулася в Париж, сфотографувала цю книжечку там і перевидала її з кольоровими ілюстраціями. Бо раніше книга була видана чорно-білою. Також у книзі збережена орфографія.
Ми перевидали її, тому що це — історія Львова, історія України. З цієї книги ми дізнаємося, як молодь святкувала у ті часи та про різні елементи життя людей у Львові 100 років тому.
Які ще книги Ви почали видавати?
Це були акафісти і переклади Святих Отців. Деякі акафісти вже були видані Київською патріархією раніше, а більшість я сама перекладала з церковнослов’янської мови.
Скільки взагалі книг за ці вже понад 10 років Ви видали?
Перекладів Святих Отців — понад 60, акафістів — близько 80. Були ще книги — педагогічні, історичні, юридичні тощо — цим я допомагала викладачам видати свої творчі доробки з різних галузей — таких книг, мабуть, теж кілька десятків. Але свою увагу я все ж таки зосередила на духовній літературі.
Який приблизно середній тираж однієї книги?
Тисяча примірників. Меншим накладом друкувати не дуже вигідно, а більшим — я не завжди маю можливість, бо треба ще займатися збутом і вкладати чималі гроші у видання.
І все це — Ваша особиста ініціатива?
Абсолютно. Яка почалась із кредитів та позичок.
У Вас не було коштів?
Коштів я не мала. Але було настільки велике бажання, що мені самій зараз дивно. І я позичала гроші в знайомих. Це були пенсіонери, люди, які давали мені тисячу гривень, і я вчасно їх повертала. Як ФОП без великих доходів, банки не дуже хотіли мене кредитувати. Інколи давали гроші родичі. І так тривало кілька років.
Чи Ваші витрати покривались?
Дозволяло жити. Але не більше того. Тому я завжди підпрацьовувала: викладала французьку мову, а з 2018-го кілька років співпрацювала з Альянс Францез, щоб заробити кошти і вкласти їх у свої книги.
Звідки у Вас таке сильне бажання і така самопожертва для цього видавництва?
Я думаю, це велика милість Божа. Натхнення прийшло від того, що ці книги змінили моє життя (ці слова пані Наталія говорить зі зворушенням). Я виросла в дуже хорошій сім’ї, мої предки були православними, але, на жаль, радянські часи вплинули так, що з дитинства я не ходила в церкву. Однак у школі були уроки з християнської етики, приходили монахи-василіяни, я щось чула про Бога і, зрештою, регіон у нас теж побожний. Удома ми святкували Пасху, Різдво, шанували свята, але в церкву моя сім’я не ходила.
Я сама почала відвідувати храм у студентські роки. Це був внутрішній пошук Бога. Він тривав довго. До 30 років я читала книжки, які купувала у «Свічадо» — іншого видавництва у Львові я не знала. Також читала деякі протестантські книги. Що було доступно мені, те й читала. Це все допомагало триматись на плаву, не впадати в якийсь відчай, але вже коли мені було за 30, я зустріла свого духівника, який порадив мені почитати певну літературу. І після кількох цих книг мій світогляд, мій світ, перевернувся. Все стало на свої місця.
Я зрозуміла, хто я, для чого я живу в світі, і що мені робити. Це був такий великий поштовх, щоби донести ці книги іншим людям, які цього не мають. Я скільки всього обійшла, всі книжкові крамниці, читала, що могла, а цих книг не бачила. Пізніше я дізналась, що їх видають російською мовою.
Вже коли після університету я викладала французьку, то бачила, що покоління після нас дуже погано знає російську. І коли почалася війна, то було зрозуміло, що це кінець російської мови в Україні. Тому ці книжечки треба удоступнити українською мовою. Коли в 2014 році розпочалася війна, я знайшла книжку «Війна і Біблія» Миколая Сербського. Це була для мене велика коштовність у дуже потрібний час. Зараз я її перевидала, тому що люди почали запитувати.
Отже, Ви знайшли відповідь для себе в православній літературі?
Я обійшла всі церкви, та знайшла ось цю повноту духовності в Православ’ї.
Духовні переживання дуже важко описати словами, та все ж таки що саме особливого Ви знайшли в згаданих Вами книгах?
Ця література торкнулась глибини мого серця й розуму. Так, ніби ноти грають в душі. І ти чуєш, що це слово дуже живе. Все ж таки це писали святі. Тому я принципово вирішила перекладати Святих Отців, а не авторів, які живуть сьогодні. Ці люди вже канонізовані Церквою, визнанні як ті, хто досягнув спасіння. Їхні твори переплетені з цитатами зі Святого Письма.
Як Ви почали розповсюджувати книги?
Це моє слабке місце (сміється). Бо я не знала, як їх розповсюджувати. Я нічого не знала про видавництво до того часу. Я просто зібрала маленьку команду дівчат-редакторів: одна верстала, а друга — журналіст. На перших порах що могли – вони мені показали, а далі вже працювали разом.
Щодо розповсюдження, то ми просто ходили по релігійних крамницях Львова. Також я дзвонила в монастирі: в Києві — в Михайлівський, в монастир у Луцьку. Зараз думаю про створення сайту.
Щоправда, останні 2,5 роки я віддала себе іншій діяльності, яка не залишила мені часу. Це був наш вклад в нашу перемогу. Через це нічого нового я за останні роки не видавала.
Отже, коли почалося масштабне вторгнення видавництво призупинило свою роботу?
Спочатку ні. Впродовж пів року я ще видала кілька книг. Але потім мене як перекладача на курси почала залучати організація HuSoMe — на них французькі фахівці готували лікарів, медичних сестер та волонтерів до роботи в умовах надзвичайних ситуацій — для порятунку життя в умовах війни. З часом керівник центру Рафаель Пітті запросив мене долучитись повноцінно до команди. Це забирає дуже багато сил та часу, тому я припинила іншу діяльність.
Яку функцію Ви виконуєте в цій організації?
Я — адміністративно-фінансовий директор. Ми працювали через партнерів. Фактично я була як проджект-менеджер, організатор курсів. У мене нема медичної освіти, а всі наші працівники — медики. А в мене крім філологічного є ще економічний диплом — управління персоналом. Тому я займаюся організаційними справами. У нас були курси по цілій Україні — по всіх обласних центрах, у прифронтових зонах. Для українських медиків вони були безкоштовні.
І тепер Ви поступово плануєте повернутися до роботи у видавництві?
Так, тому що десь і душа за цим тужить, а інша причина — припиняється фінансування зі сторони Франції. Наш керівник професор Рафаель Пітті з командою робить усе можливе, щоб продовжити допомагати українцям, але політична ситуація в Європі не проста, також є інші зони військових конфліктів, зокрема Газа, де ситуація населення катастрофічна. Там, до речі, пан Рафаель від самого початку обстрілу населення також допомагає рятувати життя, крім того, організував сиротинець для дітей з Гази, які втратили усіх родичів. Зараз акцент більше йде туди, тому ми шукаємо фінансування і маємо невелику паузу. Я скористаюся нею, щоби зайнятися душею. З одного боку, ми допомагаємо рятувати життя тілесне, а поряд з тим, як каже наш керівник, рятуємо людяність. Тому що коли ти не залишаєш людину саму з її бідою, це завжди прояв людяності. Це мені дуже близько.
Чи знайшли Ви розуміння і підтримку зі сторони Церкви?
Не скажу, що не знайшла. Але хотілося би більшого. У нас в Україні близько семи тисяч православних церков, багато вірних, а я інколи не можу навіть тисячний тираж розпродати.
Свого часу я звернулася до владики Димитрія — митрополита Львівсько-Сокальського, щоби бути впевненою, що видаю книги правдиві і правильні. Він визначив для цього трьох цензорів. Також велика заслуга мого духівника, який перечитував книги ще до того, як вони потрапили до цензорів. Я радилася з ним дуже багато про термінологію, тому що в духовних книгах вона непроста.
Отже, зі сторони Церкви була моральна підтримка?
Моральна підтримка в чомусь була, але щодо розповсюдження – то цього не можу сказати. На перших порах мого ентузіазму мені вистачало. Але було дуже велике здивування, що це не потрібно священникам. Вдячна владиці Якову — дрогобицькому, який запросив мене виступити на єпархіальних зборах, уже давніше, може років дев’ять тому. Але, на жаль, після них тільки один священник зі мною зв’язався, крім секретаря єпархії, який захотів ці книжки.
Я бачу активність у Католицькій церкві, навіть Московська має свою політику щодо розповсюдження книг. А в нас цього все ж таки мало. Зараз росте покоління «тік-току». Але книга — це щось таке, що залишається з тобою, коли нема електрики, у книзі можна щось підкреслити. З книги інформація сприймається якісніше.
Чи подолає книга конкуренцію з «тік-током»?
Я була здивована, бо я сама великий споживач книжок. Купую книги часто. Зараз це книги зі саморозвитку. І бачу, що український книжковий ринок процвітає. На моє велике здивування, видається багато іноземних авторів і дуже багато видань. Це означає, що є споживач. Я думаю, що книга завжди буде актуальною.
Чи був у Вас зворотній зв’язок з читачем?
Звісно, був. До прикладу, я видала Акафіст до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою «Прозріння очей», і мені дзвонила одна духовна особа, яка сказала, що ця молитва допомогла відновити зір дівчинці. Також мені телефонував і дякував військовий — він уже помер. Він сказав, що жалкує тільки про одне – що ці книги не попали йому в руки замолоду. Він все перечитав, і на старість став людиною надзвичайно побожною і молитовною. Дзвонять з різних областей, хоча це буває нечасто. Хтось задоволений якоюсь книгою і тепер хоче іншу. Тому я вірю, що ці книги свою справу роблять.
Свого часу я відсилала на фронт книгу «Війна і Біблія», співпрацювала з уже покійним ігуменом Платоном (Моргуновим). Деякий час він служив на Святій Горі на Золочівщині, а сам він з Луганщини. Він був військовим капеланом і загинув у боях. Я йому передавала на фронт молитовнички, ще якісь книги. У хлопців може не завжди був час їх читати, але для них це було важливо.
Минуло вже понад 10 років, як Ви взялися за цю справу, але ваш запал не зник, Ви далі готові продовжувати розпочате.
Негативний досвід більше викликав у мене здивування, ніж знеохочення. Мені просто було тяжко в той період. І, звісно, підтримка Церкви мені була потрібна. Але для мене це не бізнес: навіть, якщо я не маю якогось позитивного «фідбеку», я знаю, що людині воно буде корисно.
Одного разу у мене був момент відчаю, стало вкрай важко займатися видавничою діяльністю, і я поїхала до Патріарха Філарета в Київ. Спочатку написала йому, а потім він покликав мене на розмову. Я сказала йому, що дуже хочу робити свою справу, але вже зовсім не маю як. І Патріарх мене підтримав: частину книг він вирішив видати на роздачу, в тому числі в східних областях і на фронт, а мені це дозволило залишитись на плаву і далі потрохи розвиватися. Це також було для мене моральною підтримкою від глави Церкви. За це я йому безмежно вдячна.
Ваше здивування здається цілком виправданим, тому що ми багато говоримо про те, що нам потрібна українська Церква, що московська нам не підходить, але в той же час людина має на щось опертися.
У мене глибинне переконання, що нашу Україну врятує духовність. Духовність вміщає в себе і любов, і виконання заповідей, про які говорив нам Господь. Виконання заповідей з любові і в любові. А для цього потрібно вести просвітницьку діяльність: вчити дітей не про методи контрацепції, а про засади дошлюбної чистоти, пояснювати їм, наскільки це важливо. Якби всі виконували Закон Божий, то не було би воєн і такого тяжкого світу.
Якщо людина забажає отримати книги вашого видавництва, як вона може їх придбати, дізнатися їхній перелік?
Є кілька католицьких крамниць у Львові, де продають мої книги, а також єпархіальна крамниця при Свято-Покровському єпархіальному соборі. Але я планую зробити сайт, щоб це була інформація, доступна для всіх. Найчастіше мені просто дзвонять, бо знаходять контакти в кінці книги. На разі, можна написати на мейл nb_knyga@ukr.net
Здається, що у видавництва є фейсбук-сторінка.
Вона не активна. Вона є, але я не маю часу для ведення соцмереж. Колись дівчата з моєї команди підмовили мене її зробити: спочатку я її вела, але на це зовсім не було часу. Результат буде там, де буде увага, де сконцентруєшся, а робити абияк я не звикла.
Також, здається, існує YouTube-канал, де читають і книги вашого видавництва?
Це не мій канал, наскільки я знаю, до його створення має відношення моя знайома їмость — Марія Сидір. Вона дружина священника і теж моя моральна підтримка. Вона питала дозволу, чи можна зачитувати уривки з книг для аудіозапису, бо зараз є на це попит.
Які книги видавництва найбільш улюблені для Вас?
Станом на сьогодні — це «Війна і Біблія» Миколая Сербського. Це практичний посібник, як припинити війну. Тільки б дослухалися. Коли в 2014 році розпочалася війна, зі мною зв’язався мужчина-протестант, він попросив мене розіслати цю книгу кільком десяткам людей з Кабінету Міністрів та Верховної Ради, і оплатив усе це. З тих кількох десятків я отримала тільки одне «дякую». Тому не знаю, наскільки все це дійшло до сердець наших можновладців. Ми ж бачимо, що все продовжується. Цю книгу важливо прочитати кожному українцю, як і книгу «Номологія (наука про закон)» того ж автора.
А взагалі кожне видання цінне по-своєму, бо допомагає читачеві знайти відповіді, рішення певних проблем і дороговкази для подальшого щасливого життя та спасіння. Як у царській скарбниці є прикраси з перлами, діамантами, рубінами та іншими коштовними каміннями – на різний смак і для різних нагод, так і книги – що кому актуально і до вподоби в той чи інший час.
Ваші книги не товсті.
Наші видання здебільшого невеликого формату, тому що багатьом людям важко читати грубі книги. Маленька книга — це досяжна ціль. У різний період ми робили наголос на різну тематику: виховання, Причастя, посмертний досвід… Бо інколи кажуть, якщо звідти ніхто вертався, то звідки ти знаєш, що там? Я так і назвала книжку (сміється): «Звідти ніхто не вертався ??? … або свідчення тих, хто ТАМ був». Тому що посмертний досвід існує і він описаний, також є митарства блаженної Феодори і переживання монаха, який пройшов ті ж митарства, але вже в наші часи.
Для мене є важливими книги, які тлумачать Святе Письмо, наприклад, я видала невелику збірку проповідей святителя Миколая Сербського під назвою «Перед дзеркалом». Одна зі статей у ній має назву «Що писав Господь Ісус Христос пальцем на землі?». Йдеться про випадок, коли до Христа привели жінку, яку схопили на перелюбі. І Миколай Сербський пояснює, чому ніхто не кинув у неї камінь. Існують нюанси, про які не завжди прямо сказано в Біблії, а Святі Отці їх розкривають для нашої користі — відкривають нові глибини і нову широту. Передусім вони вчать нас дивитись на себе, а не на скалку в оці ближнього, яка часто нам видається колодою.
Наші книги призначені і для мирян, і для монахів: для різного духовного віку і осилення. За порадами читачів я познайомилася з творчістю старця Симеона Афонського, який досі живе, також він відомий як ієромонах Симон Безкровний. Ще в одній книзі ми зібрали висловлювання старців від перших століть до XX-го, до Паїсія Святогорця, про милостиню — наскільки вона позбавляє нас від багатьох гріхів…
Деякі старці та святі, яких Ви переклали і видали, належали до російської Церкви. Наприклад, святитель Ігнатій Брянчанінов, преподобний Серафим Саровський… та інші. Що би Ви сказали людям, яких непокоїть це питання?
Святі не винні, що народилися на тій землі чи поміж того народу, і стали саме там святими. Тим більше, що поміж святими російської Церкви є чимало українців. Це — святителі Іоан Тобольський (Іван Максимович з Ніжина), Димитрій Ростовський (Дмитро Туптало з Київщини), Іоасаф Білгородський (Яким Горленко з Чернігівщини), Павло Тобольський (Петро Конюшкевич з Самбора), священномученик Арсеній Мацієвич, митрополит Ростовський (з Володимира на Волині), і так далі. Вони всі з України, і були послані туди, щоби просвіщати Московію. І часто вони мучилися душею поміж того народу, який значною мірою був далеким від благочестя і благоговіння перед Богом.
Навіть Серафим Саровський вимовляв своє ім’я як «Серахвим», по-українськи, і благословення на монаше життя він пішов брати не в московський монастир, а в Київську Лавру; тож є підстави припускати, що у нього теж було українське коріння.
Я би сказала, що завжди буде правильним іти стопами святих людей. Святих багато і вони різних національностей. І відкидати щось праведне і святе не потрібно. Духовна спадщина того ж Ігнатія Брянчанінова дуже цінна для всього християнського світу. Чого вартує лише його праця «Слово про смерть». Я не видала її тільки тому, що вона потребує дуже якісного перекладу, а на це потрібен час.
Підсумую цю думку так. По-перше, ці книги були видані ще до широкомасштабного вторгнення, по-друге, погано — це коли є гріх. Звісно, якщо когось дратують святі, які жили в Росії, не потрібно цих людей спеціально дратувати. Але я вважаю, що кожен, хто пройшов шлях святості, заслуговує на вшанування, тому що сам Бог цю людину виділив. І сьогодні є росіяни, які розуміють, яке зло творить їхня держава, і стають на бік українців. А є люди, які там просто в пастці, і не знають, куди їм подітись. Хоча, на превеликий жаль, більшість росіян затьмарені.
Отже, якщо би хтось хотів придбати книги особисто для себе чи для своєї парафії, або співпрацювати з Вами, чи будь-яким чином допомогти Вам, то як йому бути?
Ще раз залишу тут свій мейл (nb_knyga@ukr.net) і сподіваюся, що згодом мені вдасться зробити сайт. А поки я висилаю електронний каталог. Якщо хтось бажає придбати книги або підтримати цю справу, то залишаю координати для перерахування коштів і наперед дуже вдячна усім, хто зможе мене підтримати: ФОП Бадікова Наталія Олександрівна, ІПН/ЄДРПОУ: 2974408343, IBAN UA623253650000026000011222791, Кредобанк, призначення платежу відповідно «Оплата за книги» або «Добровільна підтримка видавничого проєкту (оплата послуг)».
Якщо повернутись до теми про Росію. На Вашу думку, як так могло статись, що народ країни, яка має велику православну складову, навіть на рівні Церкви підтримав очевидне зло?
Це тому, що офіційна російська Церква тісно пов’язана зі спецслужбами. Цю Церкву повністю одержавили. А глибоко віруючих людей у ній виявилось надто мало.
А як тоді можна пояснити аномальне явище в Україні, коли чимало людей підтримують УПЦ МП. Частина з них говорить, що любить Україну, засуджує російську агресію, і в той самий час залишається під омофором Патріарха Московського, який благословляє і виправдовує цю агресію.
Я думаю, що вони мають великий страх, який у них вселяли роками — страх бути не благодатними, не бути в «істинній Церкві». Ці люди часто не знають, або не хочуть знати правдиву історію. Вони ігнорують той факт, що довгий час Московська Церква перебувала в розколі зі світовим Православ’ям у XV-XVI ст., коли самовільно поставила собі Патріарха і проголосила автокефалію.
Загалом богословські чи історичні аргументи ці люди сприймають дуже поверхнево: «батюшка сказав — значить так воно і є». «Ви — неблагодатні, ви попадете в пекло», — кажуть вони іншим православним християнам. І цей страх настільки глибоко вкоренився в ті «прості уми», що вони не годні від нього відірватися.
Коли «батюшка сказав», а я сам не думаю, то це дуже нагадує тоталітарний культ, де існує сліпа довіра лідерам і виключається будь-яке критичне мислення.
Глибинний страх тримає багатьох із цих людей. Не всі вони його усвідомлюють. Не знаю, як ще можна розширити дискусію з ними, показати їм історію так, щоби вони звільнились від того страху, який довгий час вселяли в них.
Але дискусії може бути недостатньо. Бо якщо людина з УПЦ МП почне приглядатися до української Церкви, то для неї буде важливим дізнатись, що та Церква може їй дати. Що я отримаю, коли відмовлюся від того, що маю тепер? Чи зможу я не лише приходити на Літургію, але й духовно зростати там? У цьому контексті, чи не спадало Вам на думку, що Ваша видавнича діяльність має стратегічне значення для майбутнього українського православ’я?
Для мене духовне читання — це є розмова зі святим. Тому що якби той святий був біля тебе, то він говорив би з тобою лише про спасіння твоєї душі. І в книгах це все є, воно структуровано, продумано, прописано і доступно людині в будь-який час. І зовсім недорого. Бо коли ви хочете зустрітися з Президентом, це, мабуть, неможливо, з мером — треба записуватись на прийом місяці наперед, а зі святим і книжкою — хоч о другій ночі.
Також читайте: Десять заохочень до покаяння преподобного Паїсія Величковського
Чи було у Вас якесь містичне переживання, чи знак з Неба, коли Ви відчували, що треба видати саме цю книгу, саме цього святого?
Містичне? Я би не сказала, що в мене був якийсь політ на Небо (сміється) чи видіння. Такого не було. Але у всій моїй діяльності, і навіть у тому, що я паралельно давала уроки французької, були відчуття Промислу Божого. Я бачила, як Господь діє, як Він дає мені окремі прозріння, навіть якщо я не бачила цілої картини.
Був такий рік, де я залишилася з 20 гривнями в кишені. Купила все на Різдво, і грошей взагалі не було. Але маючи досвід Божого Промислу, я зустріла той Новий рік дуже спокійно, не знаючи як буде далі, а поруч двоє дітей. І Господь все вирівняв. Можливість побачити, як у твоєму житті діє Божий Промисел — це, на мою думку, найбільший подарунок.
Також я не вважаю себе сильним комп’ютерним експертом. Тож коли сталось, що я вже сиділа і верстала книги, робила дизайн обкладинок, це було для мене чимось вельми незвичайним. Я ніби бачила себе зі сторони, як якесь кіно, що я сиджу і це роблю. Я просто не думала, що здатна на такі речі. Я вважаю, що це також була допомога згори.
Дякую, пані Наталіє, за ваш труд і приклад, і за цікаву розмову.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: Видавництво «Крайнебо»: «Коли читаєш рідною мовою, правда краще доходить»
О. Ципріян Костжева: Інколи видавництво має йти на ризик
Ієрм. Климентій Стасів, ЧСВВ: «Другу в Європі друковану книгу після Гутенберга видав українець»
Повязані записи
