Ми спілкуємося з о. Ігорем Селіщевим, домініканцем (з Ордену Проповідників). Говоримо про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії. Отець Ігор є аспірантом богослов’я Українського католицького університету.
Тема Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії є об’ємною і водночас малознаною, а багатьом ще й малозрозумілою. Водночас ця тема – дуже свята. Коли занурюєшся в неї, то розумієш, що торкаєшся не лише речей глибоких, але й святих та високих. Подібно до вогню, який може дати світло і тепло, а може — спалити чи обпекти.
Пропонуємо вашій увазі адаптований текст відеорозмови з о. Ігорем Селіщевим OP.
Андрій Толстой: Отче Ігорю, відразу з’ясуймо, що таке Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії, тому що інколи люди плутають його з (безсіменним) зачаттям Ісуса Христа. Від деяких протестантів інколи навіть можна почути думку, що католики вірять у те, що Діва Марія народилася від Духа Святого (без земного батька) так само, як Ісус Христос. Прояснімо це питання перед тим, як підемо глибше.
О. Ігор Селіщев OP: Діва Марія народилася не так, як Ісус Христос. Вона народилася від людських батьків. Її народження було не чудесне, а нормальне як у (всіх) людей. Але Церква вірить – і з 1854 року це є догматом Католицької церкви – що Діва Марія від моменту зачаття була збережена від Первородного гріха передбаченими заслугами Ісуса Христа. Тобто Вона була збережена в своєму зачатті від Первородного гріха. І тому ми називаємо це свято (8 грудня), цей догмат, і взагалі цей факт — Непорочним Зачаттям. І тут зазвичай починаються питання.
І перше питання, яке народжується: чому Діві Марії було потрібно бути зачатою без Первородного гріха?
А під цим питанням є інше: а чим гірший я? Чому я не зачатий без Первородного гріха?
Якщо відповісти дуже коротко, то треба розуміти, що кожен із нас і кожна людина на світі мала і буде мати особисте покликання. Деякі покликання повторюються: до монашого життя, до священницького, покликання до місіонерства, також різні професії, особливо ті, які покликані служити людям. Так от, Марія як Богородиця, Марія як Мати Христа, мала унікальне покликання. До Марії його (ні в кого) не було, і після Марії його вже не буде. І це покликання, як Церква вірить, потребувало особливої благодаті, і цією благодаттю для Неї стало буття Непорочно Зачатою.
Дуже спрощено це можна пояснити таким чином: Христос, щоб народитися, мав увійти в Місце, переповнене благодаттю Божою, вже підготовлене. Не міг Він народитися з людської природи, яка сповнена гріхом. Для цього Господь робить певний виняток в людській історії у вигляді Діви Марії.
Але тоді виходить, що Діва Марія не згрішила в своєму житті, що Вона взагалі не мала гріха.
Це вже інше питання. І тут може появитися помилка. Бо здається, що будь-яка людина, що народжується без Первородного гріха — не згрішить. Перепрошую, але Єва і Адам, хоча і не народженні у непорочному зачатті, але були створені непорочними та не мали в собі нічого від гріха. Але Адам згрішив. Тому тут ідеться про співпрацю з Богом.
Марія – Непорочно Зачата, але далі все, що Вона робила, це був Її вільний вибір, і Вона все робила разом з Богом. Особливо на цьому наголошує Східна Церква: що Марія – Свята, тому що співпрацювала з Божою благодаттю, можливо, найкраще зі всіх людей. І тому Вона може бути для нас і прикладом, і великою духовною підтримкою в дорозі наслідування Христа — через Марію.
Підсумую: сам факт Її Непорочного Зачаття не запрограмував Її на безгрішне життя. Це була дія Її вільного вибору. І те, за що ми можемо Її хвалити і славити.
Отже, Діва Марія також мала спокуси, мала духовну боротьбу, як Адам і Єва в Едемському саду до гріхопадіння?
Згадаймо про сам факт розп’яття Її Сина, де Вона стояла під хрестом. Це, мабуть, був момент Її найбільшої спокуси, коли можлива зневіра. І Вона це пережила. І це було заповідано перед тим: Симеон Їй казав, що меч прошиє Її Серце (див. Лк. 2, 35) — Вона про це знала. Та й усі моменти з Євангелія, які ми згадуємо… Там є багато того, що можна назвати спокусою, коли, почувши певні речі, можна зреагувати неправильно, зреагувати егоїстично. Вона цього не робила. Пригадати хоча би ось це: «Хто є Моїми братами? Хто є Моєю Матір’ю?», — запитує Ісус, коли Йому кажуть, що Марія до Нього прийшла (Мт. 12, 46-50). По-людськи можна просто образитися. Та ми не маємо жодного свідчення, що Вона образилася.
Або взяти той факт, що у Вифлеємі навіть не знайшлося місця для народження. Також могло виникнути питання: невже Бог не може забезпечити гідного місця, щоб Його Син народився? Не в стайні. (Лк. 2, 7).
Так, це ще один приклад.
Тоді виникає інше запитання. Марія каже, коли приходить до Єлизавети, у відомому гімні Magnificat: «Величає душа Моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм» (Лк. 1, 46-47). Якщо у Марії не було Первородного гріха, то деякі люди, які досліджують Біблію, кажуть, що в такому випадку спасати Марію було непотрібно. Бо чому тоді Марія називає Бога своїм Спасителем, якщо Її немає від чого спасати, якщо у Неї немає Первородного гріха?
Благодать збереження від Первородного гріха якраз і є першою спасительною дією в житті Марії. Якщо порівнювати з нами, то ми спасенні Христовими Страстями після Його смерті і воскресіння, а Марія — до них.
Тут, звичайно, пригадується Середньовічна дискусія домініканців із францисканцями, в якій, до речі, францисканці перемогли. Тому що це Дунс Скот, англійський францисканець, сформулював ідею Непорочного Зачаття таким чином, що Марія спаслася, була збережена від Первородного гріха, Заслугами Христа, які ще не наступили. Бо, по суті, для Бога все можливо. Він, як бачимо у нашому житті, не надуживає тим, що для Нього все можливо, але у випадку з Марією ми все ж таки маємо приклад Його Всемогутності. Тому Вона спокійно може називати Христа Своїм Спасителем, бо в дійсності Він Її спасає. Тому що не може бути так, щоби Вона не потребувала спасіння.
Не можу не пригадати позицію вашого співбрата-домініканця св. Томи Аквінського, який це саме питання пояснював трошки інакше. Він казав, що Марія була очищена від Первородного гріха, але вже після Свого зачаття. Бо якщо людина не зачата, то нема кого очищувати, неможливо очистити того, кого нема. А якщо Вона була зачата, то автоматично це сталося з Первородним гріхом. Як впоратись із цією богословською трудністю?
Для Томи Аквінського як для арістотелика (св. Тома поєднав у своєму богослов’ї досягнення античної думки школи Арістотеля з Божественним об’явленням, довівши, що між розумом і вірою нема конфлікту, ред.) було нонсенсом, що Бог буде діяти згідно з тим, що ще ніби не настало… Для Дунса Скота з цим було простіше. Наскільки я пам’ятаю, для нього Божа Всемогутність важила більше, ніж закони природи, які Бог створив. І знову ж таки (Дунс розумів), що Бог не буде надуживати Своєю владою, але в певних унікальних ситуаціях, таких, як створення світу, спасіння світу і людини, Він може це робити. Але лише для того, щоб звершити історію спасіння.
Це не було так, що Богу просто захотілося дати Діві Марії Непорочне Зачаття. Це ми можемо так дивитися на ці речі. І в мене таке враження, що ми і на Правди Віри, і на події в світі дивимось «пунктово», відділяємо їх і розглядаємо окремо. Однак всі Правди Віри, всі правди спасіння і все на світі поєднано між собою. І без цілісності кожне з них втрачає свій сенс, тож можна загубитися і в цьому, і в нескінченних дискусіях.
Отже, Марія була не очищена від Первородного гріха, а збережена від нього?
Тут ми входимо в певні тонкощі формулювання, бо йдеться саме про те, що Марія була збережена від Первородного гріха. Але мені здається, що не варто зі сьогоднішньої перспективи так заглиблюватися… чи очищена при зачатті, чи спочатку зачата і потім очищена…
Але, мабуть, у цьому і полягає догмат про Непорочне Зачаття (1854 року), який якраз наголосив на тому, що Діва Марія була саме захищена, а не очищена вже після Свого зачаття?
Так, була захищена.
Католикам можуть дорікнути навіть православні, не те що протестанти, що Церква не знала такого догмату до 1854 року. А тут в середині XIX ст. католики придумали догмат. А, отже, як так може бути, що дев’ятнадцять століть догмата не було, і ось він з’явився?
Це добре запитання. Насправді воно відсилає нас до питання – а що таке догмат? Нащо він потрібен, хто його встановлює? І чи догмати створюються, чи насправді догмати є просто закріпленням якоїсь Правди, яка вже існувала?
Якщо дуже коротко, то Католицька церква вірить, що віра в Непорочне Зачаття Діви Марії почала усвідомлюватися ще інтуїцією Святих Отців, а саме – те, що Марія є свята, унікальна, що Марія є Пречистою, при чому від самого початку. І що Вона мала в історії спасіння унікальну роль. І тому Бог Її такою створив.
Знаємо також, що багато правд віри, які для нас зараз вважаються очевидними, теж появилися, а точніше ПРОявилися, з часом. Церква до них дозріла, щоб їх так сформулювати. Взяти хоча б догмат про те, що Бог — у Трійці єдиний, що Бог є Отцем, Сином, Святим Духом. Прямим текстом, і взагалі самого слова «Трійця» в Святому Писанні немає. Церква потребувала навіть деяких конфліктів, щоби це сформулювати.
Так само стається з Непорочним Зачаття. По-перше, були дискусії щодо цього питання. В певному моменті Церква заборонила ці дискусії, тому що вони доходили до бійок серед монахів, особливо францисканців і домініканців. І потім аж в XIX ст., досліджуючи віру народу, Папа (Пій IX) розіслав анкети єпископам, щоб вони підтвердили чи заперечили, чи існує в їхніх дієцезіях віра в те, що Марія – Непорочно Зачата. І після того, як було отримане підтвердження, що віра народу є такою, і додаючи інші аргументи, Церква проголошує цей догмат.
Звичайно, можна ставити питання: а чому власне у XIX ст.? Чому не раніше, чому не пізніше? Тут є різні чинники. Можливо, це пов’язано з тим, що Папа в XIX ст. перестає бути світським правителем (тому, що Італія об’єднується), і це вже моя інтерпретація, що , можливо, Господь хотів вказати, в тому числі і Папам, що їхня влада передусім — це влада духовна. Їхня влада і їхнє завдання — духовно утверджувати Церкву у вірі, а не займатись виключно світськими справами і тим, якими землями буде володіти Папа в Італії. І тому, можливо, в цей момент, щоби це, зокрема, продемонструвати, Папа вже без Собору видає цей догмат. Звичайно, це не так, що просто придумав собі: видам якийсь догмат. Ні, цьому передувала певна робота, певне дослідження, яке замкнуло певні дискусії. І від того часу ми вже маємо будувати віру свою на цьому факті, що Марія є Непорочно Зачатою, і далі вже запитувати себе: а що це означає для мене, і як в моєму духовному житті я можу це використати?
Це якраз моє наступне питання, отче: Папа в своєму догматі проголосив, що ця віра (в догмат про Непорочне зачаття Діви Марії) є обов’язковою для спасіння. Отже, що (такого) є в цьому догматі, що так впливає на моє спасіння, що кожен християнин (в цьому випадку – кожен католик) повинен вірити в цей догмат?
Ну, по-перше, це боротьба з дуже старою єрессю, яка називається «пелагіанізм». Тобто що для спасіння благодать Божа мені потрібна тільки як якийсь додаток. Інакше: я можу своїм зусиллям показати Богові, що от я до Нього намагаюся зближатися, я намагаюся ставати досконалим – (такий собі) героїчний спосіб мислення. А Бог вже потім – або на Суді, або навіть під час мого земного життя – скаже: «Так, ти достойний/достойна, Я тобі ще й благодаті додам, щоб тобі легше було йти». Або: «Та тобі навіть і благодаті не треба – Я тебе і так зі Собою візьму».
Вся Реформація XVI століття від цього починається – що деякі християни чомусь – дивлячись, мабуть, зокрема, і на життя вірних, — були переконані, що Католицька церква вчить, що ми заслуговуємо на спасіння. Що ми маємо всім своїм життям показати Богові, що ми заслуговуємо на те, щоби отримати благодать. Однак Тридентський Собор заперечив подібне розуміння.
І цей догмат теж показує, що ініціативою у спасінні завжди був, є і буде Бог. Він діє завжди перед тим, як я ще починаю усвідомлювати, що Бог у моєму житті діє і що я маю далі на цю дію Божу відповідати. Бог завжди діє в моєму житті. І тут для нас є практична річ: що би зі мною не відбувалося, які би страждання мене не зустрічали, яка би біда не була навколо мене – якщо я вірний Богові, то маю знати, що Бог у цьому є і певним чином Він мене у цьому веде. Я не мушу постійно доказувати Богові, що Він має бути зі мною, що я достойний, щоб бути з Ним.
Тут ще бачимо аспект, який не можемо оминути: саме в ХІХ сторіччі маємо великі об’явлення Діви Марії – ключові, загальновизнані в Церкві: це 1830 рік в Парижі, Катерина Лябуре – йдеться про Чудотворний медальйон, де Діва Марія вже називає Себе Непорочно Зачатою; пізніше бачимо навернення відомого єврея Альфонса Ратісбона; і потім ми бачимо Люрд – це взагалі ключове об’явлення, де Діва Марія каже не просто «Я непорочно зачата», а Вона каже святій Бернадетті Субіру «Я – Непорочне Зачаття». І всі дивуються цьому.
Потім також у Польщі, у Ґетшвалді в 1877 році відбулося велике, хоч маловідоме об’явлення, де Діва Марія також каже візіонерам «Я непорочно зачата», закликає молитися на Розарії – це єдине об’явлення в Польщі, яке офіційно визнане Апостольською Столицею.
І початок ХХ століття – Фатіма; в 1927 році Богородиця Люсії об’являє про п’ять перших субот – там перший гріх проти Непорочного Серця Марії – це є гріх заперечення Непорочного Зачаття.
Багато було й інших об’явлень. Як можна пояснити, що Богородиця активізувала саме цей догмат, цю істину, в наш час – як ніколи? Хоча про це ми читаємо ще в Єфрема Сирійського (IV ст.), що Богородиця була без плями гріха; Дунс Скот (XII ст.), про якого Ви згадували, Тома Аквінський… Але надходить час і Небо робить «інтервенцію» – Марія приходить, багато чудес до сьогоднішнього дня, відбуваються зцілення. Чому цей догмат такий важливий для Богородиці саме в ХІХ, ХХ – і, відповідно, у ХХI сторіччі?
Божі дороги неможливо описати математичною мовою, точно сказати, що воно було так і так; натомість ми можемо робити гіпотези. Коли ми з вами розмовляли попередньо, ви дуже добре сказали, що приватні об’явлення не можуть бути джерелом (опорою) для догматів. Вони можуть тільки бути певним підтвердженням – або одним із аргументів. При чому, далеко не на першому місці.
Я маю враження, що, на жаль, у проповідуванні цих Марійних правд існує тенденція – особливо, може, у нас, в Україні – ставити на перше місце об’явлення, обґрунтовувати Правду про Непорочне Зачаття (та інші догмати), не пояснюючи їхніх сенсів. Але ці об’явлення мали місце і їх отримали не професори богослов’я, не Папи, єпископи, а прості люди – це показує, що Бог діє так, як ми казали – першим, не зважаючи ані на наш інтелектуальний розвиток, ані навіть на наше моральне життя. Він починає діяти в житті всіх, принаймні заохочує нас при цьому відповідати на цю дію; пам’ятати, що Бог-то діє – але чи будуть плоди цієї дії в нашому житті – це вже залежить дуже сильно від нас.
І, можливо, теологам – і мені – також варто заохочувати людей, в тому числі простих, задумуватися над значенням догматів. Не лише заохочувати їх більше молитися до Марії, як їхньої до Заступниці. Цього недостатньо… Пригадаймо історію – особливо ХІХ століття, коли з’явилися різні політичні та філософські рухи, які починають наголошувати на тому, що спасіння — як визволення від несправедливості, утисків, експлуатації — можливе тільки завдяки нашим зусиллям. Мовляв, ніхто нас не спасе – ні Бог, ні держава, ні якась культура, тільки ми, якщо піднімемося, то зможемо створити світ, в якому нам буде добре, в якому ми будемо щасливі. І таке мислення починає поволі переходити також до людей Церкви.
Можливо, саме тому догмат появляється тоді – перед революціями ХХ століття; але в часі революцій європейських – появляється заздалегідь, щоби показати, що якщо ти, людино, будеш намагатися створити щасливий світ без Бога й абсолютно сам — у тебе вийде тільки смерть. У тебе вийдуть тільки масові розстріли, експлуатації, створення концтаборів, про що в ХІХ столітті люди навіть не думали. І доказ цього є.
Якраз у ХІХ столітті народився марксизм, дарвінізм — були закладені основи ідеологій більшовизму, націонал-соціалізму, а також теперішньої «культури смерті», коли аборти й евтаназія декларуються як права людини. З іншого боку, існує парадокс: ХІХ століття — це також вибух спіритизму; у всіх домах Парижа – та й багатьох у Львові – чимало людей з вищих класів, які заперечували Церкву і воювали з нею, приймали матеріалістичні ідеології, а водночас захопилися спіритизмом. І мені здається, що сьогодні окультизму та спіритизму стало не менше. Що відбувається? Навіть під час обшуків чиновників в нашій країні знаходять ляльок вуду.
Ця «лялька вуду» мене так насмішила – я навіть не знаю, чи варто було писати в новинах про це (йдеться про повідомлення в ЗМІ, що під час обшуків у Андрія Єрмака було знайдено ляльки вуду, ред.). Спробую відповісти на це питання.
Починається від того, що люди відкидають Церкву, вважаючи, що Церква є першою інституцією, яка заперечує свободу людей. І люди починають уже в «свободі» йти дорогою раціональності — в їхньому значенні раціональності. Дорогою науки, яка в тому часі особливо починає розвиватися, дорогою «прогресу», матеріалізму. Аж потім починають дуже швидко бачити, що це не заспокоює, не дарує їм відповідей на ті питання. І багато людей починають думати: ні, все ж такий якийсь духовний світ існує – але не такий, який Церква проголошує. І починають шукати в зовсім інших місцях інших джерел – в тому числі, навіть у ХІХ столітті вже починають звертатися до далекосхідних релігій…
Але часами починають звертатися і до різних рухів, які були в середньовічній Європі, пов’язаних, власне, з тим, що можемо зараз назвати спіритизмом. Тобто — прагнення чогось більшого не зникає, попри те, що починаю заперечувати існування Бога, звинувачувати Церкву в усіх земних гріхах. Отак людина знову починає намагатися сама себе визволити — уже духовно. Але без Бога.
Отже, у людини є фізичний голод – а також духовний голод. І в будь-якому випадку людина буде змушена його задовільнити… І якщо вона не буде їсти здорову їжу, то знайде щось інше.
Так: якщо Бога не запросить у свою душу – то свідомо-несвідомо запросить інших «братків», не дуже приємних.
У 1991 році 8 грудня були підписані Біловезькі угоди, які поклали кінець богоборчій імперії зла. Радянський Союз розвалився, Україна, Росія, Білорусь вийшли з нього – і не стало країни, яка боролася з Богом. Важко назвати це співпадінням. Тим більше, що 24 серпня, коли було повалено ГКЧП (воно якраз було арештоване до ранку цього дня) – було днем Пресвятої Діви Марії Цариці світу. Проходить кілька місяців – і саме на Непорочне Зачаття підписується договір. Як Ви вважаєте – чи це співпадіння?
Знаєте, я думав над цим питанням — і мені прийшла дуже конкретна паралель щодо Непорочного Зачаття. Так, як я казав: через Непорочне Зачаття Бог показує, що Він діє першим, що Він може діяти першим і хоче діяти першим у нашому житті. А далі вже очікує відповіді від мене – чи захочу я з Ним співпрацювати у цій благодаті.
Я 1986 року народження. Тому мене розвал імперії зла застав не те щоб зненацька – скажімо так, я над цим не працював. Це вже якась превентивна дія, що мені Господь подарував — не жити в Радянському Союзі. І це відкривало великі перспективи. А далі питання: а що я зробив для того, щоби ці перспективи реалізувати? Чи ми як суспільство щось зробили? Чи ми як Церква, наприклад, в Україні – коли Греко-католицька церква змогла вийти з підпілля, і Римо-католицька, яка не була в підпіллі, але була дуже-дуже обмежена, і якщо говоримо про православних, істинно відданих своїй вірі, і про протестантів, які трималися – чи ми цією благодаттю скористалися? Питання – хай воно буде риторичним.
Насправді це й мені питання, і кожному. І зараз Україна стоїть, напевне, перед такими важливими подіями: може, навіть вже сьогодні ми говоримо, а ввечері можуть бути прийняті рішення, які вплинуть не тільки на історію України, але й на історію всього світу. Не хочеться питати банально, але інакше неможливо: отче, як нам далі жити? Подивіться, що робиться – навколо такий хаос, важко вірити, на щось опертися, на щось надіятися – як далі нам жити?
Робити свою справу. Розпізнати своє покликання, моє місце в Церкві, моє місце в нашому суспільстві – і робити, власне, це. І не намагатися робити те, до чого мене Господь не покликав, щоби я не став на дорогу, (на якій я буду) не йти Його благодаттю. Тому що все закінчиться марксизмом і «іже з ним». Може, не маю рації; але, принаймні, треба робити щось маленьке своє, і робити це чесно і достойно – мені здається, що це був би добрий початок.
Отче, дякую Вам за розмову. Ми тільки торкнулися цього питання, воно набагато глибше і потребує дослідження. Бо якщо запитати сьогодні багатьох, навіть священників, про богословську основу догмату про Непорочне Зачаття Діви Марії, то люди розгубляться.
До речі, коли я досліджував це питання, то дізнався, що навіть Єфрем Сирін (який є проголошений Учителем Католицької церкви) один із перших у своїх працях заявив, що на Діві Марії не було плями гріха. Я знаю, що Ви досліджуєте сирійську духовність.
Я досліджую сирійських отців. Я б не заглиблювався, звичайно, в те, що Єфрем говорить, але там дуже багато наголошується про потребу благоговіння перед Таємницею. Ми зараз намагалися на частини поділити догмат – і це дуже добре: Господь хоче, щоб ми розуміли те, що Він нам відкриває. Але треба пам’ятати, що є такий момент, де треба зупинитися, тому що мій розум, по-перше, далі не в стані мислити, не в стані буде цього прийняти; а по-друге – на самому мисленні не можна зупинятись. Бо треба це вже потім впроваджувати в своє життя. Це дуже важливо. І користі від цього буде набагато більше.
Колись в одного православного єпископа ПЦУ я запитав, чому відмовилися від церковнослов’янської мови – напевне, тепер вже краще, бо українською все зрозуміло? А він відповів: «А чи добре це, коли в Церкві людині все людині стає зрозуміло?». Я часто згадую ці його слова і думаю, що, мабуть, коли все зрозуміло, то зникає Бог – бо зрозумілий Бог – це вже не Бог.
В певному сенсі – так. Але, принаймні, те, що Господь нам відкриває, теж потребує осмислення, усвідомлення, зрозуміння. Щоб ми тут себе не обмежували в цьому – і не включали нашу улюблену лінь.
Не виправдовували себе, мовляв – раз Бога не можна зрозуміти, то я і не буду старатися Його пізнавати. Дякую за розмову, отче.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: О. Ігор Селіщев OP: «Якщо мене зроблять єпископом — на гербі напишу — конкретика»
«Я — Непорочне Зачаття»: Що трапилось у Люрді на Благовіщення 1858 року
Богородиця, яка об’являє Правду
Повязані записи
