У ефірі “Радіо Воскресіння” відомий військовий капелан о. Андрій Зелінський розповів журналістці Христині Нищей про те як зберігати духовну рівновагу, коли довкола панує хаос війни. Де знайти сили самим не стати злом, а відшуковувати у своїй душі світло, надію і любов, попри всі випробування і смерті. Саме налаштувавши струни своєї душі таким чином, почуємо Воскресний Гімн: “Смертю смерть подолав”, – впевнений о. Андрій.
-Отче, зараз дуже багато людей зустрічаються із стресом і тривогою. Як втримати психологічний баланс?
Один із найважливіших для нас способів запобігти згубним психологічним станам – це вміння приборкати стрес. Це нормально коли у нас працюють механізми самозахисту. Але коли стрес переходить за рамки звичного, нормального і стає для нас загрозою,то необхідно подбати про те як захистити себе від стресу. Я часто люблю говорити військовим, що у житті воїна найгіршим противником є стрес. Він може допомогти, а може нашкодити. Тому його треба тримати на певній дистанції. Для цього треба озброїтися вмінням правильної інтерпретації подій довкола нас. Ми маємо, попри все, побачити сенс у всьому що діється. Яким би це не було безглуздим. Один із найбільших викликів цієї війни для мене – це брак стратегічного сенсу у діях наших противників. Напевно, він існує, але його надзвичайно складно помітити. Це радше насилля задля насилля. Для мене Київ був однією із найбільш спокійних столиць Європи. Коли раптом впали бомби, ракети це повністю перевернуло моє відчуття спокою і моє сприйняття місця, де я живу. Загроза стає тотальною і проникає дуже глибоко. І організм реагує агресією. Ми стаємо неспокійні, зокрема стосовно інших людей. Усі ці реакції нашої психіки покликані нас захистити від нової реальності. Світ змінюється, ми до цього не були готові. Потрібно до нього притертися. І стрес має на меті нас захистити, разом із тим воює проти нас. Реальність така, що бачимо насилля і жорстокість, які не мають сенсу. Жорстока, брутальна безсенсовна реальність така. Треба емоційно притертися, знайти поле для маневрів у цій ситуації, щоб жити у нових реаліях. І ця здатність маневрувати для виживання в умовах нових викликів і нових загроз. Для нас християн все зводиться не до якихось стратегічних планів як саме маневрувати. А до того, щоб вибудувати міцну духовну основу. Кістяк, стрижень. Ті духовні цінності, навколо яких ми потім починаємо відбудовувати особистість і суспільство. Не втратити цієї основи, не зламатися там де має нове життя розпочатися – це фундментальна риса християнської свідомості, ставлення до того, що відбувається. Коли боремося за життя, за добро дуже важливо самому не стати смертю, самому не стати злом. Дуже важливо вхопитися за цю краплину життя, яке існує і її вберегти. Ми не можемо створити життя, ми можемо його вберегти. Добро є даром Творця. Наше завдання захистити добро у темряві, яка нас оточує. Жорстокість не має перемогти у нас, бо потім буде дуже складно повернутися до своєї людяності. Яким би безсенсовним не було насилля, яке нас оточує, скільки б страждань ми не бачили, ми не маємо стати темрявою. Маємо робити усе, щоб добро перемогло. Навіть коли платимо найдорожчим що ми маємо після нас має бути більше добра. Життя має перемогти. Тільки тоді здолаємо темряву і зможемо допомогти людству почути звуки знову тріумфального Воскресного Гімну Христос смертю смерть подолав. Страждання може стати для нас дорогою до життя, зцілення. Як здолати темряву у власному житті? Не стати її заручником, залишатися сином чи донькою світла. Бути християнином – означає бачити світло навіть у кромішній темряві очима віри. Для цього нам потрібна віра. Віра бачить далі, глибше і бачить обрії надії. Коли ми віримо і надіємося, тоді починаємо любити. Діяти. Змінювати світ довкола себе. Відчуваємо, що ми щось можемо. І це відчуття того, що ми щось доброго можемо робити є свідчення того, що Бог з нами. А хто проти нас, коли з нами наш Господь?
-Ви слушно зауважили, що не можна зараз стати заручником темряви і поганих емоцій. Водночас злість на окупантів це емоція,яка зараз близька нам. Куди її скеровувати?
– Дуже важливо не нехтувати правдою. Дорога до миру – це дорога,яка починається з особистої відваги прийняти правду такою, якою вона є. Якщо людина прийшла з мечем на нашу землю, прийшла вбивати, понівечити, ми маємо прийняти цю людину як таку і вбити цю людину. Бо інакше ця людина наробить біди. Скільки вже дітей вбито, які абсолютно на це не заслуговують. Скільки зараз скалічених родин без житла, роботи, приречені поневірятися роками світом. Бо хтось бездумно і безвідповідально взяв до рук зброю. Зло має бути зупинене. Правда полягає у тому, що окупант – це окупант, агресор – це агресор. Ця людина переступила межу і її потрібно повернути назад. Потрібно зупинити. Якщо не зупинити, то у світі буде ще більше зла, болю і сліз. Водночас ми не маємо стати зараженими злом особами. Для цього маємо і засоби і сили, які дозволяють нам сьогодні протистояти агресору у найкращий спосіб. Те що зробили вже наші хлопці і дівчата важко піддається розумінню. Це подвиг. Дуже важливо, щоб наш противник знайшов у собі сили покаятися і прийняти свій переступ. Мир це не просто гарне слово, він вимагає покаяння. У цій війні український народ має перемогти і ми не можемо дозволити собі нічого меншого.
-Отче, знаємо, що багато людей втратили роботу, житло, засоби до існування. Як знайти опору?
-Це дуже складне питання у часі в якому ми живемо. На нього легше дати відповідь, коли за вікном не розриваються міни і ракети. Саме тому, Бог дав людині здатність, яка перевищує всі людські спроможності. Це віра. Вона виходить поза межі того, що виглядає можливим по-людськи. Нам потрібно вірити. У те, що кращий світ можливий. Що життя може мати сенс і це у наших руках. Бог дав нам дар життя і поклав нам це життя у наші руки. Моє життя в моїх руках. Моя країна теж. Віра у Бога – це не просто ідеологія якась, це переконання, яке змінює, зцілює, дає сили долати тривогу, розсіює темряву дає сили побачити обрій надії. Це дуже важливо. Бо коли є віра, у серці жевріє надія, як би боляче не було, якою б разючою не виглядала темрява довкола нас, яким би зраненим не було серце людина починає любити. Починає діяти. Знаю багатьох матерів, які втратили своїх синів впродовж російсько-української війни за ці 8 років. Я бачив як їм тяжко було на початку і як вони знайшли у собі сили полюбити знову. Багато-хто з них займаються сьогодні і волонтерством, іншим соціальним служінням, підтримують одна одну. Інколи дуже болить. Буває усвідомлення є,а прийняти не можеш. Тут дуже важливо не залишатися на самоті. Дуже важливо у наш час не залишатися у ізоляції. Шукати людей з якими можна вербалізувати свій страх, тривогу, біль. Поки ми не проговорили свій біль, він безмежний і тотальний. Щойно ми знайшли людину з якою можемо про це поговорити, проблема стає обмеженою і конкретною. Потрібно докладати зусиль, щоб служити одне одному, допомагати будь-чим. Коли ми знаходимо відвагу поділитися собою з іншими, нас стає більше. І тоді світла стає більше, темрява поволі відступає, зникає. Тому, шукайте серця, яке готове вас почути. Є те Серце, яке завжди готове нас слухати. Господь. Віра допомагає вербалізувати своє переживання у Божій присутності, робить нас сильними. Віра допомагає не зламатися. Віра у те, що Господь поруч. Інколи зло стає настільки потужним, ноги підкошуються. Ти питаєш: “А де Господь у цей час, коли зло стає таким сильним?”. Це питання, яке виникає перед нами, українцями. Бог там, де я. Бог присутній у житті людства життям конкретної людини. Це життя, яке вміє вірити, надіятися і любити. Це три основні координати. Бути людиною означає постійно ставати собою. Особливо зараз, коли наша людяність надламана треба шукати внутрішній потенціал, знаходити у собі можливості бути собою, реалізовувати себе. Навіть коли страшно. Треба рухатися у напрямку життя. Тобто творити добро, шукати правду, захищати справедливість, споглядати красу. Це 4 координати нашої людяності. Кожен раз, коли звертаємося очі свого серця у цьому напрямку, повертаємося до своєї людяності. Долаючи темряву, прорвемося.
-Говорячи про людяність, ми є свідками того, як українці зараз особливо єднаються. Однак дехто стикається з почуттям провини. Як людині, яка відчуває це дати раду?
-Бути творчими також дуже важливо сьогодні. Війна – це темрява і важливо знайти відвагу на творчість. Фронтів завжди багато. Важливо знайти власний. Варто повірити у те що є твій фронт і ти не можеш залишитися осторонь. Якщо сьогодні не можеш взяти до рук зброю, скористайся ноутбуком і пиши – донось до світу правду про те, що відбувається. Можеш допомогти у шпиталю, вантажити продукти на фронт. Але треба бути чесним із собою та не зменшувати свого потенціалу. Непотрібно обрати просто найлегший спосіб боротьби. Ні. Будь собою, будь щедрим із собою. Вимагай від себе більшого і обери собі 1,2, 3, 4 фронти. Не залишайся осторонь. Це тотальна війна. Ворог проник скрізь. Це та війна у якій ми маємо перемогти. Інших варіантів у нас не існує. Знайди свій власний фронт і борись. Але робити конкретні дії і вимагати від себе.
Записала Оксана Бабенко
Повязані записи
