Євангелія від Луки 23
В той час повели Ісуса первосвященики, книжники і старші народу до Пилата.
І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він – Христос-Цар.”
Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.”
Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.”
Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.”
Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин;
а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.
Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо.
Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого.
Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили.
Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата.
І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.
Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ,
Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його.
Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти.
Тож я його покараю і відпущу.”
Треба ж було їм одного випустити з-за празника.
Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!”
Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю.
Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову.
Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!”
І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.”
Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп’яти. І крик їхній переміг.
Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою.
І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.
І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.
Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.
Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!
Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували.
Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас!
Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”
З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.
І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці.
Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.”
Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години,
бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині.
Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа.
Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.”
Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б’ючи себе у груди.
Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.
Роздумуємо над сьогоднішнім євангельським читанням разом із о. Богданом Куликом, капеланом Національного лісотехнічного університету України, настоятелем храму св. Володимира Великого УГКЦ (вул. Природна, 8а):
«Сьогоднішнє Євангеліє дуже промовисте, оскільки розповідає про суд, який відбувався над Ісусом Христом. Як видали на смерть нашого Бога, про те, як Він віддав своє життя. Не один раз ми чуємо у Євангелії, що люди кричали, щоб Ісуса Христа вбити.
Дуже часто до нас приходить спокуса, момент, коли ми у своєму житті починаємо кричати. Кричимо інколи на дітей, коли вони цього заслуговують, а інколи, коли вони цього не заслуговують. Буває й так, що і діти кричать на батьків так, що вони сідають втомлені від цього крику, серце їхнє стискається, і вже не можуть нічого говорити. Мала дитина, яка ще не може говорити, але дуже чогось хоче, вона також кричить, а старші кажуть: «Криком домоглася свого».
Щось подібне відбувається в сьогоднішньому Євангелії – люди криком домоглися, щоб розіп’яли Бога. Здавалося б, що часом ми себе оправдуємо, і кажемо, що треба кричати, щоб навчити, але, ні, крик – це емоції, не до кінця усвідомлювати, що людина в цей момент робить. Коли емоції проходять, людина каже: «Чому я так кричав, чому промовляв погані слова?» Подібно в сьогоднішньому Євангелії, коли розіп’яли Ісуса Христа, то люди били себе в груди, бо побачили що сталося, але перед тим, їхній крик переміг, і Пилат дав вирок, розіп’яти на смерть Ісуса Христа. Крик може призвести до того, що розіп’яли Бога. Тому ми в своєму житті маємо остерігатися крику, особливо тим, хто є батьком, матір’ю, коли виховують своїх дітей. Отже, кричати в своєму житті не можна. Для цього Господь дав нам розум, щоб саме він панував над поганими емоціями, які в нас накопичилися. Ми повинні свідомо обдумувати те, що ми хочемо сказати.
Бачимо, що Ісус Христос приймає все це людське зло, яке було на нього спрямоване: бичування, обплювання, різного роду образи, все погане, що може вийти з людини. І на Хресті, коли Ісус Христос висить розіп’ятий, він все це зло на собі тримає, і каже: «Господи, відпусти їм, бо вони не знають, що роблять». Як нелегко є промовити такі слова, відпустити зло з нашого життя, пробачити нашим кривдникам, всім тим, хто нам чинить зло. Ми є християни і маємо вміти відпустити зло, і все життя маємо вчитися стримувати свої емоції, стримувати зло в собі, не випускати його назовні, бо воно може наробити багато шкоди. Ті люди, які стояли в юрбі, вони Ісуса напряму не били, але крик їхній переміг, і видали Ісуса Христа на смерть, випустили люди з себе зло. Отже стримуймо у собі всяке зло і приходьмо до Христа в таїнстві сповіді»
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото із Фейсбук-сторінки о. Богдана Кулика
Повязані записи
