Ієромонах-василіянин о. Климентій Стасів написав некролог з приводу смерті Івана Безпалька, який «був мудрим і добрим батьком, прикладом для своїх шести дітей, троє з яких стали духовними особами: син Роман – священник, дочки Тереза-Наталія та Маркіяна-Мирослава – монахині».
Іван Безпалько (07.07.1949-21.06.2025) мешкав у Золочеві, і, окрім того, що виховав побожних дітей, сам «був взірцевим християнином, відзначався багатьма чеснотами, якими прикрасив своє життя, жив молитвою і Святими Таїнствами».
Відхід людини з туземного життя завжди зроджує сум, жаль, що її вже ніколи не стрінемо серед живих, хоча розуміємо, що вічність належить душі, але не тілу. А ще відхід спонукає до роздумів про цінність служіння людям і Творцеві, про скарб, з яким постанемо перед справедливим Господом. Велелюдний похорон у Золочеві з численними священниками, ченцями, черницями та вірними того дня засвідчив, що відійшов хтось дуже цінний – з великими плодами служіння, з великим серцем, сповненим любов’ю.
Іван Безпалько народився в добрій християнській та патріотичній благословенній родині, де йому заклали міцний фундамент віри в Бога, знання та мораль, основану на Божих і церковних заповідях. Він бачив у житті ідеал, яким для нього були батьки, тому сам намагався бути ідеалом для інших, зокрема – для своїх дітей.
Був мудрим і добрим батьком, прикладом для своїх шести дітей, троє з яких стали духовними особами: син Роман – священник, дочки Тереза-Наталія та Маркіяна-Мирослава – монахині. Син Михайло боронить Україну на війні. Бог уділив його дітям велику ласку, яка, безсумнівно, є привілеєм – а він як батько був чуйним до їхнього життєвого вибору, завжди супроводжував їх до останнього дня свого життя. Не боронив, не заперечував, але у своїх роздумах, молитвах намагався пізнати, чим є покликання до особливого служіння Богові. Його приклад промовляв дітям дуже багато. Вони розуміли, що батько має глибоке розуміння священничого й монашого служіння.
Іван Безпалько був взірцевим християнином, відзначався багатьма чеснотами, якими прикрасив своє життя, жив молитвою і Святими Таїнствами. Відколи впали кайдани з дверей храму св. Миколая Чудотворця у Золочеві (1990 р.) – відтоді до останнього дня свого життя щоденно був на Літургії та приймав Святе Причастя. А це означає, що мав чисту, незаплямлену гріхом совість і добре нелукаве серце. Впродовж багатьох років дякувáв у храмі св. Миколая – прославляв Господа своїм співом. І робив це з великою любов’ю та посвятою. Чи падав дощ, чи сніг – він завжди зі своєю дружиною йшов до церкви. Як не міг іти, то замовляв таксі, але не хотів пропустити молитву у храмі.
А ще ми втратили талановитого майстра. «Умирають майстри / залишаючи спогад як рану…». Ці слова Ліни Костенко можемо віднести до нього, бо він був великим майстром, який після себе залишив світлий слід в історії не тільки свого життя, але й нашого міста, парафії та в життях багатьох людей. Його роботи прикрашають не один храм і монастир в різних регіонах України, для яких робив іконостаси, престоли, сповідальниці, лавки тощо. Своєю працею він нагадував людям св. Йосифа-теслю. Якщо ми зі захопленням розповідаємо про історію Золочева, про його славне минуле й людей, які залишили свій слід в його історії, то цілком природно, без перебільшення, до їхнього числа слід віднести ім’я Івана Безпалька.
Він був великим добродієм, який жертвував дуже багато для Бога й України. Я особисто пригадую час, коли він виконав великий обсяг робіт для нашого монастиря в Золочеві. І коли назвав суму платні, то вона була дуже символічною — сущі копійки. Я йому кажу: «Ну що Ви жартуєте, п. Іване?». А він каже: «Отче, я б і цього не брав. Але хочу, щоб Вам було легше». А ще пожертвував великий стіл з шістьма кріслами, який знаходиться в монастирській залі. Це й дуб, і різьба по ньому, і матеріали, й прикраси. Звісно, ціна на такі вироби велика, але він це пожертвував, бо хотів, щоби цей мистецький витвір прикрасив обитель, до якої горнулася вся родина Безпальків.
Був талановитий у всьому. Вчився в музичній школі, мав добрий слух і гарний голос. Допомагав з навчанням ровесникам, а згодом навіть із працевлаштуванням. Закінчив Бродівське педучилище, а згодом Дрогобицький педінститут. Багато років працював у Золочівській СШ №2 учителем трудового навчання. Мав багато учнів, які з вдячністю згадують про нього як про одного з найкращих учителів. Його учні займали призові місця на всеукраїнських олімпіадах. Він передавав не тільки знання, але й ремесло.
Чому він зумів знайти спільну мову з усіма дітьми: своїми й чужими у школі – а багато хто не може знайти порозуміння з однією, і не чужою, але рідною? Тому що відзначався святістю. А чому до Чарнецького тягнуло людей, як магнітом, навіть тих, які були далеко від Бога й Церкви? Бо відчували святість.
Любив квіти, садив, доглядав, їх завжди було багато в його городі. Інколи не встигав посадити вдень, то ввечері робив це при електричному світлі, що викликало велике здивування в сусідів.
А ще він багато читав. На запитання: «Пане Іване, коли Ви все встигаєте?», відповідав, усміхаючись: «Встигаю, отче». Видав «Різдвяні віншування». Словом, для всіх був великою живою школою життя. Крім великих знань, умінь, якими радо ділився, залишався добрим прикладом, своєю поставою промовляв як батько, учитель, друг. Тільки перед справжньою поставою людина готова мінятися.
Народився на Різдво Івана Хрестителя (7 липня) і в навечір’я Різдва Предтечі ми його провели у вічність. В преподобного Івана Ліствичника є розповідь про духовну драбину. Він пригадує сцену патріарха Якова, який мав містичний сон: бачив драбину, оперту на землю, що сягала неба, по якій ангели сходили з неба на землю, а зі землі піднімалися в небо. Одним боком духовної драбини є молитва, другим – Святі Тайни. А оперті на них щаблі – поступ у чеснотах. Віримо, що саме такою духовною драбиною зійшов до Господа по нагороду спочилий в Бозі Іван Безпалько. Вічная йому пам’ять!
Автор: О. Климентій Стасів, ЧСВВ (хресне ім’я Василь; нар. 1 січня 1973, Церківна) — церковний діяч, священник УГКЦ, василіянин, письменник, перекладач, есеїст. Член Національної спілки письменників України.
Фото: о. Климентій Стасів ЧСВВ
Також читайте: «Пішов у синє небо…». На спогад про о. Терентія Довганюка, ЧСВВ
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Над Кристинопольською землею сяє ореол святості»
Повязані записи
