Чернеча колиска трьох чернечих згромаджень і чину в УГКЦ, край, в якому жили і подвизалися святі українці та українки. Це все про Кристинополь, теперішній Червоноград, та район навколо нього. Ієромонах Климентій (Стасів) ЧСВВ, свого часу відкрив для себе духовне багатство Кристинопольської землі і поділився своїми думками зі сайтом «Духовна велич Львова». Також він розповів про те, яким може бути вклад монашества в наш час.
Отче Климентію, ви п’ять років служили у василіянському монастирі Червонограда. У чому, на вашу думку, характерна особливість цього краю порівняно з іншими регіонами України?
З історії знаємо, що над Кристинопольською землею сяє ореол святості, наснажений духовними подвигами, світлими задумами, святими молитвами. Тут колись одна за одною поставали чернечі обителі, в яких щоденно заносилася молитва, переписували книги, малювали ікони, процвітала наука, а згодом і друкарство.
Чи можете розповісти більш детально, бо, здається, для багатьох духовна історія цього краю – це Terra incognita, навіть для червоноградців, сокальчан, не кажучи вже про львів’ян та українців загалом.
На цій благословенній землі у ХХ ст. було засновано багато чернечих родин, для яких ця земля стала відправною точкою. До своїх витоків, як до священних місць, сюди повертаються отці-студити, сестри-служебниці, сестри-йосифітки, сестри-мироносиці, згадуючи про початки своєї історії, в якій Провидіння вело їх непростими шляхами.
З давніх-давен тут жертовно трудяться отці-василіяни, які в цьому краї колись мали багато монастирів і найбільший – в колишньому Кристинополі. В першій половині ХХ ст. бачимо п’ять чернечих родин, які жертовно трудяться на духовній ниві для свого народу. В інших регіонах чи єпархіях навіть на заході України взагалі нема жодного монастиря, а тут такі рясні плоди благодаті – новопосталі згромадження і чини, многолюдні монастирські обителі, невмовкаюча молитва.
Кого зі знакових постатей Кристинопольського краю, які мали вплив не тільки на чернецтво, але й на національні процеси й культуру, ви можете назвати?
Біля витоків заснування чернечих родин стоять особистості, яких незбагненними дорогами вело Боже Провидіння і відкривало перед ними нові горизонти. Тут від чернечої колиски до домовини проходило життя блаженної Йосафати (Гордашевської) ‒ співзасновниці Згромадження сестер служебниць, та блаженної Тарсикії (Мацьків), яка згасла, як вранішня зоря, від пострілу ворожої кулі, і тільки тому, що була монахинею. Згасла на землі, але світить усім з неба, навіть тим, що вороже були чи є налаштовані проти Бога.
Не можна оминути постаті служебниці с. Анатолії (Боднар), яка походила з Жужелян (за 15 км від Кристинополя), хоча мало людей знають про неї та плоди її праці в далекій Бразилії. Вона поїхала з першими сестрами-служебницями 1911 р. до українських емігрантів, щоб злагіднити їхню важку долю на краю світу, і стала знаковою особою для Бразилії. Готується її беатифікаційний процес. До речі, цього року вийшла книга «Ангел милосердя» про с. Анатолію (Боднар). Її написала Ольга Кіс на основі архівних документів, спогадів, цю книгу перекладають португальською мовою, щоб ознайомити ширше коло бразилійських читачів.
Не можна не згадати о. Корнилія (Срочинського), о. Єремію (Ломницького) – співзасновника Згромадження сестер служебниць НДМ, о. Юліана (Дація) – засновника Згромадження сестер мироносиць, о. Йосафата (Скрутеня), о. Порфирія (Луцика) та багатьох інших василіян, які зробили неоцінений внесок у життя Церкви та народу. Знаковою постаттю є єпархіяльний священник о. Кирило Селецький – засновник Згромадження сестер святого Йосифа.
З Кристинопольської обителі отців-василіян вийшли видатні релігійні та національні діячі. Особливе місце посідає великий Митрополит Андрей (Шептицький). Його духовна стезя пролягла через Кристинополь, де він прийняв обітниці перед Богом, сіяв зерна Божого Слова спочатку як священник – викладач духовної семінарії в Кристинополі, а пізніше – як невтомний пастир українського народу. Тому-то до Кристинополя він часто повертався у спогадах, розмовах, коли згадував про свої молодечі студентські чи священничі роки. Тут, у Волсвині (за 9 км від Кристинополя), на початку ХХ ст. він відновив студійське монашество.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
Схоже, що Кристинополь зробив вагомий внесок у духовне і національне буття України?
Знаємо, що духовна, історична, мистецька канва Кристинополя – напрочуд багата. Окрім скарбів молитви й духовності, не завжди видимих, є артефакти, серед яких безцінними є Кристинопольський Апостол, Бучацьке Євангеліє, богослужбові книги. Великою коштовністю для краю є Кристинопольська чудотворна ікона Матері Божої, вціліла милістю Божою попри пожежі, війни, ворожу політику режимів до українського народу. Цікавими є сакральні пам’ятки архітектури – як колишні, так і теперішні. Ті, що будували храми, монастирі, замки, думали про земне і про вічне.
Навіть розвалені мури сумують за давньою славою. Адже сюди колись приходили наші предки набиратися сил з духовних джерел, що століттями били для свого народу. І ця дотепер збережена історія Кристинополя приваблює, захоплює сучасників та викликає почуття вдячності.
Ви згадали про сестру, яка поїхала з Жужелян в далеку Бразилію. Отже, виходить так, що вплив Кристинополя поширюється навіть поза межі України?
Звісно, що так. Це служіння духовних осіб. Воно вийшло далеко поза межі України, коли виникла потреба підтримати духовно своїх людей, розкиданих по світу в пошуках кращого життя – це Бразилія, Канада, Америка та інші країни. До прикладу, служебниці в Бразилії на початку ХХ ст. навчали писати і читати не тільки українських дітей. Вони дали поштовх до розвитку шкільництва, дбали про свою національну культуру і водночас піднімали стандарти культури в цілком іншій країні на далекому континенті. Відкриті шпиталі, медичне обслуговування не лише українського населення, але й місцевих мешканців, харитативна праця були свого роду подвигом сестер-служебниць далеко від рідної землі. Вони берегли свою духовність, свій етнос. Ця невмируща місія, плід їхнього служіння триває. А все почалося зі славного Кристинополя.
Як позначилася на цьому краю радянська доба – зокрема, на Червонограді?
Справді, не можемо оминути радянського періоду – вбогої, жорстокої доби-руйнівниці, що у своєму запереченні минулого розквіту не могла дати надії, зродити добра для поневоленого народу. Радянська пропагандистська машина з усією потугою заповзялася перекреслити історію Кристинополя, кинути її в небуття. Боротьба з топонімами як засіб замулення джерел пам’яті народу дала свої гіркі плоди: 1951 року Кристинополь став Червоноградом, а на початках його взагалі планували назвати Красноград. Місто змінилося і стало наче другим Донбасом на нововідкритих вугільних теренах.
Хоча в місті зводилися житлові будинки, розвивалась інфраструктура, працювали шахти, заводи та фабрики, але людину позбавляли її гідності, ігнорувалось та зневажалось вроджене релігійне прагнення. Як не парадоксально, в місті не було жодної діючої церкви впродовж усього радянського періоду, тому вірні їздили в поблизький Сілець (за 11 км від Червонограда).
Та радянська система зламала зуби саме об червоноградців. Мало хто знає, що мешканці саме цього міста одні з перших в Радянському Союзі почали зачищати сліди радянського тоталітаризму, скидаючи з п’єдесталу так званого «вождя народів» ще в серпні 1990 року, за рік до проголошення нашої незалежності. Лише потому «ленінопад» відбувся у Львові та інших містах. Якби за прикладом Червонограда 33 роки тому пішла вся Україна, то, ймовірно, сьогодні ми не платили б такої великої ціни за остаточне звільнення від імперських посягань нащадків Лєніна-Сталіна.
Слухаючи вас, з’являються протилежні відчуття. З однієї сторони, ми маємо власну Святу Землю Кристинопольщини, а з іншої – вона покрита товстим шаром забуття і, мабуть, невдячності нашим святим попередникам. У світі, де жили засновники чернечого життя, постали великі відпустові місця, наприклад, у Асижі чи в Суб’яко (Італія), Сантьяго (Іспанія), а чому в нас, у Червонограді – не будують і не розвивають ті місця, де заснували чернечі родини?
Гадаю, що це питання було б доцільніше поставити сестрам-монахиням трьох згромаджень чи отцям-студитам. Справді, дуже слушна заувага, над якою треба думати. Але є ряд об’єктивних причин. Найвагоміша — суспільно-політичні реалії, які не дозволяли нам свобідно розвиватися у ХХ ст. – це і переслідування, і брак засобів. Також треба більше часу для глибшого усвідомлення відповідальності, бо з часової віддалі ми краще бачимо і розуміємо. Хочу зазначити, що св. Франциск жив у ХІІІ ст., а св. Венедикт – ще раніше, тобто часова віддаль від засновників до створення відпустових центрів вимірюється століттями, а ми говоримо про ХХ століття.
Отже, ще маємо кілька століть в запасі. При нагоді запитаю у вас, отче: що лежить в основі чернечого життя?
В основі чернечого життя має бути літургійне правило, яке допомагає духовним особам (ченцям і черницям) спочатку освячувати себе, а потім світ. Адже коли немає духовного досвіду, життя з Богом, тоді людина легко переступає заповіді, всякі норми, рамки, обіти, бо немає Божого остраху. Богопосвячене життя має універсальні церковні норми, які стосуються всіх чинів і згромаджень, але хребтом його має бути літургійне правило. Просто ним треба жити.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «У своїх книгах Папа Бенедикт XVI говорить Божою мовою»
Ми багато говорили про історію, але який може бути вклад монашества в наш час?
Той самий, що завжди. Це свідчення про Христа. Кожна чернеча родина має свою духовну спадщину, яку поглиблює й актуалізує. Передовсім йдеться про правдиве, а не викривлене поняття свободи. Тим займається Церква, а в Церкві – богопосвячені особи. Папа Іван Павло ІІ часто говорив про перехід «від зовнішньої до внутрішньої свободи». Зовнішня свобода без внутрішньої породжує хаос. Саме поєднання зовнішньої і внутрішньої свободи творитиме Україну як цивілізацію правди і любові. Свобода, здобута такою великою ціною, має бути доступна рівною мірою для всіх.
Чернече життя було і є свідченням свободи через Ісуса Христа. Це визволення від сили, яка провадить до зла, що загрожує свободі людини і чинить нас жертвою. Наше свідчення внутрішньої свободи інколи може видаватися непотрібним, тому що є недооціненим. А втім воно є свідченням для тих, які прагнуть звільнитися з неволі умовної і дуже зовнішньої. Монашество ‒ це як острів серед моря. Сьогодні більша, ніж будь-коли, потреба оаз, спільнот, де уміють протиставлятися злу. Тепер ворог змінився. Є менш видимий, але більш небезпечний. Та тільки не для тих, хто довіряє Богові своє життя і плідно творить скарби свободи, милосердя, справедливості серед народу.
Ось ця духовна спадщина чернечих згромаджень, це, так би мовити, їхня харизма?
Харизма ‒ це дар Святого Духа. Кожна чернеча спільнота має визначену харизму. Коли засновувалися чернечі родини, то головну свою місію вони вбачали у служінні бідним, хворим, неосвіченим. Часи змінилися. Особливо трагічною реальністю є війна з усіма її травматичними наслідками для людини: на полі бою чи в умовах окупації, фізичними чи душевними. Багато поранених, травмованих психічно потребують нашого служіння словом, милосердям. Виявляється потреба чуйної уваги до нових форм убожества, до схиляння над постраждалими жертвами війни, яких суспільство може не зауважити. Харизму з часом можна корегувати. Тут немає якогось протиріччя, бо харизма ‒ не догма.
Однак монашество не може посвятити себе винятково соціальному служінню, адже в цьому його може замінити професійна служба чи державні установи, і в багатьох випадках набагато краще виконати таке завдання, маючи для цього ще й відповідні засоби та ресурси. Натомість ми маємо бути занурені в тому, в чому нас неможливо замінити. А це насамперед молитва, споглядання, роздуми над Божим Словом. Монаше життя має христологічну основу. Пам’ять про Христа повинна бути живою. Треба мати місіонерське серце, щоб іти на служіння до людей і нести їм Євангеліє, ділитися церковним багатством в цьому непростому часі нашої історії.
Дякую, отче, за цікаву та змістовну розмову.
Спілкувався Андрій Толстой
Головне фото: Церква святого Юрія Василіянського монастиря у Кристинополі. I пол. XX ст. Фото: krystynopol.info
Також читайте: О.Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Святий Йосафат здатний об’єднувати людей мислячих»
Повязані записи
