Велика приємність зустріти радісну людину. Ось йдеш містом і раптом бачиш усміхнену людину і з тебе враз ніби злітає весь негатив, сам починаєш посміхатися, зникає поганий настрій, депресія. Така людина стає для інших сповжньою духовною поміччю, хоч сама про це і не підозрює!
У радісної людини якась натуральна посмішка і мирний настрій. Але перед тим, як така посмішка з’явиться на обличчі, вона обов’язково спершу засвічується в серці.
У радісної людини все добре, мирно, легко і їй всюди комфортно, вони за все вдячна. Вона все бачить світло і у світлі.
Христова радість не залежить від отримання чергової дози яскравих емоцій. Вона є просто відзеркаленням небес.
Після закінчення навчання в Італії я якось поїхав у поїздку з моїм знайомим священником-езуїтом у так званий контемплятивий монастир черниць-кларисок. Очікуючи біля фірти монастиря, ми враз помітили, як раптом відчинилися двері і з них вийшла абатесса – жінка років 50-ти. Було таке враження, що все враз залилося проміннями неземної радості і особливого світла. І все, що зробила ця особа – вона просто посміхнулася! Так хотілося тоді з нею просто стояти і радіти бодай граминою тої радості, яку вона у собі носила. Ті самі відчуття я довідчив на Святій Горі у Греції, де мав великий дар споглядати радісні і преображені лики багатьох богоносних мужів, які там проживали. Якось навіть подумалось: навіщо там у храмах так багато ікон, коли навколо така велика кількість ходячих радостей?
Містами-мільйонниками вулицями бродить безліч сумних людей. І лише де-не-де сяють люди-світлячки, які відзеркалюють світлість небесного Світла. Вони цінніші, ніж коштовні перлини і адамант, бо у них відзеркалилася якась інша якість життя у променях нового Життя.
Радість оселюється в серці не від потужного допінгу пережиттів. Можна бути цілком неемоційною людиною, але повною майже непомітної назовні тихої радості. Цінні скарби здебільшого не лежать на поверхні, найчастіше вони покриті таємничою вуаллю непомітності.
Великий дар – Христова радість! Людина радісна здатна потішити сумну. І це стається лише тому, що має чим потішити. Ми можемо дати іншим рівно те, що самі маємо!
Часто відсутність радості штовхає людину до того аби її мірікрувати. Залаштунками сотень і сотень селфі із соц. мереж – глибинна пустота і гонитва за тим, аби хоч якось видати бажане за дійсне.
Особливою радістю світяться діти! Спостерігайте частіше за ними. Перед нами, дорослими ніби стоїть завдання їх виховувати, але так насправді вони нам часто можуть дати щось набагато більше, ніж ми їм.
Повязані записи
