День починається. І добре коли він розпочинається з рішення жити. Ми живемо не тоді, коли в жилах тече кров і теплі руки, а коли приймаємо рішення жити.
Наше життя можемо прожити тільки ми самі. Життя всупереч страху, сумнівам і ілюзіям. І то тільки таке життя, що його відстукують Небеса саме нам. В годинах, хвилинах, секундах.
Життя не проживають ні не за книжками, ні за конспектами геніїв. Його живеш, коли береш волю в кулак і читаєш ранкове “Отче наш”, п’єш каву і посміхаєшся не іншим, а собі. P.S. ми і так чомусь забагато проектуємось на інших. Просто посміхаймося!
Може хтось хотів би замінити своє життя на чиєсь, але то без сенсу. І глупо. Бо і так нічого з того не вийде. Є тільки твоє власне.
Жити треба не ідеально, а так як можеш. І треба могти. Шукати у себе цю спромогу. Вона є у тобі, але не завжди на поверхні.
Жити важливо не завтра, не в планах, а сьогодні. Тут. Тепер.
Застрягши у спогадах про прикрі помилки, не побудуєш оптимістичне завтра. Тільки прийнявши себе і життя таким як воно є, можна рухатися допереду.
“Слово Твоє – світильник для уст Твоїх і світло для стежок моїх”. Так сказав коли Давид, співаючи псалом. Скажімо це і ми, і посміхнувшись собі, підімо жити життя. Ви як хочете, а я вже вирішив. Жити сьогодні!
Автор: о. Лука (Михайлович)
Повязані записи
