У молодому віці люди інколи вибудовують дуже великі плани для того, щоб їхнє життя було успішним, щоб у них був достаток. Вони стараються відмахуватися від думки про те, що колись може наступити смерть. Якщо ми уважно прислухаємося до себе, то зрозуміємо, що не відчуваємо того, що смерть все ж таки прийде. Деяких людей час війни трішки отверезив. Вони зрозуміли, що виявляється я – не всемогутній, а моє життя знаходиться не тільки у моїх руках. Дуже часто моє життя не залежить від мене, і від тих, які люблять мене. Дуже часто моє фізичне життя може залежати від тих, які ненавидять мене, які стріляють, які розставляють міни. Ми не можемо зрозуміти, а чому так? А в цих людей інший стан душі.
Сьогодні Ісус Христос говорить нам про Царство Небесне. У сьогоднішньому євангельському уривку ми читаємо про десятьох дів, які взяли свої лямпи і вийшли назустріч молодому. Це мала бути не просто зустріч, а мав утворитися простір любові. Світло – знак надзвичайного виміру. Колись запалювали лампадку, і кожен розумів, що, якщо у ній немає оливи, то вона не буде горіти. Святі отці завжди казали, що ця олива – це любов людського серця, а хтось говорив про те, що це є добрі діла. Добрі діла – це прекрасно, бо коли ми робимо добрі діла, тоді наше серце наповнюється Божою благодаттю. Любі мої! Ми були брудними, злими, проклятущими. У нас забрали найбільше щастя – жити. Нас потягнули за собою у вогонь. Але приходить цей жених, і ціною своєї крові вириває нас з цього прокляття. Кара за гріх – смерть. Він бере на себе нашу смерть, щоб дати нам своє життя. Бог зійшов з неба. Бог пролив свою кров за людину. Але, на жаль, дуже часто людина немає часу для Бога.
Пригадаймо собі з Катехизму три добрі діла: молитва, піст, милостиня. Молитва – це час, коли людина виходить назустріч з Богом. Піст – це час, коли людина всім своїм єством шукає Бога. Все мине, а найважливіше – це зустріти Христа на своїй життєвій дорозі. Милостиня. Люди, які щось приймають від Бога, радо несуть це і віддають іншим – і злим, і добрим. Адже Святе Письмо пише про те, що Бог посилає дощ і на злих, і на добрих. Такі люди навіть для ворогів стають величезним Божим благословенням. Коли ми помолимося, коли посповідаємося, коли приймемо до своєї душі Боже Слово, тоді Божа любов починає проникати у все наше єство. Тоді ми починаємо відчувати, що, насправді, це найкраще із того, що може бути. Тоді ми маємо силу любити тих, які знаходяться з нами. Тоді ми готові трудитися для ближніх, переживаючи щастя. Тоді світильник горить, незважаючи на темряву довкола. Світильник горить, бо він наповнений. А повнота ця приходить від Бога.
о. Орест Фредина, парох храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
