Сьогодні ми святкуємо день Обрізання Господнього і вшановуємо пам’ять святителя Василія Великого. Про історію і символізм свята Обрізання Господнього, та про постать святого Василія Великого, як приклад для наслідування, розповідає настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (с. Топорів) отець Василь Нижник:
«Сьогодні Церква Христова відзначає свято Обрізання Господнього, а також вшановує пам’ять святителя Василія Великого, а разом з тим, – і день Нового року. Господь народився, ти самим змінивши історію відліку людського життя: ми стали провадити своє життя вже в Новому Завіті, ми стали жити за законами, які приніс нам сам Спаситель світу. Коли пройшло вісім днів, як каже слово Боже, новонародженій Дитині дали ім’я Ісус. За Мойсеєвим законом, як знаємо, кожне хлоп’ятко повинно було бути принесене в храм Господній, і над ним виконувався закон Обрізання. Саме так сказав Господь пророку Мойсею. Цей закон виконувався довгі і довгі століття, аж до часу Христа Спасителя. Коли Господь народився, то Він став над законом. Він старається виконати все, що було сказано Богом через пророків в Старому Завіті. Господь виконує цей закон, кажучи: «Я не прийшов зламати закон, але виконати і доповнити його». Як читаємо у слові Божому, що на цей час Пресвята Родина перебувала за межами рідної батьківщини. Вона повинна була залишити Вифлеєм, залишити цю убогу стаєнку, адже ангел Господній сказав: «Йосифе, бери Дитя і Матір, і тікай в землю єгипетську, бо тут є люди, які шукають Дитятка». Коли вони там перебували, настав восьмий день – велике свято. На день Найменування збиралися родичі, робилася святочна атмосфера, але Пресвята Родина знаходилася не серед своїх людей, вона знаходилася в Єгипетському краї, серед чужих людей. Але, все ж таки, не зважаючи ні на що, вони виконують цей закон Обрізання. Пресвята Родина приходить до храму і виконує те, що Бог велів виконувати людям. Чому Господь приймає Обрізання? Як пояснює святитель Димитрій Ростовський: по-перше, Господь приймає Обрізання для того, щоби виконати закон; по-друге – щоби показати людям, що Син Божий народився не уявно. Бо було передбачено, що буде багато людей, які не хочуть прийняти Сина Божого, не захочуть святкувати Його Різдво і будуть говорити про те, що все це є видумкою людей. Але Господь приймає чин Обрізання, тим самим показує, що не було уявного Різдва, а Син Божий дійсно прийшов на землю, Він народився у Вифлеємській печері від Пречистої Діви Марії. На восьмий день Господь приймає чин Обрізання, а це означає, що не можна говорити про те, що Бог прийшов до людей уявно. Господь, так же само, приймає і Найменування, бо саме на цей восьмий день дитинці давалося ім’я. І якраз ім’я Ісус сьогодні дається нашому Спасителеві. Це ім’я було дане з неба. Бог наперед передбачив спасіння людського роду, Він наперед посилає Ангела, який має сказати, як саме мають назвати Сина Божого. Христос означає «Божий помазаник», як Цар над царями, Який прийшов на землю від Бога. Апостол Петро говорить: «Ти єси Христос, Син Бога Живого». Як ми знаємо, людей, які живуть у Новому Завіті, Церква Христова не зобов’язує приймати чин Обрізання. Чому? У 57 році до Єрусалиму збираються апостоли, адже між людьми виникали суперечки про те, чи потрібно виконувати чин Обрізання в Новому Завіті. Вони постановили, що Старозавітній чин Обрізання для Новозавітніх людей є непотрібний. У Новому Завіті Господь дарує Таїнство Хрещення. У цьому Таїнстві ми, немовби, обрізаємо свої гріховні чинники, які є з нами. Ми вибираємо християнську дорогу і стараємося служити Богу все своє життя. Ми даємо обітницю йти за Ним, виконувати Його волю.
Сьогодні ми святкуємо день великого святителя, великого керманича Христової Церкви – Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадакійської. Коли заглянемо у історію його життя, то побачимо, що він прожив недовго, а саме 49 років. Але за цей відрізок часу, за період свого життя, він написав чимало праць. Як ми знаємо, він встановив Літургію, яка називається Літургією Василія Великого, яку ми служимо в сьогоднішній день. Василій Великий народився в побожній сім’ї. Його батько називався Василій, а мати – Емілія, а у сім’ї було п’ять дочок і чотири сини. Сьогодні всі вони причислені до лику святих. Не тільки Василій Великий став єпископом, але і його брат Григорій. Один з братів був пустельником і віддав своє життя за віру Христову. Вся сім’я старалася присвятити своє життя для Господа Бога. Сьогодні ми можемо брати добрий приклад з цієї родини, зокрема з батьків Василія Великого, які підкували своїх дітей християнським духом. В серцях своїх дітей вони посіяли зерно любові до Бога і до ближнього. Сьогодні вони у Божому маєстаті, возносять молитви за весь білий світ. Василій Великий, день пам’яті якого ми святкуємо, довгий час виховувався своєю бабцею, яка називалася Мокриною. Це була дуже побожна жінка. Коли син підріс, батьки забирають його і відпроваджують у Афіни, де він здобував і світську, і духовну науки. Там Василій Великий зустрічається із своїм другом, якого звали Григорій Богослов. Василій Великий зазначав: «Ми в Афінах – це небезпечне місто для спасіння, але в нас було дві дороги: одна дорога до храму по молитву і Божу науку, а друга дорога нас вела до школи, де ми черпали світську науку, а інші дороги – на банкети, на видовища». Коли Василій Великий закінчив свої школи, його висвятили в сан священика, а пізніше – на єпископа. В цей час було ще мало християн. За прикладом Василія Великого стараймося донести до кожного серця віру у правдивого Бога».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Повязані записи
