Хрещення князя Володимира стало викликом – і для нього самого, і для кожного з нас. Цей виклик – у здатності змінитися, аби через Хрест пізнати джерело справжньої сили, влади і перемоги. Сьогодні, коли ми всі потребуємо такої сили, князь Володимир дає приклад навернення; але християнство – це завжди особистий вибір, який людина робить щодня. Про це роздумує протоігумен Львівської провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) о. Володимир Борейко.
Своїми думками священник поділився на фейсбук-сторінці.
«”І сила – в Хресті, а не в мечі”
У постаті святого князя Володимира є щось, що постійно тривожить сумління української душі. Його навернення – не просто хроніка з “Повісті времених літ”, не лише “рішення державника”, який шукав союзів і моделей цивілізації. Це – момент внутрішнього зламу, акт особистого перевороту, вибір, що формує ідентичність не одного чоловіка, а цілого народу.
Князь Володимир був сином епохи, яка вірила в меч і кров. Його шлях до влади – кривавий і безжальний. Але саме тому його Хрещення не є банальним “прийняттям християнства як офіційної релігії”. Це – контркультурний жест. Князь, який мав силу земну, схиляє голову перед джерелом сили іншої – перед Живим Богом, який не завойовує мечем, а ранить любов’ю. Сучасній Україні, виснаженій війною і пошуками себе, цей образ – виклик. Бо де ми шукаємо силу?! У кількості зброї? У союзах? У владі? А св. Володимир показує інше: справжня сила – у здатності змінитися. І це, на сьогоднішній день, є викликом для кожного з нас. Хрещення князя не просто геополітичний розрахунок. Це метаноя. Хрест він приймає не як символ культурної переваги Візантії, а як виклик самому собі. Бо Христос – не бог імперій, а Бог Розп’ятий. У світі, де сила визначалась кількістю мечів, Він пропонував інше царство – внутрішнє, тихе, але нездоланне. І тому хрещення в Дніпрі – це не лише “освячення народу”, а в першу чергу очищення влади. Князь входить у воду як тиран, а виходить як пастир. І цей образ може і має стати моделлю для нас: влада в наших руках не має бути зверхністю, вона має бути хрестом. Хрестом, який є не зброєю, а дорогою служіння.
Нам здається, що Володимир вже зробив вибір за нас. Але це не так. Його вибір – запрошення, не примус. Християнство не передається генетично. Воно або вибирається знову, або зникає. Ми щодня хрестимося – або в ім’я любові, або в ім’я сили, вигоди, компромісу. Князь Володимир показує, що вибір можливий навіть на піку влади. А отже, він можливий і на піку втоми, зневіри, війни. І це слово – не тільки до еліти і до урядів. Це слово – до кожного з нас.
У нашій культурі хрест часто стає атрибутом, прикрасою, символом на одязі чи гербі. Але для святого Володимира хрест став зламом. Він знищив ідолів, але не насадив страху. Він не експортував віру, а перейняв її особисто. Його перемога – не в силі армії, а в тому, що серце може змінитися. Нам сьогодні дуже бракує саме цього розуміння християнства. Не як культурного спадку, не як “традиції предків”, а як запрошення до зміни – конкретної, радикальної, щоденної.
Сьогоднішній день – не лише про святого князя Володимира. Це день, коли кожен із нас стоїть на березі свого “Дніпра” перед вибором. І питання звучить знову: за ким ти йдеш? За силою меча — чи за силою Хреста?
Бо тільки та сила, що вмирає з любові, воскресає з надією».
Також читайте: О. Володимир Борейко: Чи не вироджується наша віра в культурний фольклор, у пам’ятники і панегірики?
О. Олег Кіндій: «Святий Володимир – це той державець, який розумів, що без душі народ загине»
О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
Фото: ugcc.ua
Повязані записи
