З 1991 року у Львові виходить газета «Успенська вежа» — видання, яке є не лише голосом українського Православ’я, але і його літописом. За словами редактора газети о. Юрія Федіва, це найстарший християнський часопис незалежної України, який видає Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозванного.
Днями розпочалась передплата газети на наступний рік. Її можна оформити через «Укрпошту» на перше півріччя 2026 року всього за 128 грн. Зробити це можливо у поштовому відділенні або ж на сайті. Є можливість отримувати газету й закордоном — для цього потрібно звернутися до редакції. Газета виходить щомісяця.
Чому варто передплатити «Успенську вежу» навіть не православним, у чому унікальність саме друкованої версії видання, пояснив редактор газети о. Юрій Федів, що зараз душпастирює в Австралії. Також священник торкнувся діяльності православного Братства, яке є духовним спадкоємцем давньої львівської ставропігії.
Андрій Толстой: Отче Юрію, з якого часу почала видаватися газета «Успенська вежа»?
О. Юрій Федів: Під цією назвою вона офіційно виходить з березня 1991 року – і є найстаршим християнським часописом незалежної України, який безперервно виходить щомісяця у світ.
Перед тим (протягом двох років) кілька номерів вийшло під назвою «Відродження». Проте коли Святослав Ярема почав реєструвати наш часопис, то виявилося, що у Києві вже була газета з такою назвою, яка має ліцензію, державну реєстрацію. Тому пан Богдан Рожак запропонував нову назву — «Успенська вежа»; і оскільки з вежі Корнякта видно весь Львів, ця назва була взята до уваги, і газета була зареєстрована у березні 1991 року.
Хто був ініціатором газети? Чому взагалі вирішили її видавати?
З 1991 року її засновником і видавцем є Львівське ставропігійне братство святого апостола Андрія Первозваного.
Коли розпочалася незалежна церква – Українська Автокефальна Православна Церква в 1989 році – то в Києві її підтримав Євген Сверстюк, який вже видавав газету «Наша віра» (вона спочатку називалася «Наша віра православна»). У ній здебільшого публікували наукові статті — бо Євген Сверстюк був науковець.
А у Львові священники і миряни вирішили, що потрібно інформувати людей про життя Церкви та її відродження. Наша Церква мученицька, вона мала тяжку долю, оскільки дуже багато духовенства було знищено в першу генерацію (з 1919 року), в Другому Відродженні (з 1941 року), Третє (у 1989-му) також починалося тяжко.
Тому наша газета стала офіційним джерелом відродженої УАПЦ. Бо саме на її шпальтах ми можемо повністю знайти хронологію відродження Церкви в Україні; вона публікувала всі послання Патріархів Мстислава (Скрипника) і Димитрія (Яреми), пізніше – митрополита Макарія (Малетича) як останнього предстоятеля Автокефальної Церкви; всі офіційні документи також розміщались на її шпальтах.
Також читайте: 36 років свободи: сьогодні – річниця відродження УАПЦ, яке розпочалося у Львові
Можна сказати, що це був офіційний орган відродженої УАПЦ?
Так, він виступав у такій ролі, оскільки і при Патріархові Мстиславові, і при Патріархові Димитрію ця газета була публічним рупором. При відродженні і заснуванні цієї газети стояли отці Володимир Ярема (пізніше – Патріарх Димитрій) та Ігор Бурмило, а також Віра Маркович, найважливішу роль відігравав Святослав Ярема — старший син Патріарха Яреми – і Богдан Рожак.
Святослав, наприклад, є розробником логотипу газети. Петро Маркович – зять патріарха Яреми – взявся за дизайн. І вони двоє займалися графікою і художнім оформленням газети.
Який тираж був тоді – і який є зараз?
Спочатку був дві-три тисячі, потім доходив до 30. Зараз — тільки дві тисячі, через великі проблеми з українською поштою: маємо закриті відділення, є труднощі в доставці газети. Думаю, що кожна газета з цим має проблеми, особливо в сільських місцевостях, та й у нас, у Львові, треба самому йти на пошту і забирати газету. Друга причина – люди перестають читати. Інтернет вибиває цей процес.
Також читайте: О. Ігор Бурмило: Якби мені сказали писати доноси після сповіді, то я зняв би хрест
А що Вам дає наснагу продовжувати видавати газету?
Питання принципове — збереження друкованого слова. Ця газета не має офіційного спонсора: вона існує завдяки читачам, і друковані матеріали на шпальтах газети — це благодійний дар для неї. Зараз я перебуваю в Австралії, і вже третій рік роблю цю газету тут. У нас є добра команда, маємо добрі стосунки зі священниками і журналістами; допомагають парафіяни з Успенської церкви; священники з Львівщини, Києва, Франківщини, які стараються також подати добрий науково-філософський матеріал.
Ми принципово зберігаємо цю газету. Перебуваючи на служінні в Австралії в місті Брісбен, я щомісячно роздаю її парафіянам, і це зберігає наших людей. Це єдине друковане українське слово в Австралії на наших парафіях. Газету розповсюджують на парафіях у Сіднеї, в Мельбурні, в Перті, в Голд-Кості та Канберрі — ми стараємося робити це всюди, де є наші люди: роздавати часопис, щоби вони не забували мови, а старша генерація, яка народжена тут — згадувала мову.
Як отримати «Успенську вежу» за кордоном?
Ми вже понад 15 років висилаємо газету в Америку і Канаду. Також понад 15 років газета приходила до Сіднею, в Покровську парафію. Це все залежить від священника — чи він бажає, щоб його люди мали друковане слово. Редакція газети розсилає її. На мірки західного світу, та й для України вона не дорога, але у вартість надсилання за кордон входить ціна конверта для неї. Є багато українців, які живуть за кордоном, але мають українські рахунки — вони відшкодовують витрати щодо пересилання. І щомісяця редакція в Україні розсилає газету через «Укрпошту» для абонентів. До Австралії вона йде 25 днів, до Америки — приблизно 15-20 днів, і так само – по Європі.
Ви згадували про Братство Андрія Первозваного — воно досі діє?
Так, діє.
І ця газета є його офіційним органом?
Так, Братство є і видавцем, і засновником. Братство діє. Звичайно, в часі війни багато людей виїхало за кордон – в тому числі і я; в основному усіма заходами займався я — але Братство діє, щоправда, не так потужно, як на початку 1990-х чи до початку війни. Ми зайняли нішу збереження духовно-культурної спадщини, водночас ми допомагали східним парафіям і підтримували українців за кордоном.
Маємо хор «Ставрос», він був візиткою українського православ’я в Європі; цей хор – єдиний, хто співав Святу Літургію з Патріархом Варфоломієм у Стамбулі 19 листопада 2019 року, на День ушанування жертв Голодомору. Ця поїздка відбулася за підтримки Львівської міської ради.
«Ставрос» також відвідав Польщу, Словаччину, Румунію, Німеччину, Литву, Ізраїль, Туреччину. Тобто цей хор презентував духовну творчість православних українців у поселеннях, де були наші українці.
Також читайте: Львівський хор “Ставрос” супроводжував нині Літургію, яку очолив Вселенський Патріарх
Чи можемо сказати, що Львівське Братство св. ап. Андрія є спадкоємцем того давнього ставропігійного братства, що діяло колись у Львові на Руській?
Так. У грудні 1989 року парафіяни Успенської церкви — Богдан Рожак, Віра Маркович, пан Олег Махніцький, який пізніше став генеральним прокурором — відродили Львівське ставропігійне братство під назвою святого Андрія Первозваного як спадкоємство Успенського древнього братства. Всі успенські парафіяни були приєднані до нього.
І оскільки українське православ’я поширювалося по Галичині, Церква відроджувалася, то це Успенське братство переросло у центральне братство Львівщини, і з нього починалося формування таких самих організацій по всій території України –— Тернопіль, Франківськ, Київ, Кіровоград, Черкаси, Херсон.
Це Братство також відвідувало і підтримувало перші парафії незалежної УАПЦ, багато парафій на Сході. Наприклад, на Дніпропетровщині, Нікопольський район, Микільське-на-Дніпрі — ці міста мають перші церковні речі від Львівського ставропігійного братства; Харківщина, Полтавщина, Чернігівщина, навіть Київ: родина Патріарха Яреми малювала плащаниці, ікони, щоби забезпечувати богослужіння перших українських громад.
Також читайте: «Дім Мій буде домом молитви»: Святиня в центрі Львова, де на тебе чекає чудо (фото)
Давнє львівське братство було ставропігією Константинопольського патріархату. Який канонічний статус теперішнього братства?
Воно діє як громадська організація.
Ми мали кілька зустрічей із патріархом Варфоломієм. Першу — в 1997 році, другу – 1 квітня 2017-го: я також їздив разом з делегацією — тоді Церква ще мала назву Автокефальна і була невизнана; з Вселенською патріархією ми мали письмові контакти увесь час. Третій раз ми відвідали Патріарха у листопаді 2019 року з нашим хором.
У наш час Братство — громадська організація. Коли ми ще були на шляху становлення автокефалії, то Братство робило багато для того, щоб Церква змогла отримати статус канонічності. Ми відвідували українські громади у Австрії, які були в складі Вселенського патріархату, підтримували спілкування. Священники за кордоном знали, що ми з Української Автокефальної Православної Церкви, але ми — це Братство, яке має споконвічні постійні зв’язки з Константинополем. Ми були ніби послами Церкви ще до отримання статусу канонічності.
Чи є майбутнє в Братства, а чи воно вже виконало свою функцію?
Як вам сказати? Воно виконало роль оборонця статусу автокефалії в незалежній Україні і зробило багато для того, щоб церкви будувалися і встановлювалися як незалежні. На Сході відстоювали незалежність від Московського патріархату, на Галичині перші члени Братства відстоювали від греко-католиків; вони багато робили для утвердження Церкви.
Далі Братство виконувало велику функцію в інформаційному просторі. Воно мало – і має досі – цей часопис «Успенська вежа»; всі інтернет-портали незалежної УАПЦ до статусу надання канонічності, до об’єднання в єдину Православну церкву України, вели ми – сайти патріархії, Львівської єпархії, газети – і наш власний.
І водночас Братство багато зробило для збереження духовного спадку, оскільки саме воно організовувало всі великі заходи на Галичині. Це й річниці смерті Патріархів Мстислава і Димитрія, і великий фестиваль і великий фестиваль «Прощання з Колядою», який протягом 25 років збирав до двох тисяч людей: без коштів міста чи уряду ми збирали колективи з цілої України і формували єдину православну родину.
Тепер, коли наша Церква визнана, Братство займається виключно місійною діяльністю на території Галичини, а час війни — підтримкою армії. Коли почалася війна, редакція газети була перетворена на штаб гуманітарної допомоги. Українці з Польщі, Румунії, Австралії і Канади підтримували нас, і через священників, наших капеланів, ми передавали допомогу безпосередньо в руки військових. Лише за останній рік я з Австралії через Братство передав 89 дронів з одної парафії.
Мельбурнська парафія через Братство на початку війни забезпечувала переселенців одноразовими грошовими допомогами. Звичайно, ми старалися допомогти людям, яких знали особисто, взяли під опіку Харків і Херсонщину, перекрили дахи і вставили вікна в кількох хатах у селі Циркуни, потім брали під опіку села Золота Балка, Чорнобаївка, Михайлівка, місто Баштанка — там відбулися перші бої, хати наших парафіян були знищені.
Також читайте: У Львові відбувся круглий стіл з нагоди 30-ліття газети “Успенська вежа” (ФОТО)
Отче, головний редактор «Успенської вежі» — це Ви?
Так, я четвертий рік є редактором, а в газеті працюю з 2002 року.
Розкажіть трошки більше про себе.
При Братстві при Успенській церкві я з 1997 року, і перебував там по вересень 2023-го. Тому я зсередини знаю, що таке Братство. Прийшовши молодим студентом, я мав дотичність до хору «Ставрос» — спочатку як учасник, також як член-кореспондент редакції газети. Але з часом старші люди відходили по віку, і практично вся організаційна робота переходила помаленьку до мене. Дияконські свячення я отримав у квітні 2015-го, священничі — 10 липня 2022 року. Вже одинадцятий рік я є священнослужителем.
На початках мого перебування у Братстві я навчався на економіці в Львівському університеті Івана Франка. Далі за направленням ректора духовної семінарії отця Василя Луцишина поступив у Колегію Патріарха Мстислава в місті Харкові і вже, можна сказати, зсередини вивчав нашу Церкву — зі східних рубежів. Бо шість років ми знайомилися із життям східних парафій, а живучи на Заході України, я ближче познайомився із життям Церкви тут.
І з 2002 року родина Патріарха Димитрія запросила мене в редакцію газети. Я став членом-кореспондентом, але в нас були різні редактори. Свого часу був Олег Пендерецький, Марія Горбаль, Тарас Вархоляк. Редактором газети був Андрій Юраш, який зараз є послом України у Ватикані. Я ж виконував більше організаційну функцію. А вже четвертий рік я редагую газету сам.
Отже, у Вас є і духовна, і світська вища освіта?
Я закінчив у 2004 році магістратуру економіки Львівського університету Івана Франка, а також Колегію Патріарха Мстислава; після цього я навчався в Карпатському університеті Августина Волошина на філософії і закінчив Ужгородську богословську академію.
Розкажіть більше про Колегію Патріарха Мстислава.
Колегія Патріарха Мстислава була заснована Патріархом Димитрієм як заочний навчальний заклад у місті Харкові для навчання східноукраїнського духовенства. І багато львівських священників – наприклад, о. Микола Кавчак, о. Володимир Генсьор, о. Василь Саган, о. Василь Луцишин — приїжджали зі Львова тричі на рік з лекціями. У Колегії викладав цвіт українців Харкова — у цього навчального закладу був досить хороший науковий склад; він перебував під юрисдикцією Харківсько-Полтавської єпархії, яку очолював владика Ігор Ісіченко, поки він не перейшов до греко-католиків.
І зараз Ви служите як священник?
Я служу на парафії Пресвятої Тройці в місті Брісбен (штат Квінсленд) Австралійсько-Новозеландської єпархії УАПЦ в діаспорі — це Вселенська патріархія, Константинопольський патріархат.
Як Ви потрапили в той закуток світу?
Ми понад 20 років співпрацювали з діаспорою через газету, через Братство — з духовенством цієї єпархії та й загалом нашої діаспори. Ми мали тісні стосунки з усіма — і з Канадою, і з Європою, і з Америкою, і з Австралією. І на запрошення консисторії я прибув сюди на служіння.
Як Вам там служиться?
Інший світ. Справді — інакші цінності, інакший світогляд, інакша ментальність. І Церква тут, окрім спасіння, несе ще місію збереження наших людей, бо чинник асиміляції дуже-дуже великий.
Якими аргументами Ви би переконали передплатити «Успенську вежу»?
У нас щомісяця публікується живе слово – інтерв’ю доцентки факультету журналістики Тетяни Слотюк зі священниками із цілої України: аналізуються поточні питання, які хвилюють вірян. Тобто на шпальтах газети ми можемо знайти живу думку сучасного священника. У свій час тут друкувалися відомі науковці — не лише з України, але й з діаспори. Газета була і залишається також живим словом мирян у Православній церкві.
Друге: ми узагальнюємо і подаємо інформацію про видатних діячів культури, які жили в Україні, в еміграції — це матеріал, який дуже тяжко знайти деінде.
На наших шпальтах друкуються живі роздуми молодих і вже поважних священників із академічною освітою: розважання над сучасними богословськими питаннями.
Тому ця газета є цікавою і для простих людей, і для високоосвічених, оскільки багато чого – ми надаємо авторський матеріал і живе слово.
І це матеріал, якого немає в інтернеті?
Так. Ми часто подаємо проповіді наших церковних діячів, наприклад, Патріарха Димитрія — просто з оригіналів рукописів несемо це слово у світ. Тобто є проповіді, слова пастирів, яких уже немає з нами. Наприклад, ми публікували проповіді відомого львівського священника отця Івана Могиляка — завдяки онукам, які живуть у Львові. Так само й отця Василя Пелешка — завдяки збереженим архівам у родинному і священничому колі. Тобто ми нагадуємо також і про тих, кого вже немає з нами, та які за радянської окупації були живим свідченням Божого слова в Україні.
Якщо людина не православна — наприклад, греко-католик, римо-католик, або протестант — чи буде їй цікаво читати вашу газету?
У нас багато підписників-греко-католиків із Галичини, для яких найперше є важливим живе слово. Наша газета не фанатична, та вона показує красу православ’я. Тому людина, яка є віруючою, незалежно від конфесії, знайде для себе багато цікавого матеріалу.
І звичайно, в кожному номері є інформація про життя Православної церкви в Україні, і в Галичині зокрема, бо ми належимо до цієї Церкви. І намагаємося інформувати про важливі події життя православної діаспори. Тобто в нас одна або дві сторінки завжди присвячені новинам. Але решту – це живе слово, водночас є й дитяча сторінка.
Дякую, отче. Після нашої розмови виникло бажання підписатись на «Успенську вежу».
Спілкувався Андрій Толстой
Підготувала Марія Цьомик
Митрополит Макарій (Малетич): Мені казали, що я перевертатимусь в труні
О. Петро Бойко: Навчатися і служити в православному серці Львова надихає
Повязані записи
