ПОДЯЧНЕ СЛОВО у Львівському оперному театрі імені Соломії Крушельницької з нагоди духовно-мистецької програми:
«Літургія життя: блаженний Климентій Шептицький»
у 150 річницю від дня народження блаженного Климентія Шептицького
Сьогодні нас усіх у цьому величному храмі культури і мистецтва, який пам’ятає різні епохи життя нашого Народу, зібрала нас постать блаженного Климентія Шептицького – постать, яка ще до недавнього часу була майже не знаною українському суспільству.
За часів незалежної України його ім’я на загально церковному і національному рівні вперше голосно прозвучало у 2001 році, коли святий Папа Іван Павло ІІ в часі свого Апостольського візиту в Україну, перебуваючи у Львові, підніс його до лику святих, називаючи «блаженним Католицької Церкви». Але, від того часу вже минуло чимало, а питання про те, ким же був отець Климентій Шептицький і яку роль відіграв у житті Української Греко-Католицької Церкви і Українського Народу щойно тепер починає знаходити свою достойну відповідь у 150 літній ювілей від дня його народження.
Чому так сталося ? Мабуть, головна причина такого стану речей криється у тому, що отець Климентій Шептицький ще за часів свого життя на землі знайшов свою нішу у місії його рідного брата митрополита Андрея, у тіні якого він любив бути. У цьому він вбачав Божу волю супроти нього. Зрештою, такою була і його природна вдача, яка, зрештою, стала тим добрим грунтом, на якому зродилося його монаше покликання. Проте, це аж ніяк не означає, що він був менш здібним чи недооціненим.
Його сучасник і надзвичайно близький приятель митрополит, а опісля патріарх Йосиф Сліпий, є одним з головних свідків того, що у передвоєнній УГКЦ усі прекрасно розуміли роль отця Климентія у справі, якою у тяжких трудах і болях провадив митрополит Андрей. У короткому Життєписі митрополита Андрея, що його він написав у 1958 році з нагоди XV річниці переставлення до вічності, перебуваючи у радянських концтаборах, окремий розділ він присвячує саме отцю Климентію.
Вже на самому початку він дає йому характеристику, з якої можна зрозуміти багато. Ось його слова:
«Говорячи про митрополита Андрея, не можна не згадати про його брата Казимира, і то дещо докладніше. Бо він був незвичайно відданий своєму братові – і співробітником, і правою рукою майже в усіх ділах. Доповняв він мит[рополит]а в практичному переведенню великих плянів. Водночас був він гальмою у відважних і нераз ризикованих потяганнях і предприняттях та лив холодну воду, як говорив сам о. Климентій, на розжарений запал вулканічної вдачі свого брата. Притому він його дуже любив і шанував. (…)
В 1947/8 р[оках] о. архим[андит] Климентій був арештований і умер в таборі, здається, біля Володимира-над-Клязьмою. Того-то, ще за тюрми м[итрополита] А[ндрея], він дуже боявся, бо там мали були запроторити брата, а з тої тюрми, загально говорили, вже ніхто не вертав. Не судилося йому вернутися звідтам. Там і зложив свої святі, струджені кості в обороні Кат[олицької] Церкви.
Він завжди стояв незамітно за плечима м[итрополита] А[ндрея] і мав майже у всіх справах перший голос. Але про це рідко хто знав. Обидва брати, з Божого Провидіння, носили імена перших проповідників католицької віри на Україні: ап[стола] Андрея і папи Климентія. За неї віддали вони і своє праведне св. життя. Розпочався канонізаційний процес м[итрополита] Андрея.
Але разом з ним повинні бути проголошені і його найближчі співробітники: великоруські екзархи о. Леонід Фьодоров і о. архим[андрит] Климентій, що праведністю і святістю життя стоять гідно побіч свого учителя і духовного вітця».
Сьогодні ці слова звучать і сприймаються по-особливому, бо ми вже є свідками того, що сталося опісля. Справді, «дивний Бог у святих своїх», який так усім провадить, що отець Климентій вже є і блаженним Католицької Церкви, і праведником Народів світу, а його рідний брат митрополит Андрей, що був головним ідейником і рушієм усієї справи Святої Унії і незалежної України, до сих пір двигає свій хрест земською Голгофою, оскільки на небесній Голгофі він вже перейшов розп’яття і воскресіння та у славі святих молиться за наш Народ.
У 150 річницю від дня народження блаженного Климентія Шептицького, що її ми святкуємо на загально-національному і загально-церковному рівнях, ми в першу чергу повинні подякувати Богу, що дав нашому Народові братів Андрея і Климентія Шептицьких. Воістину, якби не вони, то історія УГКЦ, історія Львова, історія Галичини, а також історія України виглядала б інакше. У чуді, що його сотворив Господь, якому ім’я Незалежна Україна, мученичою кров’ю вписані імена братів Андрея і Климентія Шептицьких, а також усіх мучеників та ісповідників віри, які у своєму житті пішли їхніми слідами.
Львів має привілей бути тим містом, з якого і у якому ці святі мужі будували Христову Церкву і незалежну Україну. Зрештою, мощі праведного митрополита Андрея спочивають саме у Львові – у крипті Святоюрського Архикатедрального Собору. А тому, коли Львів на даному етапі претендує і надалі (зрештою, він зобов’язаний претендувати) на роль авангарду України, він повинен будувати своє майбутнє на спадщині Шептицьких, а їхнє ім’я та християнські цінності, якими вони жили, повинні стати наріжним каменем його майбутнього розвитку. І це не є голослівні слова – це необхідність, продиктована тяжким досвідом боротьби з Московією. Історія виразно показує нам, що там, де звучить ім’я Андрея і Климентія братів Шептицьких, там завжди звучить голос Христа і голос України.
Сьогодні як Голова Координаційної Ради 150-ліття від дня народження блаженного Климентія Шептицького хочу висловити велику вдячність усім тим, які спричинилися до організації і проведення цього мистецько-духовного заходу у стінах славної Львівської опери.
В першу чергу висловлюю вдячність нашому митрополиту Ігорю, як духовному сину і насліднику митрополита Андрея на Львівському митрополичому престолі за те, що протягом цілого року активно підтримував і брав особисту участь у тому, щоб ім’я блаженного Климентія Шептицького стало більш впізнаваним у Львові та в Україні!
Сердечно дякую представникам Львівської обласної держадміністрації, а саме п. Маркіяну Мальському та його попереднику п. Олегу Синютці. З останнім ми розпочинали ювілейний рік 150-ліття блаженного Климентія, а з першим ми успішно його продовжили і урочисто завершуємо! Спадщина Шептицьких, яка вчить любити Бога і Україну, нас усіх об’єднує, незалежно від політичних приналежностей!
На руки п. Олександра Ганущина складаю вдячність Львівській обласній раді, яка першою ініціювала розгляд питання про відзначення 150-ліття від дня народження блаженного Климентія Шептицького на національному рівні.
Велику подяку складаю Львівській міській владі на руки міського голови п. Андрія Садового! Молода команда Львівської міської ради протягом цього року зробила дуже багато, щоб постать блаженного Климентія Шептицького, по суті львів’янина за духом, належним чином стала добре впізнаваною для мешканців нашого міста! Багато зроблено, а ще багато проектів попереду! Вірю, що вони здійсняться!
Дякую керівництву та працівникам Львівської опери, у якому відбувається сьогоднішнє дійство! Львівська опера протягом років незалежності стала місцем, де формується не тільки культура, але і віра! Нехай так буде!
Особливі слова вдячності складаю Заслуженій Академічній Капеллі України «Трембіта» на руки народного артиста України, художнього керівника і головного диригента п. Миколи Кулика! Нехай Господь кріпить усіх Вас, щоб Вашими талантами Ви могли ще довгі літа утверджувати духовно-національну ідентичність нашого Народу!
Висловлюю вдячність тим, на плечах яких спочила головна ніша організації сьогоднішнього заходу, а саме автору і режисеру проекту, заслуженому працівнику культури України, голові Фундації «Андрей» п. д-ру Михайлу Перуну, концертмейстерові оркестру п. Марті Бурій, хормейстеру – п. Вероніці Шніцар, ведучій, заслуженому працівнику культури України п. Марії Христинич, продюсеру – Роману Грицевичу, солістам, акторам!
І насамкінець, але з найбільшою любов’ю дякую усім Вам, тут присутнім, які прийшли сьогодні до Львівської опери, щоб вшанувати постать рідного брата митрополита Андрея блаженного Климентія Шептицького у ювілей 150-ліття від дня його народження!
Боже, за молитвами праведного митрополита Андрея і блаженного Климентія, нам Україну храни!
Єрм. Юстин Бойко, студит
21 грудня 2019 року Божого
Повязані записи
