Аристократ духу і граф у монашому каптурі… Блаженний о. Климентій Шептицький увійшов в історію як людина, котра мала все, але справжнє багатство знайшла саме у служінні Богу і ближньому. Саме тому цього року відзначається 150-річчя з дня народження о. Климентія Шептицького на державному та церковному рівнях.
Попри те, що на шляху до мрії він стикався з важкими випробуваннями віри й сили духу, о. Климентій був правою рукою та підтримкою для митрополита Андрея Шептицького, однак завжди перебував у тіні свого рідного брата.
Отож, у чому феномен постаті блаженного Климентія? Який секрет успіху родини Шептицьких? І чому о. Климентій перебував у тіні свого брата? Про це і не тільки дізнавайтеся далі у нашій розмові з ієромонахом Юстином Бойком, синкелом у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ.
“ОТЕЦЬ КЛИМЕНТІЙ ГАСИВ ВУЛКАНІЧНУ ВДАЧУ СВОГО РІДНОГО БРАТА, ТОМУ ЩО ВІН ЙОГО ДУЖЕ ЛЮБИВ”
– Отче Юстине, які факти з життя о. Климентія Шептицького найбільше вразили особисто Вас?
– Вперше о. Климентій Шептицький з’явився у моєму житті, коли я зустрівся зі студитами. Це були ще часи підпілля Української Греко-Католицької Церкви. Одного разу під час зустрічі з о. Порфирієм Чучманом я дізнався про минуле студитів, зокрема й про Шептицьких. Проте я почав цікавитися о. Климентієм Шептицьким і навіть збирати матеріали про нього лише після 2001 року, коли святий Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним УГКЦ. Тоді я почав цієї постаттю цікавитися більше.
Перший мій ігумен о. Севастьян Дмитрух постійно говорив нам, що завдяки братам Андрею та Климентію Шептицьким існують студити. Він також проявляв до Шептицьких науково-дослідницьке зацікавлення, адже саме вивченню спадщини блаженного Климентія Шептицького як ігумена Студитів він присвятив свою магістерську і докторську дисертації.
У 2007 році провід нашого монастиря благословив створення Постуляційний центр монастирів студійського уставу. Тодішній ігумен о. Венедикт Алексійчук (зараз призначений правлячим архиєреєм єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго, — ред.) радо підтримав таку ініціативу і наголошував на тому, що це має бути окрема наукова інституція при студитах, яка би займалася вивченням спадщини о. Климентія Шептицького.
Коли я почав досліджувати постать блаженного Климентія, досить швидко зрозумів, що він є недооцінений. Мабуть, це через те, що він завжди перебував у тіні свого брата і така місія йому самому була близька його серцю. Проте насправді він відіграв надзвичайно важливу роль не тільки у історії Студитів, але і для всієї УГКЦ, особливо у передвоєнний період, оскільки готував Церкву до переходу в підпілля (через прихід до влади “червоних”, — ред.), саме він був правою рукою митрополита Андрея Шептицького.
Патріарх Йосиф Сліпий, коли писав життєпис митрополита Андрея Шептицького, окремий розділ присвятив о. Климентію. Він там зазначає, що не було таких сфер, до яких не долучався брат митрополита. Патріарх стверджує, що саме о. Климентій “лив холодну воду (…) на розжарений запал вулканічної вдачі свого брата. Притому він його дуже любив і шанував”.
І з того часу я працюю над тим, щоб відкрити народу постать о. Климентія Шептицького. Мене у цьому підтримали мої друзі. Коли я став настоятелем Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, то ми почали організовувати наукові конференції, присвячені блаженному.
Однак досить вагомим досягненням стало присвоєння ім’я блаженного Климентія Шептицького Музею народної архітектури та побуту у Львові (відомий серед львів’ян як “Шевченківський гай”, — ред.). На мій погляд, 150-річчя з дня народження Климентія Шептицького, яке цьогоріч вшановують на церковному та державному рівнях, реально почалося саме з цієї події.
Особисто не маю найменшого сумніву у тому, що якби не було братів Андрея і Климентія Шептицьких, не було б Студитів. А якби не було Студитів, то я б не зміг реалізовувати моє монаше покликання. Шептицькі зродили та зростили Студитів у Церкві і для Церкви.
“МОНАШЕ ПОКЛИКАННЯ У
КЛИМЕНТІЯ ВИЗРІВАЛО
ЩЕ В МОЛОДОМІ ВІЦІ”
– За яких обставин о. Климентій зрозумів своє покликання — присвятити своє життя і служіння Богу?
– Щоб відповісти на це питання, треба пригадати історію про Климентія Шептицького, про якого ще досі не було достатньо відомо. На щастя, вже вийшла друком перша наукова біографія (книга “Біографія. Блаженний священномученик Климентій Шептицький” (Львів, 2019), — ред.) про блаженного Климентія Шептицького, автор якої є доктор Івана Матковського і вона привідкриває цю сторінку з його життєпису.
Автор книги базувався на матеріалах, які були віднайдені Постуляційним центром монастирів студійського уставу, а також на власних пошуках. Він зумів дослідити періоди життя о. Климентія. Блаженний залишив один твір, який чекає своєї публікації, — це є твір про матір у трьох томах. Він його написав ще перед тим, як вирішив вступити до монастиря. У цьому творі ми багато дізнаємося й про самого Климентія.
І саме з листування його матері Софії ми дізнаємося, що монаше покликання визрівало у Казимирові ще в юнацькому віці. Тоді він розповів про це своїй матері. І вона порадила йому, щоб він зачекав і переконався у тому, чи це бажання тривале, чи ні.
У 1881 році, коли Софія Шептицька (матір братів Шептицьких) тяжко захворіла, вона боялася, що може померти. Тому написала всім синам заповіт. Варто зауважити, Климентію вона написала найдовший заповіт, у якому надає настанови про те, як він має поводитися. На перший погляд, видається, що вона любила його найбільше серед усіх синів. Однак таке розуміння є помилковим. Бо батьки ніколи не люблять одну дитину більше за іншу, а навпаки — уникають цього. Софія Шептицька також цього не допускала. Проте вона за нього надзвичайно переживала (хвилювалася).
Казимир (майбутній о. Климентій) насправді був хлопчиком поставним, але водночас людиною з особливим темпераментом через свою емоційність. Пригадуються мені слова Софії Шептицької про сина Казимира. Коли йому було чотири роки, то якось вона в листі до своєї приятельки написала про те, що Казик (як вона його називала) зростає гарним хлопчиком, проте “між ангелом і чортиком лежить його подібність”. Так зазначала мама, яка знала свого сина. Так ось, його мати Софія переймалася тим, що вибір стати монахом у молодому віці може наразити його на небезпеку, бо згодом це бажання може згаснути. Тому за порадою мами він почав робити свою наукову кар’єру, а згодом й політичну. А щойно потім вступив до монастиря, маючи вже 43 роки життєвого досвіду.
“КЛИМЕНТІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ ЗА ПЕРІОД СВІТСЬКОГО ЖИТТЯ МАВ БАГАТО СЛАВИ, АЛЕ УНИКАВ ЇЇ”
– Чи справді блаженний Климетній Шептицький постійно перебував у тіні свого брата? Він хотів цього, чи це сталося мимоволі?
– Після смерті матері у 1904 році, а згодом і батька у 1912 році Казимир граф Шептицький вирішив присвятити себе Богу та реалізувати те бажання, яке він мав від юнацьких літ – стати монахом. Але відразу постало питання про те, а монахом якого монастиря слід йому стати.
Климентій завжди мав свого брата за ідеала. Саме тому він вступає до монастиря студитів, який відродив його брат, а не пішов до іншого монастиря. Митрополит Андрей переживав з цього приводу, оскільки побоювався, щоб той не вибирав монашого покликання з огляду на родинні споріднення. А тому, щоб визначити, чи це покликання походить від Бога, він відсилає його на розмову і порадою до тодішнього архиєпископа Львівської Архідієцезії Римо-Католицької Церкви тепер вже святого Йосифа Більчевського. У своєму щоденнику той занотував цю зустріч. Вона відбулася 1 грудня 1911 року.
І ось як він характеризує майбутнього архімандрита Студитів: «Був Казимир граф Шептицький. Освідчив, що приходить із конфіденційним звіренням як до свого архиєпископа. Від дитячих років мав він покликання до духовного стану. Батько не хотів погодитись. Думав вступити до Василіян. Тепер дозріло постановлення вступити до Студитів, заснованих братом, Отцем Митрополитом. (…) Митрополит удержує його, бо засуровий чин. Дав йому раду, щоби вперед пізнав чернече життя в одному з монастирів Бенедиктинів. На це і батько погоджується. Просить мене відтак про “testimoniales”. (…) Прекрасна душа … Боїться, що можу погубити свою душу, якщо не піде за Божим покликанням. (…) Шкода, щш не вступає до котрогось із наших чинів. Але волі Господа не вільно противитися».
Климентій завжди був помічником митрополита Андрея, оскільки за період світського життя мав багато слави, але уникав її. Адже він не дозволяв навіть записувати свої промови монахам, але заохочував, щоб вони його слухали. Климентій був надзвичайно скромною людиною. Уявіть собі, за спогадами монахів-студитів його скромність відображалася навіть у його зовнішності. Наприклад, він разом з монахами чергував на кухні, у монастирі, а також носив дуже вбогий одяг, хоча міг його собі купити… І він це робив не на показ усім, а тому, що це було спричинено його внутрішнім покликом.
Хоча всі священники розуміли, що брат митрополита — важлива постать, яка має вплив на очільника Церкви. Тому в 1929 році Климентія Шептицького висунули на єпископа-помічника митрополита Андрея. Однак митрополит відкинув цю пропозицію, бо його могли звинуватити в непотизмі (кумівстві).
Проте пізніше, коли митрополит Андрей був прикутий до візка і не міг вільно володіти рукою, саме його брат постійно жив у Митрополичих палатах і керував рухом, який готував УГКЦ до переходу в підпілля. Саме він очолював переговорну групу, яка їздила до Москви, щоб узгодити права УГКЦ в умовах Радянської держави. Він завжди радив виявляти покору і навчав цього монахів. На мою думку, бажання Климентія бути в тіні брата виникає з його внутрішньої природу, основою якої була покірність перед Божим маєстатом.
Подаємо першу частину розмови
Спілкувалась Оксана Войтко
Фотографії надала Fundacja rodu Szeptyckich за посередництвом
Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу УГКЦ
Повязані записи
