Чому Різдво Христове, а не Народження Ісуса Христа? Коли немає сенсу йти в церкву? І як зробити так, щоб не святкувати Різдво, а стати його учасником?
Про це та інше сайту «Духовна велич Львова» розповів духівник Львівської духовної семінарії святого апостола і євангелиста Іоана Богослова о. Тарас Бецель — настоятель храму Преображення Господнього Львівської єпархії ПЦУ (на вул. Ковельській).
«ДВЛ»: Отче Тарасе, чому ми кажемо «Різдво Христове», а не День народження Ісуса Христа?
О. Тарас Бецель: День народження — поняття досить широке, бо у східних народів день народження, наприклад, міг вважатися днем зачаття, а у християн — днем смерті, коли людина народжується для вічності. Тому, напевно, було би краще назвати це свято —«Втілення Ісуса Христа», або «Втілення Бога». Важлива не стільки назва свята, як суть.
Що означає слово «Різдво»?
Різдво — це народження. Це слово походить з праслов’янського кореня, з якого вийшли слова «рід», «родити», «природа», або, як колись казали, «вроджай».
Чому потрібно святкувати народження Христа? Про це свято не згадується в Біблії, ми навіть не знаємо дати народження Божого Сина у Вифлеємі.
Ця подія настільки важлива, що її не можна оминути. Якщо брати сенси цього свята, то бачимо тут, що Бог стає людиною і показує цим, що людське життя має безмежну цінність для Нього. І що сенс життя полягає не тільки в зовнішніх успіхах, а в тому, щоб жити для Бога, жити світлом тієї Вифлеємської Зорі, тобто світлом Божої Любові. А для того ми маємо прийняти Христа, щоб наше серце прийняло Його так, як прийняла Вифлеємська яскиня.
У ці грудневі дні римляни святкували сатурналії — «День народження Непереможного Сонця». Інколи можна почути думку, що у святкуванні Різдва відбувся синкретизм — змішання християнства з язичництвом. Дехто так і каже, що Різдво — язичницьке свято, одягнене в християнський одяг. Що би Ви сказали на це?
Я не погоджуюся з такою думкою, з такими твердженнями, бо це взагалі не відповідає ідеї Боговтілення. Язичницьке святкування сатурналій не можна порівняти з Різдвом Христовим. Христос народжується для того, щоби Бог був явлений у світі, щоби народитися у нашому серці. Що це має спільного з явленням сонця, чи з якимось іншими язичницькими святкуваннями?
Наприклад, цими днями відбувається зимове сонцестояння, а багато різдвяних традицій, таких як колядки, дідухи, кутя та інші, мають дохристиянське походження.
Традиції тільки тоді можуть бути для нас корисними, коли несуть сенс різдвяного святкування. Якщо ознаки свята не несуть зі собою духовного сенсу, вони не обов’язкові. Це можна і про дідуха сказати, і про ялинку, і про інші атрибути різдвяних свят. Якщо ж певний елемент свята допомагає відчути зв’язок з традицією, історією, пам’яттю, то він корисний, а якщо не допомагає, а навпаки – відволікає від суті, то він, найімовірніше, зайвий.
Також ми часто чуємо, що на свято треба йти до церкви. А для чого йти в церкву на свято, можна ж відсвяткувати вдома?
У богослужінні є великі сенси, коли людина не просто приходить у церкву, а слухає Слово Боже, яке втілюється в ній. Бо коли людина бажає жити Словом Божим, вона відроджується для життя з Христом у Євхаристії. А якщо приходити до храму тільки щоб поставити свічку – то це обряд. А обряд – не самоціль, а засіб.
Обряди потрібні для того, щоб допомогти людині бути з Богом, але якщо людина неуважна на богослужінні, не звертає уваги на тексти, не вникає в те, що відбувається в храмі, то вона і сприйматиме лише зовнішню сторону обряду. У такому випадку можна і не йти до храму. Людина насичується духовно тоді, коли бере свідому участь у богослужінні, і намагається втілювати богослужбові тексти у своє життя.
У східних християнських обрядах богослужіння зазвичай тривають довго. Людина втомлюється, особливо якщо у неї немає такої звички: ноги болять, кіл у спині, ще й нудно… Може виникнути питання: невже Богові потрібно, щоб людина мучила себе?
Звичайно, що Богові це не потрібно. Тим більше, що в багатьох храмах у наш час можна знайти місце, щоб сісти. Хтось зі святих так і сказав: «Добре на богослужінні думати про Бога, а не про ноги». Тому, справді, краще сидіти і думати про Бога, ніж стояти і думати про ноги.
Стояння перед Богом лише тоді буде невимушеним, коли ти насичений Божою благодаттю і не можеш інакше, як тільки стояти перед Богом, бо ти знаєш, перед Ким ти стоїш. Ти прийшов до самого Бога… Коли приходиш до якогось керівника чи начальника, то також перед ним стоїш із повагою, а тут ти прийшов до самого Бога. Коли людина розуміє, до Кого вона прийшла – їй не заважає стояння, вона спілкується з Тим, до кого прийшла, і не відволікається.
Аскетичний елемент молитви потрібен не Богу, а нам. Святий Ісак Сирин казав: «Всяка молитва, в якій не потрудилося тіло і не посокрушалося (не поболіло) серце, вважається недоношеним плодом, бо така молитва не має душі». Порівняйте з будь-яким іншим видом діяльності людини: те, що здобувається зусиллями і працею, приносить задоволення, а те, що легко дається — не цінується і не робить людину щасливою. Порівняння «лайтової» молитви з «недоношеним плодом», на мою думку, дуже вдале. Однак у всьому потрібна розсудливість, яку отці-пустинники називали «матір’ю всіх чеснот».
Як можна зрозуміти часове зміщення в різдвяних богослужіннях? Наприклад, у день Навечір’я Різдва Христового Вечірня з Літургією Василія Великого може служитися о 9-й ранку?
Це практичні зміни для нас немічних. Як ви згадали, колись богослужіння були набагато довші і особливо в передсвяткові дні тривали впродовж майже всієї доби. А в наш час люди настільки ослабли, віддалившись від Божої благодаті, що не мають сили постояти навіть одну-дві години, то як вони будуть славословити Його всю ніч? Тому з практичних міркувань Церква застосовує до людської немочі ікономію — дає певне послаблення не лише щодо тривалості богослужінь, але й щодо часу їхнього проведення.
Як зробити так, щоб кожне Різдво Христове було особливим для людини? Чи взагалі таке можливо?
Звичайно можливо, але тільки тоді, коли Різдво стає для неї не просто атракцією чи абстрактною подією. А коли воно стає сенсом твого життя — твого народження для життя з Христом, який прийшов у світ не лише як Немовля, а як твій Спаситель, як Той, Хто відкрив нам шлях до Царства Небесного. Тоді Боговтілення вже не буде для тебе абстрактною подією, а стане чимось живим і конкретним.
Часто чуємо в ці дні побажання від священнослужителів, щоб Христос народився в наших серцях. Звучить гарно, але може здатися, що непрактично?
Бог-Слово стає плоттю, а віра має стати ділом. Коли стаєш носієм Божої Любові – значить, Христос у тобі і для тебе народився. І тоді ти вже не просто святкуєш, а живеш одним життям з Христом.
Яке Різдво Вам найбільше запам’яталося?
Мабуть, це дитячі спогади, коли в часи заборони разом з бабцею відвідували різдвяні богослужіння. Це було відчуття якоїсь містерії. Треба було винаймати машину, просити, щоб нас завезли на богослужіння десь в далеке село чи навіть до Почаєва — туди, де були відкриті храми. Тоді якось по-особливому, трепетно готувалося до цього. Дитячі спогади тих святкових богослужінь в переповненому храмі людей Божих з пам’яті не зітреш.
Ви – духівник у Львівській духовній семінарії, допомагаєте у підготовці майбутніх священників. А що спонукало стати священником Вас?
Це не було спонтанним рішенням. Перед тим я пройшов певне випробування віри і лише після того наважився на цей крок. Спочатку я хотів піти навчатися у семінарію, бо мені не вистачало того знання, яке я отримував у недільній школі при церкві. Недільна школа у нас була гарна, але я хотів дізнатися більше і про Христа, і про християнство. Тому пішов навчатися до семінарії не з наміром стати священником, а щоб збільшити свої знання. І коли прийшов навчатися, то на ейфорії спершу навіть хотів прийняти монаший чин, але то був юнацький максималізм. Господь мене смирив, і Своїм ласкавим Провидінням визначив мій шлях так, що я одружився, а відтак висвятився на священника.
Де Ви навчалися?
В Луцьку, у Волинській духовні семінарії.
Дякую, отче, за розмову.
Спілкувався Андрій Толстой
Фото: о. Тарас Бецель
Також читайте: «Духовне очищення не відбувається знаскоку». О. Тарас Бецель про Різдвяний піст
Як ставитися християнам до дідуха? — думка львівських священників
Ялинка на зимові свята: непроста історія вічнозеленого дерева
Повязані записи
