Ялинка стала невіддільним атрибутом Різдвяних свят. Свого часу з нею були вимушені змиритися навіть войовничі атеїсти-більшовики. А в часи понтифікату Івана Павла ІІ зелена гостя з Півночі підкорила собі Ватикан, точніше – площу перед Собором Святого Петра в Римі.
З різдвяною ялинкою в Російській імперії час від часу була напруга: під час Першої світової війни її намагався заборонити цар Микола ІІ як німецький звичай, пізніше ялинку реабілітували більшовики, але за кілька років також від неї відмовились — вона нагадувала безбожникам про Різдво. Ба більше, в 1927 році ворогом диктатури пролетаріату став навіть міфічний Дід Мороз. Однак, попри колективізацію, індустріалізацію та атеїзацію душа прагнула свята, тож Сталін дозволив дітям втішатися не лише святкуванням Нового року (замість Різдва), але й повернув у 1936 році на свято ялинку і — Діда Мороза (замість Святого Миколая). За місяць до того вождь заявив: «Жить стало лучше, жить стало веселей, товарищи!» Святкування Нового року мало б цю тезу підтвердити. Снігурка долучилась до компанії лише в 1937-му, партія призначила її на посаду внучки.
Та лише після завершення Другої світової війни «новагодніє празднікі» у тому вигляді, як ми їх успадкували від СРСР, виросли з дитячих штанців і стали популярними поміж дорослих. Звісно, будь-яка релігійна різдвяна складова була усунена — залишились лише «утрєннікі», «падаркі», «новагодяняя йолка» і, звісно ж, «дєд мароз со снєгурочкай». Навіть християни, які продовжували святкувати Різдво Христове, почали асоціювати святково вбрану ялинку з новорічними святами.
Іншою ситуація була в Галичині та західному Поділлі, яке було приєднане до СРСР пізніше. Традиція ялинки в цих краях не переривалася, змінилися лише сенси — з різдвяних на новорічні. Вже з дитячого садочка новорічні ранки формували у дітей та їхніх батьків стійке сприйняття зимових свят, ялинки та подарунків як суто світської традиції. Різдво ж зберігало за собою право на святу вечерю в колі родини, на колядки та вертепи. Однак ялинку більшість мешканців заходу України все ж викидали, як правило, лише по завершенню всього циклу свят — хтось після 14 січня, хтось після 19-го, найстійкіші — після Стрітення.
«Росла собі ялиночка»
Взагалі традиція ставити ялинку на Різдво Христове народилась у Німеччині. Безумовно, що її коріння сягає дохристиянської язичницької епохи, коли в дереві бачили не лише дрова. Не забувайте, що й розповідь про перших людей ще до їхнього гріхопадіння також була пов’язана з деревами Раю. Природно, що Церква впродовж віків мала різне ставлення до вшанування ялинки в час зимових свят. Але коли забобони та ідолопоклонство перестали мати вплив на свідомість християн, це дерево стало всього лиш гарною та запашною традицією та символом вічного життя, яке приніс Христос людям. Чому вічного життя? Бо це дерево завжди зелене, а, отже, як ніяке інше, підкреслює магію зимових свят у хорошому сенсі цього слова.
Спочатку ялинку прикрашали різними плодами, зокрема яблуками. Пізніше прикраси ставали більш різноманітними. Християни вбачають у них символ дарів, які приніс Бог людям через Ісуса Христа. Водночас і сама ялинка є Божим творінням, яке дарує гарний настрій, особливо дітям в часи свят.
В Україні була (та і є) своя «ялинка» під назвою «Дідух» — це був сніп жита, що стояв на Різдво в кутку і символізував дух опікуна господарства та покровителя роду. Дідух вважається одним із найдавніших культів української різдвяної обрядовості. Звичайно цю традицію практикували не в кожній українській хаті, але вона знайшла своє відродження у наш час. І, до речі, думки представників християнського духовенства щодо дідуха розділилися — одні вбачають у ньому невинний народний звичай, інші — небезпеку відродження язичництва, через що демони можуть отримати доступ до християнських домівок, бо дух опікуна роду, який оселяється в дідуху – це доволі нетривіально. Хай там що, але і ялинка, і дідух мають дохристиянське коріння в культі зимових свят, тож, швидше за все, ключову роль у їхньому використанні відіграє свідомість людини, а не сіно чи деревина. До речі, щоб підкреслити атмосферу свята у Львові тепер ставлять і ялинку біля Оперного театру, і дідуха біля Гарнізонного храму, щоправда, в різні дні.
Багато хто здивується, коли дізнається, що встановлювати Різдвяну ялинку на ватиканській площі почали лише з 1982 року – цю традицію започаткував папа-слов’янин Іван Павло ІІ. І попри те, що першорядними питаннями теперішнього понтифікату, окрім одностатевих пар та мігрантів, є боротьба з так званим глобальним потеплінням — від ялинки у Ватикані ще не відмовились. Поляки також запозичили цю традицію від німців, і, попри свою нелюбов до західного сусіда, також не відмовилися від неї.
Останніми роками поширилася думка про те, що краще замінити живі дерева штучними. Це, мовляв, збереже екологію. Твердження більш ніж дискусійне, враховуючи те, що штучна ялинка може принести більше шкоди для навколишнього середовища, починаючи від процесу виробництва пластикової копії дерева і завершуючи її утилізацією. Разом з тим, більшість ялинок, які легально продаються, вирощують саме з цією метою, а частина з них у будь-якому випадку потрапить під санітарну вирубку. Браконьєрство, звісно, це погано, але проблема збереження навколишнього середовища через відмову від живої ялинки щонайменше значно перебільшена та штучна, як і сама ялинка «борців за екологію». Крайнощі – це завжди погано, до всього потрібно підходити зважено, не втрачаючи здоровий глузд та смак до життя. Зрештою, ялинка для людини, а не людина для ялинки.
У будь-якому разі, ставити ялинку чи ні – живу чи штучну – вирішує кожен особисто. Найважливіше зберегти дух Різдва — радісний, щедрий і доброзичливий. А для християн важливо не забувати, що будь-який атрибут свята покликаний лише допомогти створити атмосферу радості та миру, які принесло поміж людей доброї волі воплочення Божого Сина у Вифлеємі Юдейськім.
Підготував Андрій Паломник
Також читайте: Кутя на Різдво Христове: походження, символіка, використання
Коляда: язичницька богиня на службі у новонародженого Христа
Повязані записи
