28 серпня у східній традиції відзначаємо празник Успіння Пресвятої Богородиці. Разом з апостолами перебуваємо над тілом Божої Матері і дивуємося її переходу. Які богословські особливості свята, чи може смерть бути радісною, як молитися за наших померлих? Про це говоримо із отцем Павлом (Долішним), Чин святого Василія Великого, священиком храму св.ап. Андрія Первозваного УГКЦ, що у Львові
Отче, насамперед розкажіть про суть свята Успіння Пресвятої Богородиці?
Пречиста Діва Марія перейшла із тілом та душею до небесної Батьківщини. Ми не маємо ніяких історичних свідчень про це свято, навіть у Святому Письмі нічого не згадано. Але маємо передання апостолів, зокрема найдавніше записане передання, що говорить нам про смерть Пресвятої Богородиці, є у творі, який у Західній Церкві відомий як «Перехід Святої Марії», а на Сході той самий твір має назву «Святого Йоана Богослова слово на Успення Святої Богородиці». Автор цього твору невідомий. У цьому слові йдеться про те, що за три дні до успіння з’явився ангел Гавриїл, який сказав, що Богородиця буде забрана на небо. У цей час зійшлися всі апостоли. З передання знаємо, що Діва Марія просила, щоб її поховали там, де спочивають її батьки та Обручник Йосиф. Як завжди з апостолами не було апостола Томи. Коли він прийшов за кілька днів, хотів побачити тіло Божої Матері. Відкривши гріб, присутні побачили, що померлої нема. У цьому полягає суть празника – показати кожному, що ми тут не є завжди. Кожен із нас відійде до Вічності. Спочатку душею, а пізніше, під час другого приходу Христа з’єднається із тілом. Це свято застановляє нас готуватися до смерті, особливо приймати Святі Таїнства.
У східній традиції маємо успіння Богородиці, у західній – внебовзяття. Чому такі різні терміни?
У східній традиції є термін успіння, отож Мати Божа уснула, як кожен із нас ввечері лягає спати. Уснула без болю Натомість, у Західні традиції наголос ставиться на те, що Пречиста Діва Марія разом із тілом і душею була взята до Неба. На перший погляд, свято є доволі сумним, адже представляє нам похорон Богородиці. Але для нас, християн, це є радість, адже наша Небесна Мати уснула без болю і з тілом була взята до Неба.
Які літургійні особливості свята?
У нашій богослужбі на Успення відбивається уся традиція і віра Церки перших століть у її чудесне Успення і внебовзття з тілом і душею. «У молитвах невсипущу Богородицю і заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну».
Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо вона за нас заступається. «У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші». У першій стихирі на вечірній Церква закликає: «О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість».
Окрім того, у це свято, у храмах посвячують квіти, зілля. На згадку про цю подію в урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії після Служби Божої посвячують квіти та зілля.
Посвячення зілля не означає язичеського поклоніння зіллю –– це один із засобів освячення самої людини. Молитва благословення зілля і квітів на цей день передбачає використання цього зілля, квітів і плодів людьми та тваринами. У цій молитві священик просить Бога, щоб Він Своїм благословенням вчинив усе це цілющим та щоб воно також охороняло від недуг та всякого зла. Не люди проходять до храму заради зілля, а зілля посвячується у храмах заради людей.
Знаю, що у вашому храмі в особливий спосіб відбувається шанування Богородиці, зокрема ліворуч від тетраподу на стіні висить чудотворна ікона Страждаючої Богородиці. Чи можете про неї розказати більше?
Сама ікона походить із Жовківщини, із села Деревня. Як розповідав наш отець Антоній Масюк. Він був першим, хто почав говорити про цю ікону. У цьому селі жило набожне подружжя, яке довший час не могло мати дітей. Після численних молитов у подружжя у сорокарічному віці народилася дитина, проте без очей. Батьки знову п’ять років молилися перед чудотворною іконою. І ось хлопчик, слухаючи молитви, сказав, що він бачить Пресвяту Богородицю неймовірної краси. І сказавши це, батьки побачили, що у сина з’явились очі. Подружжя подарувало ікону Жовківському монастирю. Довший час ікона була запрестольною. Після розпису храму ікону забрали у монастирську каплицю. Ікона була тривалий час невідомою. Отець Антоній, з дозволу настоятелів, перевіз ікону до Львова. Довший час вона не була знаною, лише у 2001 році святим Папою Іваном Павлом ІІ ікона Страждаючої Матері Божої була коронована.
У нашому храмі є молодіжна організація «Містична троянда», якою опікувався о.Василь Зінько, пізнаше, о. Володимир Кусий. Назва організації, без сумніву, пов’язана із об’явленнями Пречистої Діви Марії – Містичної Троянди в Монтіхіарі-Фонтанелле – це містечко розташоване у північній Італії, в 20-ти кілометрах від м. Бресція. Організація займається проведенням різних тематичних вечорів, сценок. Загалом у перший четвер місяця у нашому храмі є нічні чування, на які збирається зазвичай дуже багато мирян. Друга субота місяця присвячена зустрічі «Апостольства доброї смерті». Тоді ж після Літургії на 9:30 служиться акафіст до Страждаючої Божої Матері. У травні у нашому храмі, як і в інших, є особливе пошанування Богородиці. А у місяці жовтні у нас в особливий спосіб є спільна вервиця.
Знову-таки, розглядаючи контекст успіння. Як нам навчитися по-християнськи розуміти смерть?
Без сумніву, смерть – це завжди біль і сльози, розпач. Але по-християнськи маємо розуміти, що людина відходить до кращого життя, до місця, де нема болю, зітхання, печалі. Смерть є невблаганною, бо забирає людей, яких любимо, але смерть була б трагедією, якби історія Ісуса Христа закінчилась у Велику П’ятницю враз з Його смертю. Однак ми знаємо, що після Великої П’ятниці була глибока тиша Великої Суботи, а по ній радісний ранок воскресіння. І від того моменту, від того пам’ятного ранку, ми, християни на смерть дивимося інакше. Христос кинув світло на смерть надав їй іншого значення. Бо зі смертю людини є тісно пов’язане її воскресіння. Христос переміг смерть. Вона не є кінцем, а лише переходом до Вічності.
Вам як священику доводилось спілкуватись з людьми перед смертю. Які це були відчуття?
Я вже майже рік служу у храмі св.ап. Андрія у Львові. До того перебував у Києві, у храмі св. Василія Великого. Тоді доводилося часто бувати у реанімації. Коли молода людина потрапляє у реанімацію, без сумніву, єдина надія на Бога. Чимало людей мислить собі, що коли священик приходить до хворого зі Святими Тайнами чи Оливопомазанням, то вже настає кінець. Проте ці Таїнства Церква пропонує нам задля оздоровлення, особливо про це сказано після ІІ Ватиканського Собору. Часом траплялось, що після Сповіді, Соборування хворі одужували. Коли я як священик приходжу до хворого, який на межі життя і смерті, завжди говорю про те, що Бог любить цю особу і чекає на неї. І що Вічність – це набагато краще, ніж земне життя, бо там нема болю і печалі. Мета нашого земного життя – бути з Богом, воз’єднатися з Ним, якщо можливо, там після смерті поставити Йому запитання. Наш один старший отець казав, що не треба боятися ями, бо вона чекає кожного. Важливо розуміти, що гріб – це брама до зустрічі з Богом. Маємо брати приклад з Богородиці, яка не боялася смерті. Адже через свій перехід вона могла зустрітись із своїм Сином, а нашим Господом. Часто по-людськи ми боїмося смерті, бо не знаємо, що на нас чекає там. Але через Святе Письмо, об’явлення, ми розуміємо, що у Небі не є зле.
Богородиця відійшла до Неба, але ми не молимося після успіння ні на 9-ий, ні на 40-ий день так, як за своїми рідними чи знайомими…
У 1952 році Папа Пій XII проголосив догму про Внебовзяття або Успіння Богородиці. Власне, у цьому документі сказано, що Богородиця перейшла до Неба з тілом і душею, тобто не померла як звичайна людина, але як свята. Ми молимось за наших рідних на 9-ий і 40-ий день, бо вони перебувають у процесі визначення, куди потрапити – у рай чи пекло. У Католицькій Церкві на таку душу чекають чистилища, у Православ’ї – митарства. Упродовж чистилищ чи митарств душа покутує кари за проступки, вчинені впродовж земного життя. Маємо розуміти, що померлі не можуть самі собі допомогти, їм потрібна наша молитва, особливо Літургія, яку жертвуємо, приступаючи до Сповіді і Євхаристії. Є різні практики молитви за померлих, зокрема є практика 30 Служб Божих, яку ще називають григоріанкою, оскільки її ввів Папа Григорій І, коли впродовж 30-ти днів є служиться Літургія за померлу особу. Цікава історія встановлення Богослужіння. Служби Божі григоріанські мають зв’язок з подією, котра трапилась святому Григорієві коли він був ще настоятелем монастиря в Римі. Після смерті одного з монахів, якого звали Юстус, знайдено в його келії 3 золоті монети, а це було порушенням уставу. Св. Григорій, щоб очистити співбрата з гріха поручив священикові відправляти 30 Служб Божих щоденно – кожного дня по одній. Після 30 днів монах Юстус зявився брату Копізію мовлячи: що є звільнений від усякої кари. Брат Копізій нічого не знав про Служби Божі що відправлялись і коли відкрив братам сон усі зрозуміли що це трапилось по 30 Службах Божих. Монаша братія сприйняла це як знак від Бога, що Служби Божі дали такий результат. Під впливом авторитету св. Григорія – папи звичай відправлення 30 Служб Божих швидко розповсюдився в Римі, а в Європі від VIII ст., спочатку в монастирях, відтак і в інших Церквах. Треба зазначити, що коли йдеться про григоріанки, то не має жодної офіційної доктрини Церкви в тій справі. Це є результат побожного звичаю і виконання загальної повинності – молитви за померлих. Тому Григоріанка є Службою Божою лише за душу однієї, померлої особи на протязі 30 днів без можливості перерви, є вона проханням скерованим до Бога, щоб Він звільнив душу від наслідків гріха. Є ще одна цікава історія про цю практику служити 30 Літургій. Одна жінка пожертвувала на Літургію за свого батька. Священик молився впродовж 30-ти днів. Кожного дня на Літургію приходив один і той же чоловік. Коли після завершення Літургій священик побачив фото померлого батька жінки, то сказав, що саме його бачив на молитві щодня. Також розповідав історію отець-василіанин Матей Шипітка. Якось до нього прийшла жінка у чорному і попросила посповідати її чоловіка. Чоловік був невіруючим. І ось жінка на аркуші написала адресу священикові. Коли отець завітав до цього чоловіка, сказавши, що його дружина просила посповідати, то чоловік був вражений, оскільки його дружина вже десять років, як померла. Але священик побачив фото і сказав, що саме ця жінка приходила до нього, написала на картці адресу дому. Чоловік був настільки вражений, що посповідався і увірував у Бога.
Отож своїми молитвами ми пришвидшуємо зустріч померлих з Богом, хоча у Вічності нема часового виміру, та все ж ми ніби наближаємо цю зустріч. Також варто молитися до них і просити про допомогу. Бо між нами і Небом – міцний зв’язок.
Отче, говоримо, що Успіння – не сумне, а веселе свято. Як відчути цю християнську радість від переходу Богородиці?
Ми не повинні сумувати, бо Богородиця перебуває з нами. Маємо численні об’явлення, знаковими є Люрд і Фатіма. Відбуваються чудотворні зцілення за посередництвом Богородиці. Отож успіння Богоматері – це завершення її земного життя, але не припинення у перебуванні з нами. Божа Матір є завжди тою, яка підтримує нас і відстоює перед своїм Сином. Мені подобається біблійний уривок про Кану Галилейську. Саме на прохання Божої Матері Ісус чинить перше чудо, перетворюючи воду у вино. Богоматір є тою Матір’ю, яка тримає нас завжди за руку, не зважаючи на падіння і проступки.
Спілкувалася Юліана Лавриш
Фото – із Фейсбук-сторінки отця Павла (Долішного)
Повязані записи
