А ми продовжуємо знайомити вас із «Спільнотою випускників Української освітньої платформи». Сьогодні ділимося розмовою зі священником, який служить на Бродівщині. Отець Ярослав Царик – настоятель храму Воздвиження Чесного і Животворящого хреста.
Слава Ісусу Христу! Отче Ярославе, дякуємо, що погодилася на розмову, поділіться, будь ласка, Вашим особистим досвідом навчання на програмах Української освітньої платформи. Що тут для Вас є найціннішим?
Мені завжди надзвичайно цінно і приємно говорити про навчання. Важливо розуміти, що закінчивши семінарію, священник не перестає навчатися. Я служу з 16 травня 1991 року, у цей день відбулося моє священниче рукоположення з рук Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського в храмі Преображення Господнього у Львові. Впродовж цих років я завжди вчився. Серед цієї «Спільноти випускників Української освітньої платформи», тобто серед усіх священників і мирян, які тут навчаються я є найстаршим. Але мій запал вчитися є в моєму молодечому характері до сих пір, що є дуже важливим для мого серця. І Бог напевно так дав, що в мене не пропадає ентузіазм бути у церкві активним у її служінні. Я дякую Богу за цю харизму, зокрема за те, що Він мене штовхає вперед. Бо Святий Дух – це життя, рух. Тому ініціативи на нашій парафії йдуть від самого священника. Такі проєкти мають успіх на будь-якій парафії, де священник є модератором. Інколи люди не встигають за нами (жартує, -ред.). Значно гірше, коли є парафії, де люди хочуть щось робити, а священник буває своєрідним «штопором». Проте в нашій парафії священники є ініціаторами і мають різні харизми: соціальні, молодіжні й інші для служіння.
Які проєкти Вам вдалося реалізувати завдяки навчанню на програмах Української освітньої платформи?
Наша співпраця з Українською освітньою платформою розпочалася вже давно. Першим кроком був проєкт «Старший брат». Броди – це військове містечко, коли розпочалася війна було збитих чотири наших вертольоти. Сім’ї залишилися без годувальників, бо під час цього загинули вертолітники. Тому ми вирішили через проєкт підтримати цих дітей. Кожна дитина отримала волонтера. Насамперед волонтером для кожного була хресна мама, пізніше студенти педагогічного коледжу. У такий спосіб ми мали кошти на їхнє дозвілля, на подорожі, одяг і продукти. Також ми намагалися перебувати з дітьми, щоб матері мали змогу йти на роботу. Це був душе успішний проект, який тривав кілька років. Потім ми почали переформатовати проєкт, закцентували увагу на підтримці самих матерів. Разом з цим ми проходимо різні формації, навчання куди нас запрошують. Навчання проходжу не лише я, а також і наші працівники «Карітасу».
Маємо гарний проект «Добрий сусід». Він спрямований на бідні сім’ї, яким допомагаємо з ремонтними роботами. У цей проєкт вагомий внесок вклали бродівські підприємці матеріальними засобами чи коштами.
Також при нашій парафії діє благодійна організація «Карітас-Броди». Це інституція Церкви покликана до соціального служіння. Саме благодійна організація «Карітас», як парафіяльна організація робить дуже багато для служіння потребуючим людям на рівні цілого міста. Ми виявляємо потребу в певних категоріях людей, наприклад шукаємо важких дітей, батьки яких працюють за кордоном, а їм потрібна допомога. Такі діти зазвичай мають проблеми з навчанням й іншого роду труднощі. Ми багато років працювали з цими дітьми в категорії дітей трудових мігрантів, зараз працюємо зі соціально важкими дітьми. Другий напрям нашої діяльності пов’язаний з дітьми з інвалідністю (до 18 років). Наше служіння також оформлене у проєкті однієї німецької організації, де задіяні психологи, соціальні працівники. Третя категорія людей з якими ми працюємо дуже цікава – це жертви нацизму і більшовизму від німецького фонду «Пам’ять і справедливість». Ми вже вдруге виграємо цей проєкт. В основному ми готуємо людей, які були вивезені до Німеччини, вони вважають себе відповідальними за жертв, які були вивезені і потерпали від цього насильства, чи діти, які там народилися. Ось такі соціальні проекти діють при нашій парафії.
Що Вас найбільше надихає у навчанні?
Мене особливо надихає тут спостерігати за тим, як інші священники навчаться. Така є формація у праці, якій передує навчання, яке для нас є фундаментальною основою. Це рух вперед.
Отче, щиро дякую, що поділилися досвідом. На завершення що б ви побажали священникам, які ще думають чи варто йти навчатися?
Кожен священник має свою життєву дорогу. Відповідно кожен повинен займатися своєю справою, бо має свою особисту певну формацію і в цьому розвиватися. У моєму розумінні священник повинен працювати відповідно до харизми свого серця. Успіх є тоді, коли людина може з впевненістю сказати: «Люблю! Вмію! Хочу!» Будь-яка діяльність через примус, особливо навчання, буде важко вдаватися. Таким чином через запалені серця тих, хто хоче, творяться прекрасні проєкти.
Щиро дякую за розмову! Успіхів Вам і Божої підтримки у реалізації всіх запланованих проектів!
Дякую!
Розмовляла Христина Потерейко
Повязані записи
