Папа Франциск у своїй колонці для the New York Times розповів, які уроки має засвоїти людство під час пандемії.
Це есе — адаптація нової книги Папи Римського Франциска «Давайте мріяти: шлях до кращого майбутнього», написаної разом з Остіном Івері.
1) Краще прожити більш коротке життя, служачи іншим, ніж довше — опираючись цьому заклику.
В останні місяці я чимало думаю про допомогу людям. В умовах ізоляції я часто молився за тих, хто всіма засобами намагався врятувати життя. Багато медсестер, лікарів та доглядальниць заплатили цю ціну любові. Її заплатили як священики, так і релігійні, і звичайні люди, чиїм покликанням було служіння. Ми відповідаємо на їх любов, сумуючи про них і вшановуючи їх.
Це святі, які живуть по сусідству, які пробудили щось важливе в наших серцях. (…) Це антитіла до вірусу байдужості. Вони нагадують нам, що наше життя — це дар, і ми ростемо, віддаючи себе і розчиняючись в служінні, а не зберігаючи себе.
2) Зараз момент, коли можемо переосмислити свої пріоритети.
Це момент, щоб помріяти про щось, переосмислити наші пріоритети — що ми цінуємо, чого ми хочемо, чого ми шукаємо — і взяти на себе зобов’язання щодня діяти відповідно до того, про що мріяли.
3)Якщо ми хочемо вийти з цієї кризи менш егоїстичним, ніж увійшли в неї, ми повинні дозволити собі торкнутися чужого болю.
Погляньте на себе зараз: ми надягаємо маски, щоб захистити себе та інших від невидимого вірусу. Але як щодо всіх цих невидимих вірусів, від яких нам потрібно захистити себе? Як ми будемо боротися з прихованими пандеміями цього світу, пандеміями голоду, насильства і зміни клімату?
4)Бог просить нас наважитися створити щось нове.
Ми не можемо повернутися до помилкових гарантій політичної та економічної систем, які існували до кризи. Нам потрібна економіка, яка дає доступ всім до основних життєвих потреб: землі, житла і праці. Нам потрібна політика, яка може інтегрувати і вести діалог з бідними, ізольованими і вразливими, даючи людям право голосу при прийнятті рішень, що впливають на їхнє життя. Нам потрібно сповільнитися, підбити підсумки і розробити більш ефективні способи спільного життя на Землі. (…)
5) Пандемія нагадала нам, що ніхто не рятується поодинці.
Нас пов’язує між собою те, що зазвичай називають солідарністю. Солідарність — це більше, ніж акти щедрості, якими б важливими вони не були. Це заклик прийняти реальність, яка полягає в тому, що ми пов’язані узами взаємності. На цьому міцному фундаменті ми можемо побудувати краще, інше людське майбутнє.
