Почаївська Ікона Божої Матері – одна з найшанованіших у християнському світі православна святиня. Її історія, як і традиції вшанування, є одною з найяскравіших сторінок духовного буття українського народу. Давній невеликий образ написаний на липовій дошці згідно з візантійською іконографічною традицією. Крізь століття Богородиця з Дитям у правій руці вислуховує молитви вірних. На клеймах ікони зображені пророк Ілля, мученик Мина, первомученик архідиякон Стефан, преподобний Авраамій, а в нижньому ряді – святі жінки – Параскева, Катерина та Ірина.
Українська історія образу сягає XVI ст., коли 1559 р. грецький митрополит Неофіт, зупинившись у маєтку шляхтянки Анни Гойської у Вірлі (Орлі), з благословенням залишив їй ікону, привезену з Константинополя. За припущенням деяких дослідників, зокрема й історика Почаївської Лаври ХІХ ст. священика Андрія Хойнацького, ієрарх міг бути південнослов’янського походження. На це може вказувати й присутність в іконографії образу св. Мини, донині особливо вшановуваного у Болгарській Православній Церкві. Саме з історією роду Гойських пов’язана й докладніше документована історія Свято-Успенської Почаївської обителі ранньомодерного періоду. Анна походила зі шляхетського роду Козинських – її дід Гринько 1494 р. займав посаду Луцького хорунжого, а батько – Тихон, згаданий у джерелах як Овруцький державець. Чоловік Анни – Василь Гойський, був луцьким земським суддею. 1527 р. польський король Сигізмунд І Старий видав крем’янецькому старості Якову Монтовтовичу грамоту із забороною збору податків та втручання до справ почаївських землевласників – Василя і Анни Гойських. Після смерті чоловіка 1557 р. Анна залишилася самотньою (дітей у них не було) заможною власницею Почаєва, Орлі, Козина, Савчиць. Маєток шляхтянки був у Вірлі – саме там вперше Пресвята Богородиця чудесно явилася у Своєму образі.
Образ, який подорожній ієрарх залишив з вдячністю за прихисток та пожертви, шляхтянка розмістила у замковій каплиці. Слуги, що працювали у маєтку, швидко звернули увагу на дивне світло, що виходило від образу. Навіть після того, як її про це повідомили, Гойська не звертала уваги, аж поки особисто не побачила дивовижне сяйво від ікони та не переконалася у благодатних зціленнях, що відбувалися за ревною молитвою до Богородиці. Особистим досвідом переживання великого чуда для Анни Гойської стало прозріння її рідного брата Филипа Козинського, що народився незрячим. Після такого чуда шляхтянка не відважилася надалі зберігати святиню приватно та 1597 р. ініціювала урочисте перенесення її на Почаївську гору під опіку ченцям. Урочистості очолив запрошений єпископ – за припущенням митрополита Іларіона (Огієнка), автора нарису історії Почаївської Лаври, це міг бути патріарший екзарх, львівський єпископ Гедеон (Балабан). У листопаді цього ж року Гойська здійснила фундацію монастиря, передавши йому у власність землі, кошти та прибутки. На місці будинку благочестивої Анни Гойської, де вперше було з’явлене чудо образу Пресвятої Богородиці, нині триває неперервна молитва – там у Вірлі засновано монастир св. Юрія Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Від того часу, за церковними переданнями, записаними у монастирських хроніках та авторських тлумаченнях, зокрема ігумена Іоаникія (Галятовського), чудеса та зцілення у монастирі за молитвою перед образом, стали відбуватися часто. Так, за свідченням Іоаникія, 1607 р. під час нападу татар загинув один чернець, що перебував на молитві – обезголовлений він взяв в руки голову та поклав перед іконою, після чого упокоївся (таке ж передання існує про загибель одного з ченців під час турецької облоги 1675 р.). Гучною була й справа белзького каштеляна Анджея Фірлея, який, успадкувавши майно Гойської після її смерті 1617 чи 1620 р., пограбував монастир і забрав ікону до свого маєтку. У 1641 р. під час гучних святкувань у маєтку Фірлеїв, протестантів за віровизнанням, дружина Анджея вчинила наругу над церковною утваррю та православними літургійними шатами, після чого несподівано жінкою опанував злий дух. За свідченням біографа св. Іова Почаївського монаха Досифея, зцілення Фірлеєвої стало можливим лише після повернення чудотворної ікони монастиреві. У 1661 р. зцілення від важкої хвороби за молитовною обітницею перед образом засвідчив шляхтич Іван Лобос. За молитвою ігумена монастиря перед образом 1664 р. від багаторічного сильного головного болю, “від якого очі вилазили наверх, що не міг нічого бачити”, був зцілений Давид Гайдук – слуга шляхтичів Хойнацьких. Цього ж року був зцілений син шляхтича Івана Жабокрицького Симеон. За сотні років чудесної молитовної опіки Пресвятої Богородиці у Почаєві були зафіксовані десятки й сотні зцілень.
У 1674 р., коли татари мали напасти на Почаївський монастир, чудотворна ікона “плакала” упродовж чотирьох тижнів, і упродовж цього часу багато людей приходили до неї поклонитися величі Божої сили. Оспівана у піснях та збережена у переказах і донині вражає історія чудесного заступництва Пресвятої Богородиці під час турецько-татарської облоги монастиря у 1675 р., коли за молитвою перед Її образом, стала захистом вірних від ворожої навали.
Щось чудесне було і в наверненні графа Миколая Потоцького, про жорстокість та неврівноваженість якого ходили легенди – на багато років саме він став патроном та фундатором святої обителі, свідченням чого є величний Свято-Успенський собор. У 1773 р. саме завдяки його зусиллям відбулася урочиста коронація Почаївської ікони Божої Матері. На той час монастир був унійним, і така традиція Католицької церкви відображала найвище вшанування святині. Згодом ікона була оздоблена новою ризою (1866 р.), прикрашеною дорогоцінним камінням.
Упродовж всієї багатостолітньої історії Почаївська ікона була особливо шанованою на галицьких землях. Так, не випадково уже в записах ігумена Іоаникія, який сам певний час служив у Львові і видавав тут свої книги, знайшли відображення приклади прощ та зцілень з галицьких теренів. Незважаючи на конфесійні та політичні зміни – у XVIII ст. монастир перейшов в унію і був василіанським, після 1831 р. – знову православним, до включення до складу Російської Церкви зберігав українські традиції, згодом перетворився на осередок російського націонал-шовінізму, образ Пресвятої Богородиці був шанований всіма українцями з усіх частин колись розділеної держави. Упродовж ХІХ – першої третини ХХ ст. окрім православних вірних багато греко-католиків здійснювали численні прощі до Почаївської гори, поклоняючись перед іконою. Молитва перед образом укріплювала віру багатьох подвижників новітнього часу, серед них і св. Амфілохія Почаївського, який короткий час також перебував у Львові, і за благословенням до якого зверталося багато галичан. Тільки сьогодні, через багато років після його упокоєння та прославлення у лику святих, ми довідуємося про те, що за молитвою Пресвятої Богородиці, старець опікувався і тілесним та духовним життям борців за незалежність України. Не випадково й сьогодні у львівських храмах образ Пресвятої Богородиці Почаївської вшановується та нагадує своїм промінням про перше чудесне явлення, що відбулося понад чотириста років тому.
Читайте також: У Брюховичах урочисто вшановують ікону Почаївської Богородиці
Пресвятая Богородице, спаси нас!
Василь Кметь
Повязані записи
