Безперечно, кожна людина має свій неповторний життєвий шлях. Особливо це, мабуть, стосується святих, які важкою працею та претяжкими випробуваннями здобували свою віру, духовність, аби наблизитися до Бога – джерела святості. Не винятком є Ксенія Римлянка, пам’ять якої Східна Церква вшановує 6 лютого. І не дарма, адже її життя – це історія про звичайну дівчину, яка проти волі батьків, проміняла матеріальні блага і шлюб на опіку жіночого монастиря та висвячення дияконеси… Оскільки спасти свою душу – була головна мета її життя.
Історія життя
Народилась Ксенія у V столітті в Римі, в сім’ї сенатора, і при народженні отримала ім’я Євсенія. Ще з дитинства вона перебувала в любові до Ісуса. А з віком зрозуміла, що хоче віддати своє життя Йому. Її батьки про це нічого не знали, а донька не розповідала, бо знала, що не приймуть її вибору. Коли Євсенія підросла, батьки знайшли їй нареченого і почали готуватись до весілля. Тоді дівчина наважилась роздати все своє багатство потребуючим і однієї ночі, разом зі своїми двома служницями, покинути рідний дім.
«Будь з нами, Сину Божий, і покажи нам путь цю, якою підемо, бо задля Твоєї любови покидаємо дім і все з ним і хочемо більше подорожувати і прескорбно жити, Тебе бажаючи і Тебе шукаючи”. Так, виходячи з дому, помолилися зі сльозами і йшли, плачучи і радіючи. Говорила в дорозі свята Євсевія з рабинями своїми: “Ви відтепер будете сестрами і панями моїми, і я для вас буду працювати всі дні життя мого. Тільки, пані мої, знехтуймо всім задля Бога і нічого на землі не шукаймо, лише врятуймо душі наші, втікаймо від суєтних житейських шкідливих для душі турбот, повірмо ж Господеві, Який сказав: “Якщо хто покине батька, чи матір, чи дім, чи маєток задля Мене, сторицею прийме і життя вічне унаслідує”. Так, сестри мої, спасемо душі наші” (Йдеться у «Житії святих» Димитрія Туптала (Ростовського)).
Дорога їх тривала довго і була нелегкою. Все це Євсенія робила для того, щоб заплутати свої сліди, знаючи, що батьки шукатимуть її. Так прибули вони на острів Коа, де поселились в невеличкому домі на окраїні поселення. Тоді Євсенія і змінила своє ім’я на Ксенію, що означає «подорожня»:
“Прошу вас, задля Господа, сестри мої, бережімо таємницю нашу, не сповіщаймо нікому ж про батьківщину нашу і наміри, чому з дому вийшли і як називаємося, щоб за ім’ям моїм, як же називаюся, і за батьківщиною, звідки вийшли, шукаючи, не знайшли мене батьки мої. Заклинаю-бо вас Богом, щоб усе це зберегли ви до кінця життя мого і нікому ж нічого не казали, що було чи траплялося з нами. Якщо ж хтось спитає вас ім’я моє, скажіть, що називаюся Ксенія, що означає подорожня. Це-бо, як же бачите, подорожую, залишивши дім і батьків задля Бога. І відтепер ані ви не кличте мене Євсевією, але Ксенією, бо не маю тут града для перебування, але подорожую в житті цьому з вами разом, про майбутнє турбуючися” . Коли це свята до дівчат своїх сказала, вони обіцяли все наказане пильнувати, і відтепер кликали святу невісту Христову замість Євсевії — Ксенія (Йдеться у «Житії святих» Димитрія Туптала (Ростовського)).
Як і хотіли, жінки своє життя присвятили молитві і ділам на славу Божу, та нелегко давалось їм це. Тому почали просити в Бога послати того, хто б міг їм допомогти.
В цей час на острів Коа прибув отець Павло, ігумен монастиря св. Андрія в карійському місті Миласі, який і став духовним провідником трьох молодих жінок. З острова Коа вони подались до Миласі, де Ксенія придбала невеликий будинок і переобладнала його на монастир, який почали називати Коа. З часом до Ксенії почали приєднуватись й інші дівиці, які хотіли провадити чернечий спосіб життя.
Після смерті єпископа Миласі, його наступником став ігумен Павло. Тоді він висвятив Ксенію на дияконесу, й вона допомагала в церкві і опікувалась жінками.
Та служила на землі Богові св. Ксенія недовго. Відчула, коли повинна була постати перед Творцем, скликала сестер, щоб попрощатися. Залишившись у церкві сама, довго стояла перед розп’яттям і перебувала у молитві з Богом. Та ось засяяло ясне світло і з храму донісся приємний запах. Коли сестри увійшли всередину, то побачили дияконесу на землі мертвою. Тоді над церквою з’явився блискучий хрест у сяючому вінку. Це бачили жителі міста, єпископ Павло, та не знали, що трапилось.
Під час поховання св. Ксенії, цей вінок з хрестом супроводжували гріб аж до місця, де поховали святу. Незабаром померли і її служниці, які вірно служили Господу. Їх поховали біля святої Ксенії. Одна з них, відчуваючи свій кінець, розкрила тайну Ксенії, яка покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем.
Тлумачення імені
Як вже зазначалося ім’я Ксенія (від слова “ксенос”) із грецької означає чужинка, гостя, мандрівниця, іноземка, гостинна, гостинність. Зокрема у Древній Греції Ксенією називалися уїдливі двовірші, якими господарі будинку жартома зустрічали гостей. Від цього ж кореня давньогрецька назва Чорного моря – Понт Евксінський (море Гостинне). За іншою версією, ім’я Ксенія – це розмовна форма імені Поліксенія (грец. – дуже гостинна). Суперечлива вібрація цього імені включається експресивним початком (різким і розсипчастим Ксе-) і розчиняється в пасивному закінчення (витікають і розслабляючому -ня).
Українська розмовна форма імені Ксенія – це Оксана. Хоча в Росії вважають імена Оксана і Ксенія абсолютно різними (подекуди в Україні також). За століття використання ім’я Оксана виділилося в самостійне і стало відоме далеко за межами України. У нашій країні воно також поширене повсюдно, але великою популярністю не користується.
Редакція сайту «Духовна велич Львова» вітає усіх іменинниць зі святом та бажає любові, Божого благословення, турботу ангелів та усіх святих! І звісно ж здійснення усіх мрій! Хай життя видатної святої Ксенії Римлянки надихає Вас на нові звершення!
Оксана Войтко
Використані матеріали: theology.in.ua, kyrios.org.ua, dreambook.in.ua,
mysecret.kiev.ua
Повязані записи
