Попри російську агресію «Українська православна церква» (Московського патріархату) досі не зробила жодних конкретних кроків щодо виходу з підпорядкування Московській патріархії. Ба, більше, риторика її очільника митрополита Онуфрія (Березовського) щодо війни стала дещо іншою, аніж відразу після вторгнення. Разом з тим поодинокі голоси священників цієї церкви, які вимагали проголошення автокефалії УПЦ (МП), залишились досі не почутими їхніми ієрархами.
Перестали поминати московського патріарха
Найбільш радикальними кроками частини духовенства УПЦ (МП) в перші дні війни стало:
- рішення припинити молитовно поминати за богослужінням московського патріарха Кирила (Гундяєва);
- звернення митрополита Онуфрія (Березовського) до вірних та до громадян України від 24 лютого 2022 року;
- звернення священників і дияконів, зокрема Львівської єпархії УПЦ (МП), з ініціативою щодо проголошення автокефалії від Московського патріархату;
- поодинокий перехід парафій УПЦ (МП) в Православну церкву України.
На цьому «радикалізм» в лавах УПЦ (МП) закінчився і розпочався повзучий, але очевидний реванш промосковського спрямування. І це попри те, що масштаби агресії Росії проти України зростають щогодини: від бомб, ракет та куль росіян гине чимало людей, більшість з яких належать до УПЦ (МП). Окрім того, безжально руйнується інфраструктура міст, мільйони людей, знову ж таки, здебільшого вірних цієї церкви, стали біженцями, або залишились без засобів для існування. Щодня надходить інформація про руйнування храмів знову ж таки УПЦ (МП). Але на порядку денному цієї церкви досі не стоїть розгляд питання про незалежність від Москви. Можна припускати, що вищезгадані проукраїнські кроки у цій церкві були позірними та викликані страхом і бажанням зберегтись від гніву українського народу.
За два тижні риторика змінилась
Порівняймо хоча б два звернення очільника УПЦ (МП) митрополита Онуфрія (Березовського) від 24 лютого і 10 березня цього року. Якщо у зверненні, яке було заявлено ним в день початку війни є висловлена доволі чітка проукраїнська та антипутінська позиція, то за два тижні головний меседж Онуфрія (Березовського) набирає інший відтінок. Читаючи перші рядки цього послання, складається відчуття, що повертаєшся в роки війни на Донбасі, коли УПЦ (МП) фактично стояла на позиціях, що в Україні триває лише громадянський конфлікт, а їхня церква об’єднує всіх. Таким чином вони виправдовували взаємодію свого духовенства з державними злочинцями, російськими найманцями та окупантами. Показово, що якраз існування терористичних утворень «ДНР» і «ЛНР» стало виправданням для нової агресії Москви в Україні.
Далі, митрополит Онуфрій наголошує, що саме їхня церква має 1000-літню історію існування і залишається єдиною зі своїм народом. Отже, меседж чіткий, хоча і закамуфльований – про жодну автокефалію чи тим більше приєднання до ПЦУ мова не йде. А, отже, вірність Кремлю і надалі для них понад усе. Яке саме «усе» вони добре знають, бо в цьому ж зверненні описують страждання українського народу через російське вторгнення.
Богослiв’я для українців: насильник і жертва однаково винні
У цьому ж зверненні від 10 березня митрополит Онуфрій пише, що «війна – це найбільш страшний гріх… Тому нема виправдання тим, хто починає війни». І хоча кілька рядків вище в УПЦ (МП) визнають неспростовне, а саме, що війська Російської Федерації напали на нашу країну, все ж богословські роздуми про гріх війни звучить надто загально. І схоже, що таке бачення для УПЦ (МП) не дивина, бо ще за день до звернення Онуфрія, 9 березня, на Фейсбук-сторінці Львівської єпархії УПЦ (МП) з’явилася цитата митрополита Лімасольського Афанасія з Кіпру. Згідно з його богослів’ям, під час війни «не потрібно розмірковувати, хто правий, а хто не правий». «Бо у вогні війни всі перебувають поза справедливістю. І ті, хто воюють, і ті, проти кого воюють. Тому що війна за визначенням є тяжким гріхом. Тому що війну Господь не благословляє». Позиція кіпріота збіглась з позицію УПЦ (МП) на Львівщині. Висновок з цих слів зробити не складно: і московит-окупант, і український воїн захисник – під важким гріхом. А хто винен у цій війні взагалі неважливо.
Для Росії війна не гріх
Цікаво, що патріарх Кирил (Гундяєв), який є «Гаспадіном і Отцом» УПЦ (МП), такої риторики у себе в Росії не дотримується. Його позиція інакша – війна Росії проти України виправдана і про відповідальність за тяжкий гріх війни для путінської армії не може бути й мови. Його позицію підсилюють оракули РПЦ в Ютубі: священники Андрій Ткачов та Артемій Владіміров та інші. У своїх проповідях вони переступають не лише межі християнської моралі, але й вдаються до найгірших зразків путінської пропаганди, брехні та українофобії.
Яким буде наступний крок московської церкви в Україні?
Відповідь на це питання залежить від того, як розгортатимуться події. Напрямок, який обрали в УПЦ (МП) може свідчити, що розривати з Москвою ця церква не хоче навіть позірно. Не можна виключати, що така позиція може свідчити про сподівання очільників УПЦ (МП) на прихід «асвабадітєлєй». Разом з тим надії простого духовенства отримати в такий спосіб від українського народу «індульгенцію» за приналежність до «церкви окупанта» також не справджуються. Їхні ієрархи їх не почули, ними готові жертвувати, а вони схоже і не проти. Бо ж навіщо їм чекати на рішення Онуфрія чи ще когось, разом з громадою вони можуть залишити контрольовану ФСБ структуру самотужки.
А як інакше поєднати радикальні антипутінські та антигундяєвські заяви від священників УПЦ (МП) з їхньою подальшою відданістю Московській патріархії, яка ще з часів Сталіна є слухняним інструментом в руках правителів Кремля та втілює ідею великодержавного російського шовінізму. ПЦУ отримала Томос, більше не є розкольницькою церквою, тож нема жодних окрім політичних причин, аби залишатись у підданстві Москви. Однак схоже, що позиція УПЦ (МП) визначена – вони з Москвою.
Позиція України щодо московської церкви в Україні
Через складну ситуацію в країні центральна влада поки що офіційно не торкається питання УПЦ (МП). Можливо у Києві не до кінця усвідомлюють про важливість відриву цієї церкви від Москви, або ж влада не хоче зайвого загострення в тилу, і сподівається, що внаслідок поразки Росії, це питання вирішиться мирно і саме собою.
Разом з тим ініціативу подекуди беруть на себе органи місцевого самоврядування, які чітко заявляють про несприйняття на території своїх громад структури підпорядкованої державі-агресору.
Прості ж українці поводять себе як правило стримано. З однієї сторони, наш народ є напрочуд толерантний, а з іншого – на порядку денному є багато інших критично важливих питань. Хай там як, але уявити в Україні після війни існування церкви підконтрольної Кремлю неможливо. Та все вказує на те, що в керівництві УПЦ (МП) так само як і в Кремлі недооцінюють готовність українського народу захищати себе від окупації будь-якого виду.
Андрій Сольський
Блог є відображенням позиції автора. Редакція сайту не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повязані записи
