28 серпня Церква відзначає свято Успіння Пресвятої Богородиці. На більшість Богородичних свят читається євангельський уривок про Марту і Марію, сестер Лазаря. Чому читається саме цей уривок? Чому Марія не допомагала Марті клопотатися по дому в останній прихід Ісуса Христа, а сиділа саме в Його ногах? Що означає вислів «сидіти в ногах»? Що означають слова Ісуса Христа: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно»? На ці запитання відповідає сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Дорогі брати і сестри! На більшість Богородичних свят читається євангельський уривок про Марту і Марію, сестер Лазаря. І ми ж розуміємо, що йдеться не про ту Марію. Чому на Богородичні свята, про які немає згадки безпосередньо у Євангелії, читається уривок про Марту і Марію? Йдеться про дім, в якому любив бувати Ісус. Там Його радо чекали і старалися прийняти якнайкраще. Так і цього разу, але була певна відмінність. Цей прихід Ісуса був не такий, як завжди. Насправді, це був Його останній прихід. Очевидно, що зустріч Ісуса потребувала інакшої підготовки. Марта була заклопотана, бажаючи якнайбільше догодити улюбленому Учителеві. «Марта ж клопоталась усякою прислугою» (Лк.10, 40). Натомість, потрібно було одного. Під цим можна зрозуміти і страву, якою потрібно було прийняти гостя, але це не час для розкішного бенкету. Тут мусить бути тільки саме потрібне, саме необхідне, щоб не відвертати уваги від головного, – спілкування з Ісусом. Адже Він прийшов, щоб попрощатися. Марія, відчуваючи цей момент, не помагала Марті. Марія, сівши в ногах Господа, слухала Його слова. До речі, вислів «сидіти в ногах» – це непросто вислів, який вказує на якесь захоплення особою. «Сидіти в ногах» – це вислів, який вказує на те, щоб стати учнем. В давнину було так, що вчитель сидів на узвишші, а у нього при ногах сиділи його учні, які слухали. Вони не конспектували, не записували, тому що серце мало стати отим колодязем, який мав увібрати в себе кожну краплину Божого Слова.
І ось Марія стала ученицею. І, мабуть, це обурило Марту, бо Марія робить те, що не пасує. Бо бути учнем міг бути тільки чоловік. Місце жінки – це кухня, господарка і не більше того. А Марія, немовби, перейшла ці невидимі межі, невидимі червоні лінії. Зрештою, Марта хотіла, щоб було якнайкраще, але чому її ніхто не розуміє. Чому Марія не допомагає їй? І тоді Ісус з лагідним докором каже: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно» (Лк.10, 41-42). Чи засуджує Ісус те, що Марта хоче зробити? Далеко ні. Кожен проявляє свою любов так, як вміє. Кожен хоче зробити якнайкраще тоді, коли любить. Біда в тому, що в кожного є своє уявлення про те, як це найкраще зробити. І, на жаль, дуже часто у своїй любові ми є, немовби, глухими і сліпими. Адже може бути зайвим те, що нам здається якнайкращим. І тому в любові дуже важливо вміти відчувати, важливо вміти чути одне одного, як, власне, це зробила Марія. Ісус говорить про те, що потрібно тільки одне, тобто те, що, власне і обрала Марія. Чому ми цей уривок читаємо на Богородичні свята? А тому, що Пречиста Діва Марія є першою ученицею. Вона є тією, яка в собі поєднує служіння Марти і слухання Марії, яка пильно зберігала це Слово у серці. Найкращий прояв нашої набожності до Пресвятої Богородиці – це наслідувати Її в її чеснотах. Це наслідувати Її в чеснотах служіння і слухання. Вона перша учениця. Вона – наша Мати. Тож просімо у Неї цього служіння і слухання, бо одне неможливе без іншого».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
