Дорогі брати і сестри! Сьогодні маю намір розмірковувати разом з вами про те, чого найбільше уникає людина в житті – це терпіння. Терпіння бувають із трьох джерел. Перше – це ми самі, тобто наше тіло, наша душа. Друге – це навколишнє середовище, тобто наші рідні, близькі. Третє – допуск Бога. Отож, якщо ми маємо проблеми із здоров’ям свого тіла чи душі, то джерелом цього є ми самі. І, звісно, що якщо людина є цілковито здоровою, і не має ніяких проблем із здоров’ям, то наступним джерелом терпіння можуть бути ті, хто знаходиться поруч з нами. Це ті люди, які можуть завдавати нам різноманітних якихось неприємностей, скривджувати нас, обмовляти нас, говорити на нас щось недобре, робити діла, які можуть нам приносити терпіння. І, звісно, що третій вид терпіння полягає в тому, коли Господь допускає терпіння у наше життя, подібно до того, як це відбувалося у житті Іова, про що читаємо в Біблії.
Для чого потрібно терпіння? Що таке терпіння? Отже, терпіння – це здатність покірно і стійко переживати будь-які випробування. Тобто, що би не відбулося у нашому житті, ми маємо приймати це із покорою, без нарікання, без ремствування. І саме в терпеливості гартуються душі наші. На сторінках Священного Писання ми читаємо слова Господа про те, що хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний. Тут йдеться проте, що ми маємо пройти через якісь терпіння у цьому житті. І прикладом терпіння є сам Господь. Ми читаємо про те, що Господь щедрий, милостивий та довготерпеливий. Саме Господь найбільше вміє терпіти, найперше нас, людей, які дуже часто у своїх гріхах і беззаконнях далеко відходять від Бога. Але, не зважаючи на це, Бог нас терпить. Господь чекає, коли ми навернемося, перемінимося, станемо іншими. І, власне, це служить прикладом для нас, бо у своєму житті ми терпляче повинні зносити ті чи інші труднощі, які виникають на нашій життєвій мандрівці. Блаженними ми вважаємо тих, які витримали аж до кінця. Блаженними ми називаємо святих, які загинули по-мученицькому, які витримали аж до кінця. І зараз, коли вже 133 день триває війна, багато людей запитують про те, а скільки ми це будемо терпіти? Адже, справді, коли ми спостерігаємо за тим, що відбувається, а це і насилля, грабіж, вбивства невинних дітей, жінок, то в наших душах відбуваються переміни. У нашому житті відбувається переоцінка цінностей. Я, як священик, спостерігаю за тим, як впродовж цих 133 днів кожного дня у нашому храмі лунає молитва. І кожного дня присутня велика кількість людей. Серед них присутні люди, які раніше ніколи не відвідували храму Божого і не брали участі у спільному Богослужінні. Є багато людей, які покаялися, навернулися і зробили переоцінку цінностей.
Мені пригадується такий приклад з життя. Один священик розповідав мені про те, що на його парафії був чоловік, прикутий до ліжка, який лежав 35 років, але лежати він міг тільки на грудях, адже мав прострелене плече. А плече йому прострілив його рідний батько, коли йому було 15 років. Він був таким буйним юнаком, що батько в стані сп’яніння витягнув зброю і прострелив плече своєму сину. І ось цей син пройшов такі різні етапи терпіння. І в цьому терпінні гартувалася його душа. А відбувалося все далі наступним чином. Спочатку він надіявся на те, що йому стане краще, коли його прооперують, але краще не стало. Потім він проклинав свого батька, нарікав і ремствував на Бога, а ще через деякий час він хотів своє горе погасити горілкою, але це ще більше заводило в депресивний стан. У нього навіть виникала думка про самогубство. У нього завжди складалася думка, що ця ситуація, в якій він знаходиться, є безвихідною. Але одного дня благодать Божа торкнулася його серця, і він попросив своїх рідних, щоб вони привели до нього священика. Відбулася довготривала бесіда, а опісля була Сповідь, Покаяння і Причастя. І цей чоловік зовсім по-іншому почав дивитися на свої терпіння. Будучи немічним, він почав робити вервички і дарувати їх іншим. Він отримав велике задоволення від того, що може зробити навіть найменшу приємність комусь. І кожного разу, коли він комусь дарував вервичку, його очі світилися. Він радів з того, що комусь потрібний. Пройшовши за ці 35 років різні етапи цього терпіння, він досягнув такого ступеня розуміння того, чому Бог допускає терпіння в житті, що часто на пораду до нього приходили священики. Цей чоловік світився від радості того, що пізнав Бога, що з’єднався з Ним. І саме терпіння привело його до спасіння. І помирав він із посмішкою на обличчі. Так же само відбувається і у нашому житті. У ньому можуть бути різні випробування, різні терпіння, але ми маємо розуміти те, для чого Господь це допускає. Якщо ми будемо гідно виходити із цього терпіння, якщо на допомогу будемо призивати Бога, якщо з покорою будемо приймати ті чи інші моменти, в яких опинилися, тоді Бог миру і любові буде у нашому серці. Тоді ми досягнемо того, про що написано у Святому Писанні, що за блаженних вважають тих, які витерпіли аж до кінця.
прот. Миколай Гелетюк, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ (с. Коршів)
За матеріалами відеоблогу на платформі Youtube
Повязані записи
