Саме 24 грудня я б мала тішитись диву Різдва і колядувати зі своєю коліжанкою у сонячному Мадриді, прогулюватись вуличками моєї улюбленої Іспанії – де кожен день, маленьке свято, а особливо, коли цей день Різдво. Але мій літак скасували, і я цілісінький день їздила у порожніх трамваях, автобусах та метро. У мене згорів фен, і за вікном безпощадно щось падало на голову, і це щось – не лапатий зворушливий сніг, а проливний холодний дощ. Ну все, думаю, моє Різдво загубилось, моє Різдво хтось вкрав, як у тому мультику про злосного зеленого Грінча.
Але Господь відкриває дари у тиші, у теплому мерехтінні свічок біля Його убогих, встелених сіном ясел, треба тільки більше Йому … довіряти!
Увечері я знайшла Його поміж усміхнених монахів- капуцинів й незнайомих баварців, які як ніколи тепло тиснули мені руку, й невпинно вітали з Різдвом, після святковоі Пастирки, колядували у темряві, освітленій свічками Heilege Nacht, і я зворушливо разом з ними – бо то було моє перше Різдво у Мюнхені, перша колядка німецькою мовою, яку я колядувала так само щиро як і нашу «Свята ніч..», тільки їхньою мовою…У церкві від святкової Різдвяної свічки, що горіла вогнем з місця народження Спасителя, я запалила свою крихітну й несла у долонях додому Вифлиємський вогонь миру, надії й невимовної радості.
В той вечір я скуштувала смачний маленький штолєн, що поміщався у мою долоню, з родзинками й іншими смаколками, який спекла моя коліжанка, тішилась цілий вечір у приємному товаристві – щойно народженого Бога і давно народжених ближніх.
25 грудня, Різдво, і я цілий день слухаю мелодію колядки «Свята ніч, тиха ніч» на своїй музичній скриньці, подарованій коліжанкою з Данії, і мугикаю собі під ніс, тішусь що можу заспівати її чотирма мовами, які мені дуже подобаються, читаю побажання на Різдвяних листівках із минулих років, й дописую побажання на листівках для вірних Коптської православної церкви Александрії, моїх друзів, що мешкають у Єгипті, і знаю, що Ангели принесуть їм мою листівку дуже вчасно – на ще одне Різдво, яке я вже буду святкувати у Львові, 7 січня.
Але справжнє Різдво стається всередині нас незалежно від дати, десь на дні серця у кожного з нас – де є Ісус, люди з якими нам затишно у цьому світі, листівки й дарунки від приятелів ну і звичайно філіжаночка ранкового еспресо:)
Подумала сьогодні я, прокинувшись близько дванадцятої дня, й зваривши у джезві своє перше різдвяне еспресо з корицею, кардамоном й гвоздикою, додавши дрібку дива й натхнення.
Я думаю, що Різдво – це найперше про довіру. Бо немовлятко довіряє без обмежень – це єдиний спосіб його любові, довіряти своє життя Богові,батькам, і світові. Довіряти так невимушено, чисто і цілком. Довіряти- як дихати. Просто й природньо.
Якщо довіряти Богові як сьогодні новонароджений Ісус довіряє усім своїм єством, при тому будучи не лише Людиною, але й Богом, то Господь у нашому житті творитиме дива й даруватиме нам внутрішній мир, де тиша відриє нам Божі співи…
Я собі думала про це все, коли допивала першу філіжанку кави( а хто мене знає, то знає, що вранці я завжди п’ю два еспресо, бо хочу щоб і ліве і праве око відкрилось;) ), чистила мандаринки, й думала про довіру і про концепт lost&found, який є основною ідеєю моєї нової книги, адже всі ми трохи загублені й віднайдені, і ті всі перепетіі й динамічні процеси внутрішні й зовнішні відбуваються у кожного по-різному й в різний проміжок життєвого часу є дуже важливі для нас емоційно, адже кожен в глибині серці чекає, вірить і прагне, щоб хтось його знайшов, і більше ніколи не губив.Й ми собі звикли думати, що то ми такі мудрі шукаємо Бога, але насправді то Господь шукає нас і треба лиш дозволити Йому себе віднайти. Богові, який невпинно і лагідно шукає, який бачить нас зсередини, а не зверху, який сьогодні народився у яслах й вчиться як і ми, як немовля, вчиться долати страх й довіряти ….
Якщо довіряти Богові, то Він все полагодить, й вирішить у такий спосіб, як ручка пасує до блокнота, як сукня вишукано пасує до талії, як слово довершено римується з іншим у вірші, як пазл ідеально підходить до цілої картини, як серце віднаходить серце, а тістечко – філіжанку кави:)
І тоді разом з довірою приходить такий неймовірний внутрішній спокій, глибокий мир і зворушлива лагідність, й ти хочеш обіймати всіх навколо і без перестанку дякувати за все. В той момент я собі згадую одне коротке речення, що носить у формі тату поміж морських хвиль на своїй руці мій приятель і там пише : «Все так, як має бути» І ти собі думаєш, а й справді, так воно і є.
Та найголовніше, що Господь знайшов моє загублене Різдво і дарує себе мені в особливий спосіб, і я можу щедро поділитися радістю, дивами й обіймами, і словом – з Вами….
Христос Рождається! Славімо Його!
25 грудня 2019 A. D.
Мюнхен.
Щиро,
Іванка Захаревич
Автор світлин Галина Василиця.
Повязані записи
