На знаю, на якій ви стадії переживання цієї ситуації.
В мене агресії вже набагато менше. Стадія вичерпаності сил. Мабуть, вже не дуже маю чим нервуватися. І це нормально. Я пережила, як і всі ви, сто вагонів емоцій за 7 днів. Ресурси, які пішли на те, щоб їх усіх перетравити, я могла б за звичайних безпечних умов використовувати цілий рік. Мої емоційні м’язи всі у крепатурі. І дико болять.
І це нормально. Я молюся зараз зовсім по-іншому, ніж у мирний час. Я молюся прокляттями із псалмів. Бо Боже Слово має тексти на всякі життєві ситуації, навіть такі жахливі, як наша тепер. Я не можу нормально робити свою роботу, бо мої думки на війні.
Я прокидаюся без будильника (слава Богу, вже два дні не від сирени) і автоматично читаю 6 каналів новин у телеграмі. Мої емоції кам’яніють від нових втрат і руїн.
Я стою на Літургії і співаю її з такою силою, наче мій голос хоче вирватися з грудей і закричати на увесь храм/Львів/світ.
На сніданок, обід, вечерю я читаю новини. Поміж тим інколи пригадую, що в руках у мене виделка чи ложка.
Мене заспокоює те, що я знаю, що ще йде боротьба за мою країну і є успіхи. Менші, більші, але є.
Я не вмію назвати цей стан, бо в нього надто багато назв.
Я не відчуваю провини, що не роблю більше, бо більше робити ні фізично, ні психічно не можу.
Я тільки собі нагадую, що зло має свій кінець. І цього разу цей кінець буде написаний зброєю нашого народу.
Я маю тримати себе у такому стані, щоб могти допомогти оговтатися усім, кого зустріну після перемоги.
Я дуже хочу, щоб ми пережили ці дні, не зламавши свого ментального здоров’я занадто. Бо нам є що відбудовувати, починаючи від себе самих.
Я дуже сильно відчуваю, як близько Бог у ці дні. Чи молюся 5 хвилин, чи безперервно, Він тут. Обіймає, співчуває і ридає зі мною. Бо це Його діти зараз гинуть.
Це нормально – бути загубленим у ці дні.
Це нормально – відчувати лють, гнів, смуток, безсилля, страх, провину і всі ті емоції, які гудять у голові, як у вулику.
Обійміть самі себе і тих, хто поруч.
Давайте збережемо одне одного для нашого майбутнього.
***
Фото із фб-сторінки сестри Антонії
Джерело: фб-сторінка сестри Антонії Шелепило
Повязані записи
