Роздумуючи над подіями, що трапилися більш, як дві тисячі років тому, над земним життям Ісуса Христа, над Його великою жертвою заради спасіння світу, яку нічим не можна перевершити, ми все-таки не можемо до кінця усвідомити, наскільки жертовним та милосердним до нас є любляче Серце Христа. Воно перенесло стільки терпінь та випробувань, стільки болю й гіркоти, відчаю і ганьби, але не перестало любити нас, тих, котрі завдали Йому всіх цих страждань! Бо Ісусове Серце зіткане з великої доброти, з невичерпного Божого милосердя, з безмежної батьківської любові, яка долає усі перешкоди, розриваючи навіть смертельні окови. Христове Серце зажди чекає, завжди пробачає, завжди зігріває і любить завжди. Христос так само прагне, щоби й наші людські серця були подібними до Його Пресвятого Серця.
“Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце”( I Самуїл 16, 7). Ця коротка фраза містить у собі направду глибоку істину, яка стосується кожного з нас.
Відклавши на хвилю всі свої щоденні клопоти та турботи, які постійно маємо у житті, задумаймось над цими непростими словами. Прислухаймось до голосу свого серця, зазирнімо у власну душу, щоби вповні усвідомити, що ж там насправді відбувається?! Адже наше життя тепер настільки швидкоплинне й динамічне, що на такі роздуми майже не залишається часу. І раптом виявиться, що все є далеко не так, як ми собі уявляли!..
Однією з найбільших наших помилок є те, що ми у своєму житті найчастіше ставимо матеріальні речі вище за духовні. Ми завжди думаємо, як би краще й комфортніше влаштувати своє життя, нічим себе не обмежуючи, ні в чому собі не відмовляючи, і забуваємо про те, що Господь подарував нам безсмертну душу, яка, на відміну від нашого смертного тіла, ніколи не вмирає. Прагнучи різних матеріальних достатків, ми в той же час занедбуємо своє духовне життя, руйнуємо храм своєї душі.
Ми молимося, та найчастіше нещиро й неуважно, бездумно та з поспіхом промовляємо давно завчені слова молитви, навіть не уявляючи, як сильно ображаємо цим Ісуса, котрий заплатив таку високу ціну за наше спасіння! Згадаймо слова Христа: “Оцей народ устами Мене поважає, серце ж їхнє далеко від Мене!” (Мт. 15, 8).
Ми сумлінно щонеділі ходимо до церкви, слухаємо Службу Божу, але так до кінця й не усвідомлюємо, яка Пресвята Тайна звершується на ній, не відчуваємо присутності Самого Божого Сина, котрий у Пресвятій Євхаристії присутній на кожній Святій Літургії!
Ми слухаємо Слово Господнє, яке Він промовляє до нас зі Святої Євангелії, та, проте, не можемо, а інколи, може, й не хочемо зрозуміти й прийняти його. В такі хвилини наше серце подібне до кам’янистого ґрунту, з якого ніяке, навіть дуже добірне зерно не має можливості прорости й не може дати жодного, навіть найменшого плоду.
Часто ми піклуємося лише про наш зовнішній вигляд, забуваючи, що він є тільки зовнішньою оболонкою, адже, за словами українського філософа Григорія Савича Сковороди, справжній смак плоду пізнається не за шкаралупою, а за ядром. А тим справжнім та істинним ядром якраз і є наше серце. І, зрештою, виявляється, що гарні ми лише зовні, а всередині в нас панує темрява й порожнеча. Цим ми уподібнюємося до книжників та фарисеїв, котрим Христос говорив: “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти! Отак і ви: назовні здаєтеся людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня!” (Мт. 23, 27 – 28).
Якщо в цю мить порівняємо себе з красивою трояндою, то, звичайно ж, побачимо насамперед гарні пелюстки, які символізують нашу зовнішність. Проте з часом ці пелюстки в’януть, адже вони недовговічні, й тоді залишаються самі колючки, яких ми досі не помічали. Це ще раз доводить, що Богові не потрібні наші бездумні молитви та красиві слова. Господь не дивиться на наш зовнішній вигляд, Він дивиться насамперед на нашу душу й на наше серце. Яскравим свідченням цьому є старозавітний приклад, коли Господь вибрав на царя хлопця Давида, сина Єссея, котрий був ще зовсім дитиною й зовні був не такий гарний, як його брати. І коли пророк запитав у Бога, чому саме Давид, Господь відповів: “Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце” ( I Самуїл, 16, 7).
І ми так само часто звертаємо увагу на зовнішній вигляд людини, зневажаємо тих людей, котрі є бідні й знедолені, котрі не мають в житті того, що маємо ми, котрі страждають й терплять, сумують і плачуть. Проте ми навіть не можемо уявити собі, якими щирими та жертовними можуть бути їхні серця, адже людина, котра страждає, ніколи не буде черствою й нещирою, бо саме страждання наближають нас до Христа. Пам’ятаймо, що Господь завжди дивиться насамперед на наше серце. Він дуже хоче, щоб це серце було щирим і відкритим, люблячим і милосердним, добрим і лагідним, адже серце, в якому живе Христос, завжди спасенне. Йому ніколи не забракне любові й милосердя. Лише таке людське серце заслуговує Божого Царства!
Юлія Цар
Повязані записи
