Сьогодні Церква вшановує святу великомученицю Варвару. Що треба знати про неї?

Свята великомучениця Варвара

Пам’ять святої великомучениці Варвари, а з нею і святої Юліанії Православна Церква звершує 17 грудня (4 грудня за старим стилем). Обидві діви постраждали за віру Христову в Іліополі Фінікійському біля 306 року.

Свята Варвара була єдиною донькою знатного і багатого язичника Діоскора, який після смерті своєї дружини зосередив всю свою любов на ній, оберігав і жалів її. Діва Варвара була дуже красивою, і тому батько ховав її від спокусливого ока, побудувавши високий стовп, а на стовпі влаштувавши кімнати. В них він закрив свою доньку. Зовсім молода діва бачила в цих кімнатах із трьох вікон тільки небо і землю. Вона могла день і ніч спостерігати красу природи на самоті. Свята Варвара поступово стала сумніватися в тому, що цей прекрасний світ могли створити язичницькі боги. Її розум і серце тягнулися до пізнання істинного Бога, Творця всього видимого і невидимого. Її серце не прагнуло нічого земного. Не любила вона ні золота, ні дорогоцінного каміння, ні вишуканого вбрання.

Свята Варвара ніколи не думала і про шлюб. Та коли вона досягнула свого повноліття, її батько Діоскор став пропонувати їй всіляких багатих і знатних чоловіків, для вибору свого нареченого. Ціломудренна ж діва відповіла рішуче «ні» своєму батькові. Діоскор надіявся, що вона з часом змінить таку вперту рішучість і відправився в далеку подорож, повелівши обслузі дати святій Варварі повну свободу ходити туди, куди їй захочеться, і чинити все, що їй забажається.

За промислом Божим свята Варвара подружилась з дівами-християнками і отримала перші знання про істинного Бога Христа Спасителя. Незабаром від пресвітера вона отримала таємно хрещення і стала християнкою. Цей самий пресвітер навчив її істин християнського вчення, як поклонятися справжньому Богові та настановив правил христянського життя. Мудра діва, з’єднавшись з Христом Богом, вирішила назавжди належати тільки Йому і оголосила духовно-таємні заручини небесному Жениху.

Незабаром повернувся батько святої діви і, взнавши про такі рішення своєї доньки, запалав до неї великою ненавистю і злобою. Схопивши меч, він у гніві хотів знищити свою доньку, але та урятувалась втечею, сховавшись в кам’яній печері, що розтулилась перед нею і закрилась чудесним чином з Божого повеління. Батько святої Варвари всіма силами та засобами намагався повернути свою доньку до старої язичницької віри, але та, будучи схопленою і нещадно мученою, не зріклася свого небесного Жениха. Озлоблений батько велів застосувати до неї всі види знущань. Святу Варвару, за повелінням ігемона Мартіана, били сухими жилами, допоки земля не зачервоніла від її крові, а потім її, вже напівмертвою, кинули до в’язниці. Прийшовши до тями, свята великомучениця молилася Богові, але не про визволення від мук, а про зміцнення себе ще на більші муки за Христа.

Опівночі з’явився святій діві Христос Бог і укріпляв її, і зціляв її рани. Після такого утішення свята Варвара з невимовною радістю пішла ще на більші страждання. Її повісили на дереві, стругали тіло залізними кігтями, а потім обпалювали вогнем її ребра, відрізали груди і били молотом по голові. Все перетерпіла свята діва. Злоба не перемогла, і знемогли всі тортури перед терпінням великомучениці. Жорстокосердний батько сам підніс меч над головою своєї доньки і утяв її голову.

Перед своєю мученицькою кончиною свята Варвара молилась Господу за всякого, хто буде шанувати її пам’ять, «щоб не наблизилась до кожної людини хвороба раптова і смерть несподівана щоб не забрала з цього світу». Угледівши таку глибоку віру і мученицьку кончину святої інша, діва Юліанія пішла слідом за Варварою і була страчена.

В IV ст. мощі святої великомучениці було перенесено до Константинополя, де на її честь збудовано величний храм. 1108 року мощі святої великомучениці Варвари принесено до Києва грецькою царівною Варварою, донькою Візантійського імператора Олексія Комнина. Вона стала дружиною київського князя Святополка-Михаїла (1093-1113), який і заклав Свято-Михайлівський Золотоверхий собор у 1108 р., де знайшла притулок святиня. Мощі святої великомучениці зціляли не тільки православний київський люд. Сотні тисяч паломників, що йшли до Києва з усіх країн, вважали за честь спершу відвідати Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир і вклонитися мощам святої великомучениці, яка оберігала їх в паломницькій подорожі від напастей та наглої несподіваної смерті.

Весь християнський світ шанує святу великомученицю. Її мощі в середині XVII ст. бачив у Києві подорожуючий Антіохійський патріарх Макарій із своїм сином архідияконом Павлом Алепським. Ігумен Золотоверхої обителі Феодосій Софонович описав 17 чудес від мощів святої Варвари за роки його правління обителлю. У XVIII ст. свята Варвара чудесно оберігала монастир від згубної пошесті, що окутувала весь Київ, в лиху годину її мощі обносили навколо монастиря. Всі люди були безмежно вдячні святій великомучениці за благодать зцілень.

На утримання її мощів у другій половині ХVII ст. жертвував срібну раку великий український гетьман Іван Мазепа. Після закриття монастиря і зруйнування собору 1937 року, мощі святої великомучениці знаходились в Андріївській церкві, а згодом були перенесені до Володимирського собору, де й спочивають понині.

Щовівторка о 8 годині ранку читається акафіст святій Варварі, складений ще на початку XVIII ст. Київським митрополитом Іоасафом Кроковським.

Зазвичай свята великомучениця зображається на іконах стоячою на мечі, потоптавши це знаряддя тортур. У відродженому Свято-Михайлівському монастирі бічний вівтар святої великомучениці розписаний цілим рядом із зображенням житія і тортур всечесної діви. На одній із настінних композицій святу Варвару зображено із архістратигом Михаїлом І внизу цікавий напис: «Аз Михаїл вишняго престола служитель, нетлінних мощей святия Варвари боронитель, чтущих мя і Варвару от нужд сохраняю в Златоверхом храмі в Києві пребиваю».

Без сумніву, шанування святої великомучениці справляло свій особливий вплив і на віруючий православний народ Києва та всієї Центральної України. В багатьох оселях і до тепер можна зустріти поряд із шанованими іконами обов’язково образ святої великомучениці Варвари.

З днем пам’яті св. Варвари пов’язано дуже багато і народних релігійних вірувань та прикмет, які хоч і Церквою не можуть бути визнані за прописні істини, але з іншого боку відображають всю глибину почуттів і великої шани до покровительки православного українського народу. Так, переважно жінки в цей день нічого не робили: «не прали, ні білили, ні глину місили». Але в цей день можна було вишивати, і дівчата, беручись до вишивання, хрестились і приказували: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». День святої Варвари – поворот на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».

Джерело: фб-сторінка Митрополита Димитрія (Рудюка).