Яким був насправді отець Піо? Скільки годин він сповідав? Які чудеса творив цей один з найвідоміших святих XX століття? На ці та інші питання відповідає свідок його життя — о. Марчіано Морра OFMCap. З цим відомим капуцином, автором багатьох книг і телепрограм про життя отця Піо, в Сан-Джованні-Ротондо розмовляв Кшиштоф Тадей, журналіст TVP.
Кшиштоф Тадей: Яким був отець Піо? Що характеризувало його в щоденному житті?
О. Марчіано Морра OFMCap: Треба розрізняти поведінку отця Піо, коли він сповідав і служив Месу в церкві, від тієї, коли він перебував у самому монастирі. У церкві він був проникнутий таємницею місця поклоніння. Але іноді він також кричав.
Кричав?
Так було, коли він бачив фанатизм людей, наприклад, коли виходив із ризниці і йшов углиб церкви, щоб сповідати. Церква завжди була заповнена людьми. Отець Піо мусив пройти через середину нави, і це було єдине місце, де з ним могли поговорити жінки. Тоді всі вставали зі своїх місць — одні хотіли торкнутися його, інші — щось сказати, про щось запитати. Деякі штовхалися, і виникала метушня. Отець Піо кричав: «Це язичництво! Ви язичники!».
Саме так. Церква — не базар.
Ісус взяв батіг і вигнав торговців із храму. Так само робив і отець Піо, який захищав Божих прав у цьому місці. Але деякі люди казали: «І це такий святий!? Що це за святий, що так кричить!?». Вони вважали таку поведінку неприпустимою.
А як поводився отець Піо в монастирі?
Бували часи, коли він хворів і тоді дуже страждав у своїй келії. А коли був здоровий, то га щодень його вирізняли посмішка, радість і гарний настрій. Коли отці розмовляли про щось за столом, він вставляв якийсь жарт і раптом усі ставали радісними. Це було просто чудово! Одним жартом чи реченням він міг розрядити атмосферу. А подивіться, як це відбувається в сучасних сім’ях. Там часто ніхто не сміється, ніхто пожартує. Всі нервують і кудись гоняться… Отець Піо своїм прикладом показував, що потрібно дбати про гарний настрій. При цьому він мав проблеми і багато страждав, та не втрачав радості.
Чи бачили Ви якесь конкретне чудо, яке сталося завдяки Отцю Піо?
Так, звичайно. Я розповім про чудо, яке сталося з моїм батьком. Це було в 1953 році, коли я ще не був священиком. Я вивчав теологію і як зазвичай, щороку, разом з ішими кліриками приїхав до Сан-Джованні-Ротондо. Ми проводили тут літо і допомагали в монастирі.
Тоді я добре познайомився з отцем Піо. Я побачив, що він дуже добрий, привітний чоловік. Я був також вражений його глибокою духовністю. У цей час я отримав листа з дому, що мого хворого батька, Джузеппе, виписали з лікарні і що лікарі не дають йому жодної надії на життя. Я був сумний і дуже переживав. Пішов до настоятеля монастиря. Запитав, чи можу привезти вмираючого батька, щоб він зустрівся з отцем Піо. Настоятель погодився.
Коли тато приїхав, ми пішли на обід. Пам’ятаю, що коли виходили з трапезної, звідти також виходили отець Піо, настоятель і, можливо, ще двоє-троє інших отців. Я сказав отцю Піо: «Це мій хворий батько. Лікарі в шпиталі сказали, що для нього вже немає жодної надії». Отець Піо подивився на тата. Через хвилину він лівою рукою схопив його за лацкан піджака, а правою почав товкти кулаком по грудях.
Бив по грудях?
Ага, саме так. Через хвилину він заявив: «Хто сказав, що ти хворий? Ти здоровий! Все гаразд». І продовжував бити батька. Всі почали сміятися, а отець Піо сказав: «До побачення» і пішов. У підсумку батько не помер, а прожив ще 15 років! Одного разу я запитав тата, як йому запам’яталася ця зустріч. Він відповів: «Отець Піо дійсно бив мене. Він не вдавав. Але я одужав!». Ми обоє знали, що боляче було не тільки моєму татові, але й отцю Піо, який мав стигмати на руках, і щоразу, коли до когось торкався, надзвичайно страждав.
Яку розмову з отцем Піо Ви запам’ятали особливо?
Не було стандартних розмов. Кожна була іншою, спонтанною. Так було, коли ми гуляли по саду під час відпочинку, коли ми були на терасі або розмовляли за столом. Ми розмовляли про все — наприклад, про політику, про спорт.
Отець Піо цікавився спортом?
Іноді до Сан-Джованні-Ротондо приїжджали відомі велосипедисти або футбольні команди, наприклад, «Ювентус». Тоді ми згадували про це під час наших зустрічей. Одного разу, наприклад, мав приїхати «Мілан», і хтось із отців, що був уболівальником цієї команди, хотів, аби отець Піо прийняв їх. Але він не дуже цього хотів. Він наголошував, що пов’язаний із «Фоджою» (професійний італійський футбольний клуб з однойменного міста, ДВЛ).
Тобто футбольною командою, яка грала в сусідньому місті з такою ж назвою…
«Фоджа» – це команда, за яку ми завжди вболівали! Тоді вона грала в Серії А, і «Мілан» приїхав, щоб зіграти з нею матч. За столом ми задали Отцю Піо питання: «Хто виграє? Мілан чи Фоджа?». Він відповів: «Всі виграють. Виграють ці дві команди!». Ніхто з нас не зрозумів, що він мав на увазі. Але що сталося? Матч виграла «Фоджа», а «Мілан» переміг у загальному заліку і став чемпіоном Італії. Отець Піо виявився правий!
Чи мав отець Піо якісь недоліки? Можливо, як і багато з нас, монахів, він був трохи буркотливим? (сміх) Одного разу він сказав, що якщо брати не нарікають трохи, то вони не справжні монахи!
Якщо в якійсь ситуації виявлялося те, що можна назвати вадою, він відразу реагував. До отця Піо надходили тисячі листів. Їх приносили в мішках до монастиря. Отець Піо особисто читав лише кілька з них, а ми, тобто п’ять, а іноді й вісім отців, читали їх від його імені. Після прочитання ми готували відповіді. Якщо була якась особлива справа, ми йшли до отця Піо і питали, що відповісти. Коли відповіді були готові, кореспонденція потрапляла до отця Піо, і він її благословляв. Тільки після цього листи відправлялися. Одного вечора отець Піо повернувся до своєї келії дуже втомленим. Його супроводжував отець Пеллегріно.
У цей час прийшов молодий чернець — отець Джан Баттіста. Він мав у руці якийсь лист і почав розповідати про нього. Отець Піо відповів: «Я втомлений і не хочу нікому відповідати» . Отець Джан також був втомлений і роздратований. Він відповів тим самим тоном щось на кшталт: «Лист адресований Отцю, і якщо Отець не хоче, то нехай не відповідає!». Залишив лист і пішов. Отець Піо засмутився.
Через хвилину він попросив отця Пеллегріно: «Іди, поклич отця Жана». Минуло трохи часу, і вони обоє з’явилися. Отець Піо, побачивши отця Джана, сказав: «Я зробив недобре і прошу в тебе вибачення». Такий він був. Коли траплялося щось недоречне, він одразу реагував. Хоча в цій ситуації… Адже він був набагато старший, і можна було б задуматися, хто перед ким мав би вибачатись.
Чи всі ченці були в захваті від отця Піо, коли він був живий?
Бувало по-різному. Отці пройшли певну еволюцію у ставленні до отця Піо. У перші роки вони завжди його захищали. Однак у 1955-68 роках деякі з них дещо дистанціювалися від нього. Чому? До Сан-Джованні-Ротондо приїхав о. Карло Маккарі.
Візитатор (інспектор). Він мав розслідувати чутки та наклепи, пов’язані з отцем Піо.
Коли він приїхав, у деяких виникли сумніви. Почали піддавати сумніву святість отця Піо. Але наприкінці цього розслідування і після його завершення ті, хто висловлював критичні думки, відмовилися від своїх свідчень. Вони заперечили те, що сказали раніше.
Скільки годин на день сповідав Отець Піо?
Коли він був молодим, то сповідав навіть 16 годин! А пізніше, вже в похилому віці, близько 10 годин. Коли він виходив із сповідальниці, був дуже виснажений. Однак жінки, що стояли навколо, не давали йому спокою — постійно щось говорили, про щось запитували, хотіли до нього доторкнутися. Він реагував спонтанно: «Залиште мене в спокої!». Це було наслідком величезної втоми. Сповідь протягом 16 годин?! Так довго! Адже це дуже важко!
Чи сповідалися Ви у Отця Піо?
Так, але зі цією сповіддю бувало по-різному. Після війни, ще до того, як ми з колегами з семінарії пішли до новіціату, ми приїхали до Сан-Джованні-Ротондо. Нам було по 15 років. Ми провели чудові два тижні. Одного дня наш настоятель попросив отця Піо висповідати нас. Але отець Піо відповів: «Ні». У наступні дні він також коротко відповідав: «Ні». Врешті-решт отця Піо запитали, чому він не хоче сповідати нас. Він відповів: «Але ж це діти! Які гріхи вони могли скоїти?! Я сповідаю людей, які приїжджають з відусіль і є великими грішниками».
Пізніше, коли я сповідався у отця Піо, це було справді величезне переживання. Наприкінці сповіді священик, даючи відпущення гріхів, каже: «І я відпускаю тобі гріхи в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Я бачив, що Отець Піо, даючи розрішення, страждав. Він піднімав тремтячу руку і дуже повільно вимовляв слова: «І я відпускаю тобі гріхи в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». Тоді я бачив його страждання. Виглядало так, ніби він брав на себе покуту за наші гріхи.
Слід додати, що отець Піо вставав дуже рано. Коли я хотів сповідатися у нього, то йшов до сповідальниці вже о третій годині ночі. Він сидів і молився. Він вставав на годину раніше. Пам’ятаймо, що з ранку до вечора він був зайнятий сповіддю, відправою Служби Божої. У своїй келії він перебував недовго, може 15-20 хвилин. Він повертався ввечері і був дуже втомлений.
Чи правда, що якщо люди забували про свої гріхи під час сповіді, або не хотіли про них говорити, то отець Піо нагадував їм про них? Чи так було, наприклад, коли Ви у нього сповідалися?
Часто траплялося, що хтось не каявся в якомусь гріху, і отець Піо відсилав його зі сповідальниці. «Іди собі!» — говорив він. Одного разу з’явився Джованні ді Прато. Він був відомим грішником: любив азартні ігри і багатьох жінок. У нього була фірма, яка перебувала на межі банкрутства. Він хотів, щоб отець Піо помолився за його фірму, бо він був переконаний, що тоді бізнес не прогорить. Він прийшов до сповідальниці, але отець Піо сказав: «Іди геть!». Той не поступався: «Я мушу посповідатися!». На що Отець Піо відповів: «Або ти підеш, або я». Він не відходив, тож Отець Піо встав і покинув сповідальницю.
Пізніше ситуація повторювалася. Він приїжджав, підходив до сповідальниці, а Отець Піо його проганяв. Чому так відбувалося? Отець Піо дивився в душу цього чоловіка і знав, що той не хоче змінювати своє життя, а приїхав тільки для того, щоб врятувати свою фірму. Але ж мета сповіді не в тому, щоб рятувати збанкрутілі фірми! Однак ці вигнання зі сповідальниці змусили цього чоловіка замислитися над своїм життям. Одного дня він сказав: «Ну, тепер Отець повинен нарешті висповідати мене!». Отець Піо подивився на нього і відповів: «Як я можу висповідати тебе, якщо ти навіть не ходиш у неділю до церкви?». «Добре, я буду ходити на недільні Меси», — відповів він і поїхав. Повернувся через два місяці і сказав, що жодного разу не пропустив недільної Служби Божої. Але отець Піо запитав: «О котрій годині ти був на Службі?». Виявилося, що з самого ранку. Отець Піо сказав: «Джованні, люди повинні бачити, що ти ходиш на Службу!». «О ні! Це для мене занадто, отче!», — відповів він. Але отець Піо не поступився.
Лише після повного навернення цього чоловіка отець Піо почав ставитися до нього інакше. Він міг навіть увійти до келії отця Піо, взяти його під руку і привести до церкви. Таким чином цей колишній грішник став однією з найдовірливіших осіб отця Піо.
Чи знаєте Ви інших людей, які навернулися під впливом розмов з отцем Піо?
О, так, було багато таких навернень. Деякі з них стосувалися відомих людей. Я розповім про Емануеля Брунатто.
Це — як писали деякі — найсуперечливіша постать в оточенні Отця Піо.
Можна сказати, що він був Распутіним наших часів. Походив із християнської родини. Його батько був великим шанувальником святого Джованні Боско. Його брати були в нормі, але він… Ну… Не можна було сказати про нього нічого хорошого. У підлітковому віці втік з дому, а потім він мав проблеми з поліцією багатьох країн…
У нього в кишені було аж п’ять паспортів, з якими він міг їздити по всьому світу. І цей чоловік, розшукуваний поліцією кількох країн, організував у Неаполі показ мод за участю місцевої влади та з дозволу короля Віктора Емануїла III! Неймовірно!
Колись він прочитав у газеті, що на півострові Ґарґано, в містечку Сан-Джованні-Ротондо, живе чернець, який має стигмати. Ця інформація його шокувала. Він вирішив приїхати сюди, щоб поговорити з отцем Піо. Їхав поїздом, але замість Фоджи вийшов у місті Сан-Северо. Там не було автобуса до Сан-Джованні-Ротондо, і йому довелося йти 27 км пішки. Коли він нарешті дістався до площі перед церквою, там не було ні душі. Це були часи, коли навколо отця Піо не було такого галасу, як пізніше. Емануель Брунатто увійшов до церкви і побачив отця Піо, який сповідав. Той також помітив його, підвів голову і проникливо подивився на прибульця. Він дивився так, ніби в одну мить побачив все його нутро; все, що він зробив поганого в житті.
Брунатто вийшов із церкви і почав плакати. Так почалося його навернення. Пізніше він орендував кімнату і спав на землі, щоб відбути покуту. Незабаром він захворів на пневмонію, і отець Піо запитав настоятеля монастиря, чи можна розмістити цього хворого чоловіка в одній з монастирських келій. Він отримав згоду, і так цей навернений грішник потрапив до монастиря.
Отець Піо став для нього опікуном і медбратом. Оскільки Емануель Брунатто добре знав французьку мову, настоятель запропонував йому стати викладачем у семінарії. Так і сталося, проте до Апостольської Столиці швидко дійшли чутки, що в монастирі мешкає злочинець. Через деякий час надійшов указ Святого Офіціуму, що його потрібно вигнати.
Що тоді зробив отець Піо? Він відправив Емануеля до свого рідного міста, до П”єтрельчіни, щоб той оселився в його рідному домі. Чому? Тому що він знав, що цей чоловік покаявся, навернувся і йому потрібно допомогти. Ось таким був отець Піо.
Джерело: opoka.org.pl
Також читайте: Джемма Гальгані. Свята зі стигмами, до якої молився о. Піо
Про Отця Піо, вервицю та вишивку розповів відомий польський боксер
Страшно сповідатися? Тримайся за руку, проведу
Повязані записи
