Останнім часом релігійне середовище Львова стає надійним плацдармом для міжконфесійного порозуміння, хоча інколи, як відголоски і рецидиви минулих проблем, час від часу і виринають неприємні ситуації.
Богу дякувати, давно минули часи, коли Львів і Львівщину регулярно стрясали релігійні конфлікти. Початок 90-х… Розвал Союзу, Легалізація УГКЦ, відродження УАПЦ, створення УПЦ КП, зміна Українського Екзархату РПЦ на «самостійну і незалежну в управлінні» УПЦ. Ці трансформації на релігійні карті України, як і будь-які суспільні перетворення такого масштабу, не могли пройти безболісно. Оскільки Церква є установою боголюдською, то безумовно постали питання суто матеріальні, конкретніше – питання того, яка ж із громад має володіти тим чи іншим храмом. Доходило до жахливих речей. Бійки, часто до крові, гнів, сварки, ненависть. Незгода в родинах, іноді найближчі роками не говорили між собою. І все це тільки тому, що той, кого любили і поважали ходить молитися до «москалів», «уніатів» чи «розкольників».
Апостол і Євангелист Йоан, цитуючи у своєму Євангелії Спасителя пише: «По тому пізнають, що ви мої учні, – що матимете любов між собою». А що було тоді? Християни, захищаючи «свою віру», чинили прямо протилежне тому, чого вчив Христос… Чому так було? Це питання у своїй інтронізаційній промові у 2001 році підняв Блаженніший Патріарх Любомир – Глава і Отець УГКЦ (2001-2011). Зокрема він говорив: «Чому є так? Чому зараз в Україні є не одна Церква, адже за Володимира вона була одна… Можливо тому, що любов багатьох охолола». Думаю саме ці слова нашого Великого і Мудрого старця мають стати лейтмотивом праці тих, хто прагне єдності. Зігрівати свої серця любов’ю, аби бачачи як ми даруємо і випромінюємо цю Любов, світ пізнавав у нас Христових учнів.
Повторюю, що від тих часів, Богу дякувати, багато змінилося. Предстоятелі Церков стали спілкуватися, інколи навіть співпрацювати. Зникло категоричне несприйняття, а то і ненависть до іншого. Була створена Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних Організацій. Як на мене, саме спільна діяльність лідерів українських релігійних організацій на благо нашого народу у ВРЦіРО зробила дуже багато у справі порозуміння Церков. Адже церковні мужі побачили, що на благо України вони таки можуть працювати спільно, до того ж, коли ця праця є спільною вона є значно ефективнішою.
Неодноразово робилися спроби поєднати роз’єднане українське православ’я, кілька разів створювалися відповідні комісії. Спроби були невдалими, проте найголовніше те, що відбувався рух до єднання. Про інклюзивну модель єдності у єдиній Київській Церкві, у сопричасті і з Римом, і з Константинополем, і з Москвою говорив тодішній Глава УГКЦ Блаженніший Любомир, проте теж не був почутим, але бажання і пошук можливості єдності був. Православні і католики перестали бачити один у одному єретиків і схизматиків, протестантські деномінації перестали називати сектантами.
Довгі роки пальму першості у екуменічному русі тримав Київ, оскільки є столицею, де і резидують більшість Предстоятелів. До того ж, доброю традицією часів Президента Ющенка була спільна молитва за Україну представників усіх конфесій, з нагоди державних свят. При попередній владі ця традиція припинилася, проте, як показав останній День Незалежності, вона відновлюється.
Іншими ключовими подіями, котрі прислужилися справі єдності, або бодай порозумінню Церков, стала Революція гідності, а особливо – війна на Сході. Коли тривала Революція гідності, священики різних конфесій стояли на Майдані пліч-о-пліч із народом, не ділячись за конфесійною ознакою. А в час війни капелани демонструють небувалу єдність, забувають про минулі суперечки і знову ж пліч-о-пліч, допомагаючи один одному, самовіддано служать духовними провідниками наших героїчних військових.
Проте, останнім часом, все активнішим у справі сприяння єдності і порозуміння як екуменічного, так і міжрелігійного – стає Львів. Зокрема, у травні 2013 року, при ЛМР був відкритий Центр «Лібертас», який власне покликаний стати майданчиком для діалогу. Центром було уже проведено дві конференції, які застановлялися над питаннями християнсько-мусульманського та християнсько-юдейського діалогу. Восени минулого року Біблійне товариство сприяння міжрелігійному та екуменічному діалогу «EFFATHA», яке діє при Львівській духовній Семінарії Святого Духа УГКЦ, виступило організатором першого у Львові Екуменічного футбольного турніру, в якому взяли участь команди УГКЦ, УПЦ, УПЦ КП та РКЦ. Також товариство організувало екуменічну конференцію. Її учасниками стали представники всіх зазначених конфесій.
Ці події стали «першими ластівками» у справі пошуку порозуміння і єдності між конфесіями у Львові. Адже до цього ситуація була не вельми втішною. Одні жили пам’яттю про рани завдані під час ліквідації і переслідувань впродовж довгих 45-ти років «радянщини», інші, котрих щойно вигнали із храмів, які вони отримали після злочинної «ліквідації» перших, мали рани хоч і не такі значно глибокі, проте ще свіжі. І в тих, і в тих рани боліли і не давали можливості шукати примирення. Пройшли роки, рани загоїлися, відбулися зазначені вище події. Діалог почався.
Суттєвим поштовхом, окрім вказаних подій, став також Львівський Майдан. Молитовний Майдан. Тут молилися і греко-католики, і римо-католики, і православні усіх конфесій.
Знаменні події у справі православно-католицького діалогу відбуваються у Львові досить часто. На запрошення ієрархів УГКЦ, на Літургіях з нагоди проголошення Львівської митрополії УГКЦ, та архиєрейської хіротонії владики Бориса (Ґудзяка) був присутнім митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП владика Димитрій. Нещодавно присутнім на Літургії у Соборі Юра, присвяченій відкриттю Патріаршого Синоду єпископів УГКЦ був єпископ Львівський і Галицький УПЦ Філарет. Віримо, що і такі візити продовжуватимуться, і запрошення будуть обопільними.
Неможливо не згадати у цьому контексті також нещодавнє спільне звернення владик до львів’ян з нагоди Дня Знань.
Справа єдності росте і розвивається. Віримо, що незважаючи на те, що інколи, деякі високі достойники видають недолугі і несвоєчасні заяви,так буде і надалі. Віримо, рано чи пізно прийдемо до єдності, або хоча б глибокого взаєморозуміння, коли по праву казатимемо, що по любові нашій пізнають у нас учнів Христових.
Володимир Мамчин
Повязані записи
