Сорок днів посту відходять неначе довгий поїзд, який їде у неосяжну далечінь сутінок торжественно-сумного горизонту. Довгі постові служби притягують своєю аскетичною романтикою і хоча б на хвилинку можна відчути себе богомольцем на одинці з Творцем світів і нашим Люблячим Батьком – Богом. Простота і водночас глибока, духовна насиченість богослужіння останнього тижня Великого посту заворожує очікуванням чогось великого і таємничого… чогось надзвичайного… Душа, неначе олень, який прямує до водопою, чекає чуда… чуда Воскресіння Христового. Часто до священиків приходять люди із запитаннями: «Як правильно приготуватися до Пасхи?», «Які обрядові страви обов’язково слід приготувати?» Відповідь на це запитання можна сказати однією фразою: «Щоб правильно приготуватися до Пасхи і зустріти її достойно потрібно, щоб Великдень став своїм особистим святом»!
Як зробити, щоб Пасха стала особистим днем? Насамперед потрібно пізнати, що це за свято, яка його історія і зміст. Саме свято називається різними словами – Воскресіння, Великдень, Пасха.
Назву Воскресіння цей день отримав від головної події, яка сталася близько 2 000 років тому – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Він заради нас і нашого спасіння зійшов з неба, втілився від Пресвятої Діви Марії і став людиною. В Апостольському Символі віри про це говориться так: «Вірую… І в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, нашого Господа, зачатого від Святого Духа, народженого від Діви Марії; Котрий страждав за Понтія Пилата», а за смерть і воскресіння: «Був розп’ятий, помер і був похований, зійшов у пекло, третього дня воскрес із мертвих, вознісся на Небеса, і сидить праворуч Бога Отця Всемогутнього, звідки Він прийде судити живих і мертвих».
Великдень – великий, величний і значущий день. День визволення всього світу від гріха, прокляття і смерті. День, – коли люди не бояться тілесної кончини, і коли знаряддя страти – хрест Христовий – стає Знаряддям спасіння і визволення.
Слово Пасха (з єврейської „песах” – проходити повз) походить від назви старозавітного свята, що святкували юдеї в пам’ять про звільнення від єгипетського рабства. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Господь іменується ще Агнцем (Ягням) Божим, Агнцем Пасхальним, Новою Пасхою. Слід також пам’ятати, що ПасХа – це свято, яке ми святкуємо, а пасКа – це хліб, який ми їмо га свято.
Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор у Нікеї 325 року. До цього у різних помісних Церквах святкували Пасху у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (в день їхніх опрісноків). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Пасху, коли євреї святкують свою. Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступний тиждень. Щоб уникнути помилки при визначенні Пасхального тижня, постановлено також, що Олександрійський Патріарх повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.
Наприкінці IV століття щорічні послання Олександрійських єпископів замінено Пасхалією (наука про визначення Великодня), яка охоплювала велику кількість років. Перша така Пасхалія оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським. В теперішній час Христове Воскресіння теж вичислюється Пасхалією.
До Пасхи віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту – одного з найсуворіших постів. Адже саме стільки часу провів Господь наш Ісус Христос у пустелі. Вважається, що в ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, які пережив Ісус Христос в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями.
Останній тиждень перед Великоднем називається Страсною Седмицею. Особливе значення має Страсний Четвер – день, коли Спаситель разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу і започаткував Таїнство Причастя, всі православні, по можливості, намагаються причаститися в цей день. Інколи цей четвер в народі називають Чистим. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових страждань.
У Страсну П’ятницю, найскорботніший день в році, з церкви виносять Плащаницю – тканину в яку було загорнуте тіло Ісуса Христа після зняття з хреста, на якій зображений Господь у труні.
Велика Субота проходить у згадці про перебування Спасителя в серці землі, в пеклі. До Воскресіння Христового туди сходили всі праведники в надії і очікуванні приходу довгожданого Месії.
Пасхальна Служба Божа триває всю ніч. Її урочистий момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починає процес освячення пасок і яєць. Господині збирають їх у кошики, які прикрашені вишитими рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися», тобто куштувати освячені страви і вітатися один з одним: «Христос воскрес» на що відповідають: «Воістину воскрес».
Пасха, як Різдво Христове – родинне свято! Навколо святкового столу повинна зібратися вся сім’я, адже це без перебільшення – «Великий День». Великодній сніданок починається молитвою. Після молитви батько сімейства бере освячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом, зі словами благословення роздає яєчко і каже: «Дай, Боже Милосердний, ще за рік діждати! Допоможи, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і інших дочекатися. Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!» – відповідають усі присутні за святковим столом.
Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем (писанкою, крашанкою, дряпанкою, крапанкою), побутує в Україні з давніх часів, адже яйце символізує зародок нового життя. Яєчко є символом Воскресіння Христового, тому як з мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до нового життя, подарувавши нам життя вічне. Після освяченого яйця всі їдять паски і все, що приготували на свято.
В древності після розговин молодь йшла зазвичай під церкву, де розпочиналися великодні забави, – ігри та веснянки у супроводі відповідних пісень. Після гулянь починали дзвонити на дзвіниці. Дзвонили в дзвони весь день і ще наступні два дні.
На Великдень обов’язково всі повинні веселитися! Постити на Пасху категорично заборонено!!! Згідно слів святителя Іоана Златоуста кожен повинен радіти Воскреслому Христу, як переходу від смерті до Життя, від землі до Неба. Апостол Павло говорить: «Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5, 7), тому жодна людина не може увійти до царства Божого без Христа і без спасительних таїнств Церкви.
Бути православними (себто правильно славити Бога) християнами ми можемо тільки через віру «в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву», яку заснував і утвердив Сам Господь. Тільки в Церкві ми приймаємо Святе Хрещення, знаходимо можливість каятись у своїх гріхах, отримуємо благословення на шлюб і інші життєві починання. Але найголовніше – тільки в Церкві звершується Таїнство Євхаристії – причастя Тіла і Крові Христових. І особливо яскраво і чітко саме у ці пасхальні дні відкривається віруючим перебування воскреслого Христа в Його Церкві, коли не перестають лунати пасхальні святкові піснеспіви і ми єдиними устами проголошуємо: «Христос воскрес із мертвих…». І вже сьогодні в нашому земному житті ми маємо можливість долучитися до Істини і благодатних дарів Святого Духа, які в повній мірі будуть явлені у Царстві Божому.
Воскресіння Христове є торжеством миру, любові і добрих діл. Пасхальною радістю ми поспішаємо поділитися насамперед із найближчими людьми. Але не забуваймо і про тих, хто перебуває в фізичному обмеженні, пам’ятаймо про хворих і людей з особливими потребами. Нехай наша віра і добрі справи на славу Божу стануть для них «швидкою допомогою радості» і найкращою проповіддю про Христа Воскреслого. Добрі справи і є тим найголовнішим критерієм, після якого Пасха і стає нашим особистим святом. У наш час морально дезорієнтованого суспільства важливо свідчити про висоту досконалого євангельського вчення. Щоб зробити щось добре і корисне не обов’язково бути вченим, богословом, місіонером або міліонером, необхідно перш за все прагнути жити по-християнськи, виконувати заповіді Божі і найголовніше – трудитися на ниві особистого вдосконалення.
Протоієрей Діонісій Буренко, священик Львівської єпархії УПЦ, учасник Школи міжрелігійної журналістики
Повязані записи
