Два дні тому в Україні відбулась історично знакова подія – Об’єднавчий Собор Української Православної Церкви, впродовж якого обрано Митрополитом Київським і всієї України Блаженнішого Епіфанія. Впродовж суботи і неділі вдалося промоніторити чимало ресурсів, які підтримують і водночас проти автокефалії. На основі аналізу матеріалів і спостерігання за подіями можна зробити чимало висновків.
По-перше, в українських та зарубіжних медіа («The Financial Times», «Rzeczpospolita», «Polityka») позитивно відгукуються про новообраного Предстоятеля, вказуючи на його молодий вік та рівень освіченості, знання мов. І це ще один бонус для інформаційного позиціювання України у світі, адже впродовж останніх років зарубіжні медіа асоціювали нашу державу з війною, протестами, соціальною кризою. Впродовж суботи-неділі у медіа Україна дає належний відпір Росії, творячи власний духовний простір. Зрештою, у своєму першому слові на площі перед Софією Блаженніший Епіфаній зазначив, що насамперед почне працювати над розвитком церковної освіти. Про це, зокрема, схвально відгукнувся Глава і Отець УГКЦ – Блаженніший Святослав. І у привітанні для Митрополита слова Глави УГКЦ звучали з набагато більшою надією, ніж звичайна дипломатична нота, яку необхідно було висловити. Знову-таки чимало користувачів у соціальних мережах порівнюють молодечий запал Блаженніших Епіфанія та Святослава, зазначаючи, що співпраця між Церквами може у майбутньому призвести до об’єднання. Зрештою, читаючи ці думки у моїй пам’яті пригадався фрагмент із «Заповіту» Патріарха Йосифа Сліпого, коли він писав, що прийде час, і його кості будуть перенесені у Собор святого Юра, але мине ще трохи часу, і останки спочинуть у святій Софії Київській. Для багатьох у70- 80-их перенесення останків Патріарха Сліпого до Собору Юра видавалося нездійсненою мрією, але прийшов час і перша частина заповіту виконана. Це, безумовно, відкриває перспективу виконати і другу частину заповіту, зважаючи на те, що Софія отримала нове дихання.
По-друге, з творенням Помісної Церкви Україна ніби реконструює втрачене чи вкрадене «старшим братом». Зокрема, свідчення цьому не так давно спорудження пам’ятника Володимиру Великому у Росії. Це була видима метафора багато столітньої крадіжки, зрештою, як і помпезність відзначення 1025-ліття Хрещення України кортежем Патріарха Кирила кілька років тому. На щастя, історія має здатність відновлювати у своєму кругообігу втрачене. Ще однією знаменною подією минулого тижня було служіння екзархів Вселенського Патріарха в Андріївській Церкві. Вже сьогодні російські джерела зазначають, що нічого знакового не відбулося. Служіння в Андріївському храмі – це банальне захоплення українських святинь, посилаючись на аргумент, що представники Константинополя неспів служили із жодним українським архиєреєм, тільки частково із кліром Митрополита Олександра (Драбинка). До речі, мені цікаво спостерігати за виробленням аргументів російських ЗМІ. Бачачи, що процес незворотній, і принцип доміно вже давно спрацював, вони на льоту придумують нові контраргументи, щоб спантеличити всіх довкола, що все насправді погано. На жаль, цю політику активно підтримують і українські медіа, зокрема подібні висловлювання можна почути в ефірі «Newsone», а зокрема у вечірніх випусках з В’ячеславом Піховшеком. Проте у Києві вперше, мабуть, за три з лишком століття пролунала благальна молитва за Вселенського Патріарха. Метафорично, мені видається, що ці події, що відбувалися і у Андріївській церкві, і у Софії Київській, ніби наповнили новим життям ці святині; молитвою, яку ці стіни чули кілька століть і яку вихолостили з них. По-новому ніби ожив Михайлівський собор. Знаково, що перша Літургія Предстоятеля була відслужена саме там, у колишньому шпиталі Майдану і прихистку для протестувальників. Після подій 2014 року, початку війни на Сході, чимало з нас сумували, що Майдан не приніс очевидних перемог. Проте творення єдиного православного простору, вважаю, – це одна з перемог Революції Гідності, приємно, що ця церковна єдність – незворотна.
По-третє, окрім доволі позитивних відгуків, мені впродовж цих днів вдалось промоніторити і опозиційні медіа, зокрема «Росія 1», «Newsone». Основна лінія тих, хто не підтримує автокефалію, – боротьба спецслужб проти кліру, а тепер ще й звинувачення двох Митрополитів, які взяли участь у Соборі, що вони призвели до розколу Церкву-матір. У сюжетах журналістів російських каналів, на жаль, побачила деяких священиків УПЦ, яку очолює Блаженніший Онуфрій, вони скаржились, що в Україні їх утискають і ледь не просили захисту у Росії, водночас їхні коментарі стали додатковим «харчем» для творення чергової пропаганди. Мені стало дуже прикро, адже цих людей я знаю з часів Майдану. Колись, спілкуючись з ними, чула зовсім інші позиції. Безумовно, в Україні діють закони релігійної совісті, кожен має право на своє самовираження, але для мене як для журналіста і громадянки цієї держави, такі коментарі – це пряма державна зрада, особливо у той час, який переживаємо, коли на шальки терезів покладено чимало життів моїх однолітків! Тому я хотіла б попросити наших читачів не купуватися на подібну пропаганду, адже зараз запущені останні потуги інформаційної кампанії. До речі, у суботу,коли всі журналісти прицільно стежили за подіями у Софії, в інформаційному просторі виникало чимало провокацій – про нібито захоплення вінницького кафедрального собору УПЦ, заяви деяких владик, що не з’явились; про нібито приїзд Патріарха Варфоломія до Києва. Ці новини виникали не просто так, їх запускали з метою відволікання, бо витрачаючи зусилля на перевірку інформації, можна було не побачити головного. Вже буквально вчора у ефірі «Newsone» прозвучала думка, що Об’єднавчий Собор відбувся, але все вирішить 6 січня. Мовляв, буде Томос у руках, буде і подальша розмова. Думаю, що до Різдвяних свят буде запущений ще один виток фейків та фальсифікації, але це вже «передсмертні конвульсії».
По-четверте, знову-таки під час моніторингу опозиційних медіа вдалося прочитати чимало «брудних» матеріалів про Митрополита Симеона і Митрополита Олександра, двох учасників у Соборі від УПЦ. Хочу попросити, без зайвих сентиментів та симпатій, своїх колег підтримати інформаційно цих владик, адже вони певною мірою звершили подвиг, оскільки активно підтримували автокефалію у медіа і водночас реалізували ідею не на словах. На жаль, деяким єпископам забракло духу прийти на Собор, до речі, тепер їхні інтерв’ю в опозиційних медіа – додатковий харч для пропаганди. Ми не можемо судити цих архиєреїв, оскільки виклики останніх днів були дуже важкими для подолання. І коли б переді мною був би вибір відкинути теперішнє, прийнявши майбутнє, розумію, наскільки високою була б шкала внутрішнього страху. Але я гадаю, що вже після 6 січня чимало з них відкине страх і зробить крок. Принаймні мені хотілося б вірити у це. Тому, вважаю, не потрібно «банити» єпископів і клір УПЦ за те, що вони не змогли прийти у Софію. Треба просто дати час, щоб осмислити, що добре, а що погане. Варто брати до уваги не лише власне духовне життя, але й перспективи життя держави. Адже лінія фронту не проходить лише через східні регіони, на жаль, вона перетинає й амвони. Безумовно, я не вважаю, що створена Помісна Православна Церква є вже ідеальною і правильною. Як влучно зауважив Блаженніший Епіфаній: «Попереду чимало роботи». Але, на мій погляд, не зважаючи на всю складність внутрішніх процесів, варто об’єднуватись навколо двох цінностей – єдиного і незалежного духовного простору, а також взаємного прощення. До речі, ще одне, що вразило під час брифінгу із журналістами Блаженнішого Епіфанія під стінами Михайлівського, після першої Літургії, це два меседжі – «ми готові прощати образи минулого» і «наші двері відчинені для всіх». Думаю, що на цьому варто робити акцент, відкинувши особистий страх, пресинг, перестороги. Читаємо у Святому Письмі, що не можемо бути «літеплими», маємо виявити у собі або гарячий, або холодний стан, третього – не дано. Тому дякуймо Богові за ці дні і молімось про майбутнє, в якому переможе Правда! Правда, яка допоможе лікувати рани і попереджуватиме їх.
Автор: Юліана Лавриш
Повязані записи
