1 листопада ми розпочинаємо рік пошанування великої людини, людини-епохи, Митрополита Андрея Шептицького. Безумовно, ми можемо багато говорити про Митрополита, як про ерудита, поліглота, дипломата, відданого сина своєї Церкви, патріота своєї землі. Велич людини полягає у тому, що у певному часовому проміжку вона здатна бачити дещо ширше і глибше, ніж її сучасники. Тому, на мою думку, найбільш потрібне, що ми можемо зробити сьогодні – це перечитати і проаналізувати тексти Митрополита Андрея, перейняти ці добрі ідеї і реалізувати у власному житті. Безумовно, Митрополит залишив нам чималу публіцистичну спадщину, кожен може обрати для себе ті тексти і саме ту тематику, яка найбільше до душі. Проте для мене найбільш помітним і одним з найулюбленіших є послання «Як будувати рідну Хату?». До речі, нещодавно Отець і Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав (Шевчук) закликав кожного українця у рік пошанування пам’яті Митрополита Андрея перечитати це послання, адже його текст особливо актуальний у цей час змін!
Практично кожна епоха української історії мала у основі свого розуміння державотворчої цінності. Держава була і залишається основним пріоритетом будь-якого соціуму, адже термінологічне визначення поняття «держави» завжди співзвучне із впорядкованим суспільством, де у кожного із його членів власні місце і роль. В основі політологічної науки маємо чимало текстів, які мають на меті розкрити основні функції чи місію держави. Пригадаймо хрестоматійні тексти Платона, Аристотеля, Макіавеллі… Кожен із цих авторів намагався крізь призму власного розуміння пояснити найважливіші принципи і засади розвитку держави. У кожного були на думці ключові важелі ефективності: влада, порядок, законодавча система. Безумовно, ці фактори мають своє місце, проте найважливіший момент – виокремити у державотворчому процесі роль духовних орієнтирів.
Послання Митрополита Андрея Шептицького «Як будувати рідну хату?» застановляє задуматись над діаметрально протилежною моделлю держави, в основі якої – християнські цінності. У тексті – вся суть розуміння не лише Церкви як інституції у суспільстві, але й активної комунікації між державою і Церквою, а також презентація важливих духовних орієнтирів. Гадаю, що така модель була доволі революційною і, мабуть, дещо незрозумілою для сучасників Митрополита. Нагадаю, що текст послання був написаний у 1941 році. Аналізуємо цей відрізок часу у контексті світової історії – активний перебіг ІІ Світової війни, початок участі у ній СРСР, перерозподіл територій, політичні амбіції світових лідерів. Окрім того, це непростий час для УГКЦ. Напередодні, у 1936 році, Митрополит Андрей видав послання «Пересторога перед небезпекою комунізму», у якому чітко висловив спротив комуністичній ідеології. І от у 1941 році, коли б, здавалося, людство цілковито втратило надію на захист і повагу до власного життя, коли основним «гравцем» політичних шахівниць багатьох держав були викривлені стереотипи і людинофобство, великий український Муж говорить про міцний фундамент побудови живого суспільства – християнські принципи. І тут відбувається парадокс у розумінні основного державного механізму, адже модель держави за Шептицьким кардинально відрізняється від «естетичної» «Держави» Платона чи стратегічного «Державця» Ніколо Макіавеллі.
Ключовими платформами державного організму, на думку Митрополита, є родина і влада. Родина розпочинається із сім’ї. Сім’я – це божественний організм, маленька цеглинка і водночас домашня Церква, живий корінь, який пізніше живить міцний і розгалужений стовбур покоління. На думку Митрополита Андрея, родина – це маленька держава, якщо вона буде сповненою духом і балансом відносин між її членами, тоді вона буде живою моделлю суспільства. Саме у родині відбувається первинне виховання людини і приготування до «виходу» у суспільство. Через те у митрополичій спадщині так багато звернень до подружжя, до їхньої основної місії і завдань. Другий важливий компонент – влада. На думку Митрополита Андрея, влада повинна розуміти, що у будь-якому суспільстві вона виконує функцію служіння, тобто інструменту Божої волі. Як тільки влада змінює парадигму власного розуміння, керується особистими амбіціями, її чекає загибель. Отож ще один цікавий момент – крізь призму цієї тези Митрополит вже тоді ніби передбачив руйнацію тодішньої «вавилонської вежі», адже ті режими і лідери, які відійшли від функції служіння, перебираючи на себе роль імператорів, рано чи пізно відійшли у небуття! Окрім того, він ніби заглянув у сучасну історію України, бо ми абсолютно переконалися у справедливості цього твердження протягом останнього року. Сподіватимемося, що чинна і майбутня влада візьмуть до уваги цей урок!
Ще одне – у питанні «Як будувати рідну хату?» важливо, на мій погляд, сфокусувати увагу на символі Хати. Митрополит міг би назвати своє послання «Як будувати рідний дім?» чи «Як будувати рідну домівку?», проте він обирає із цього синонімічного ряду саме слово «Хата». Відповідь дуже проста. Хата символізує справжню українську ідентичність: у ній – український Всесвіт: стара піч, наповнена хлібом, вишиття, образи на покутті, молитва, культура спілкування між дітьми і батьками. Ми сьогодні обираємо різні вектори для державного розвитку – Європа чи Азія. Митрополит наголошував, що можна обирати будь-який вектор, важливо у кожній політичній системі координат зберегти свою українськість – звичаї, традиції, мову, національний світогляд. Важливо це розуміти особливо сьогодні, коли Україна обрала євроінтеграційний вектор, бо після пережитого маємо бути Державою-особистістю у родині європейських народів, з власною думкою і рішеннями.
Значну частину своєї праці Митрополит Андрей присвячує аналізу ролі Церкви у житті держави. Він розглядає становище і конфесійну різномаїтість України, місце УГКЦ серед інших Церков-сестер. Звісно, що складність такого становища спричиняла політична гама, зокрема відсутність української незалежності, вплив держав-сусідів на розвиток внутрішнього національного тонусу. Церква як інституція також була схильна до різних політичних «вітрів». Митрополит закликає змінити своє бачення, висловлює на той час доволі радикальну тезу – подати одне одному руки і об’єднатися! Єдність церковного середовища дорівнює балансу внутрішнього життя держави. Єдність у Христі – це наче скеля для ефективного державного механізму. Варто зазначити, що екуменічні погляди Митрополита Андрея не виринають лише з численних послань. В історії ми знаходимо факти реальної допомоги Митрополита для єврейської общини чи православної спільноти Львова.
Тому, насправді, маємо над чим поміркувати. Головні акценти, які знаходимо у тексті, не втратили своєї актуальності. Тоді вони були для багатьох незрозумілими і не почутими; більш ніж впевнена, що для багатьох наших сучасників ці думки також дещо видаватимуться наївними, особливо в епоху секуляризму. Проте пройшло більш, ніж півстоліття, а ми і досі не зробили належних висновків, тому і ходимо по колу та наступаємо на одні і ті ж граблі. Маємо розуміти, що час консервної бляшанки і суспільної емпатії закінчився. Сьогодні занадто багато віддано жертви, щоб і надалі залишатися байдужим. Сьогоднішня інертність – не тільки злочин проти суспільства, але проти Бога!
Юліана Лавриш
Повязані записи
