Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, розповів у соціальній мережі “Інстаграм” мотиваційну історію з власного життя, що трапилася з ним – тоді ще молодим священником – під час подорожі до США. Ось ця історія.
Молодим священником я вирішив поглибити свої знання з англійської і користав з нагод, які пропонувала Львівська богословська академія, зокрема літньої англомовної школи в Карпатах. Одного року я навіть був її директором. Нашими викладачами були носії мови. Одна з них, Тереза Андерсен, запросила мене навідатися до її родини в Форт-Коллінс у штаті Колорадо.
Будучи там, ми поїхали її автомобілем подивитися на Великий каньйон.
Назад верталися в п’ятницю ввечері (знаменита американська “Friday night”), а літак додому – наступного дня. І раптом на дорозі бачимо знак, що на перевалі сніг, і лише автомобілі з певного типу шинами чи з ланцюгами можуть проїхати. Ми поїхали шукати ланцюги і навіть їх купили. Темніє, намагаємося накласти ці ланцюги, але з кожною хвилиною надії дедалі менше.
Під’їжджає шериф. Ми йому пояснюємо, що відбувається. Він телефонує на перевал і повідомляє нас, що через дві години перевал закриють і з ланцюгами ми не встигнемо. Надія зникає…
Далі відбувся діалог, який я пам’ятаю досі:
– Я погляну на ваші шини. Чи є на них літери M+S (mud and snow)?
– Є!
– Та це ж добрі колеса! Ви встигаєте!
Ми швиденько зняли ланцюги і помчали на перевал. Дорогою Тереза розплакалася: «Як же важливо, щоб хтось у житті тобі сказав: твої колеса підходять!».
Ми маємо не шерифа, а самого Бога, який під’їжджає до нас, розгублених, серед наших щоденних проблем та викликів і каже: «Ти здолаєш цей перевал!».
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Повязані записи
