У Кафедральному соборі УПЦ КП вшанують ікону Львівської Богородиці

одигітрія6 травня 2018 року, у Кафедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП (вул. Грушевського, 2), вшановуватимуть ікону Львівської Богородиці. Об 11.00 год. буде звершено Божествену Літургію з архиєрейським чином, після якої перед іконою буде відправлено молебень і прочитана молитва. Увечері, о 18:00 год., перед іконою Львівської Богородиці Одигитрії-Провідниці буде прочитано акафист. Цього дня духовенство особливо молитиметься перед іконою Божої Матері “Львівської Богородиці Одигитрії-Провідниці” за створення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви.

Нагадаємо, що ікона Львівської Богородиці є одною з найцікавіших та найзагадковіших пам’яток української церковної культури. Символічно, що даруючи свою Милість та Материнську опіку місту, Пресвята Богородиця Одигітрія упродовж всієї історії благословляла Своєю благодатною присутністю усі традиційні громади Львова – православну, оскільки була написаною у традиції та зусиллями саме православного іконописця, католицьку, адже саме з часу освячення у Латинському кафедральному соборі маємо першу задокументовану її дату, вірменську, оскільки упродовж тривалого часу вірменські архієпископи зберігали святиню. Символічним є і те, що й сьогодні до святого образу молитовно звертаються православні та греко-католики, і Пресвята Богородиця навіть з музейної каплиці Львівської галереї мистецтв дарує милосердя зцілення усім, хто до неї приходить.

Уперше предметом зацікавлення громадськості та наукових досліджень ікона стала у контексті формування виставки вірменських пам’яток у Львові 1932 р. Польський дослідник Мечислав Ґембарович характеризував образ як ікону “візантинізуючої Мадонни”, перемальовану і створену бл. 1534 р. Датування пам’ятки опиралося на найдавніший запис на звороті ікони, який засвідчує її освячення Львівським латинським архієпископом Бернардом Вільчеком саме цього року. Інші зазначені на іконі дати – 1586 та 1671 рр., вказували на час “відновлень” – перемалювань зображення. На поєднання східних і західних елементів у пам’ятці саме 1534 р. вказував також і відомий польський мистецтвознавець Тадеуш Маньковський (1936 р.).

Після Другої світової війни ікона на певний період зникла з поля зору, і знову привернула увагу громадськості у 1984 р., коли була закуплена від приватної особи до фондів Львівської картинної галереї. За свідченням директора картинної галереї, відомого українського мистецтвознавця Бориса Возницького, приніс ікону в червні 1984 р. інженер Андрій Отко. З його слів, ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.

У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким – XIV ст.